WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вбивство через необережність за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Вбивство через необережність за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Окремі автори пропонують комбіноване розуміння безпосереднього об'єкта вбивства. Так, С.В. Бородін визначає безпосереднім об'єктом вбивства життя людини і суспільні відносини, в якості суб'єкта яких вона виступає, а М.К. Аніянц стверджує, що разом з особою людини безпосереднім об'єктом вбивства є суспільні відносини суспільства в цілому [22]. М.Й. Коржанський оцінює таке визначення як невдале, бо, на його думку, особа і є сукупністю суспільних відносин і ще одна вказівка на суспільні відносини, хоч і в цілому нічого не додає до цього поняття [23, С.95].

Розглянуті вище два підходи щодо визначення безпосереднього об'єкта вбивства, на наш погляд, є непродуктивними. Перший з них огляду на те, що особа розглядається поза суспільними відносинами. Ще Б.С. Нікіфоров у свій час писав, що "не можна відокремлювати інтереси особи від неї самої і потім виводити особу за рамки суспільних відносин" [3, С.93]. Вірно також підкреслює І.Я. Козаченко, що біологічна суть людини поза суспільними відносинами не має для кримінального права самостійного значення [24, С.64]. Представники другого підходу при визначенні безпосереднього об`екта вбивства ототожнюють людину, її життя з суспільними відносинами, що характерне для марксистської концепції [25].

Враховуючи наведене, визначимо загальний, родовий і безпосередній об'єкти вбивства через необережність.

Загальним об'єктом злочинів проти життя людини, як і всіх інших злочинів, є вся сукупність суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом. В концентрованому вигляді коло цих відносин окреслене в ч.1 ст.1 КК України.

Родовим об'єктом вбивства через необережність є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини предметом яких є забезпечення життя та здоров'я людини.

Безпосереднім об'єктом вбивства через необережність, на наш погляд, є охоронювані кримінальним законом конкретні суспільні відносини, предметом яких є життя людини.

Чинний Кримінальний кодекс України передбачає ряд складів злочинів, в яких одним із наслідків суспільно небезпечного діяння суб'єкта, заподіяння смерті потерпілому (потерпілим) через необережність (ч.4 ст. 152, ч.3 ст. 153. ч.3 ст. 258, ч.2 ст. 265, ч.2 ст. 267, ч.2 ст. 269, ч.2 ст. 271, 4.2 ст. 272,4.2 ст. 273, ч.2 ст. 274, ч.2 ст. 275, ч.3 ст. 276, ч.3 ст. 277, ч.3 ст. 278 та інші). В наведених та інших випадках охоронювані кримінальним законом конкретні суспільні відносини, предметом яких є життя людини, виступають додатковим безпосереднім об'єктом названих злочинів. Основним ж безпосереднім об'єктом тут є інші суспільні відносини. Таким об'єктом, наприклад злочину, передбаченого ч.2 ст. 267 КК України, є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, предметом яких є громадська безпека, а злочину, передбаченого ч.3 ст. 276 -охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, предметом яких є безпека руху та експлуатації транспорту. Згадані та інші такі ж норми кримінального кодексу України можна розглядати як спеціальні щодо норм, які містяться в ст. 119 КК України. При конкуренції загальної та спеціальної норм, згідно вироблених теорією кримінального права принципів кваліфікації, застосовується спеціальна норма.

З об'єктивної сторони вбивство через необережність має ті ж ознаки, що й вбивство, передбачене ч.1 ст. 115 КК України. Воно характеризується трьома обов'язковими ознаками: 1) суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), 2) суспільно небезпечні наслідки, 3) причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідками.

Вбивство через необережність є менш суспільно небезпечним, ніж умисне вбивство. Воно також як і умисне вбивство може бути вчинене як у формі дії так і у формі бездіяльності. С.С. Яценко та С.Д. Шапченко виділяють такі найбільш типові варіанти прояву і кваліфікації діяння при вбивстві через необережність:

а) дія (бездіяльність) винного, що призвели до заподіяння смерті потерпілому, має свідомий, цілеспрямований характер, однак сама собою умисним злочином не є або таким не визнана (наприклад, винний відштовхує потерпілого, останній падає, від поштовху б'ється головою об гострий виступ сходів і одержує смертельну травму), за наявності необережної форми вини щодо заподіяння смерті потерпілому вчинене має кваліфікуватися лише за ч.1 ст. 119 КК України;

б) дія (бездіяльність) винного, що призвели до заподіяння смерті потерпілому, має свідомий, цілеспрямований характер і передбачена як ознака юридичного складу іншого умисного злочину, але цей склад не включає смерть потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження як обов'язкову чи альтернативну ознаку його об'єктивної сторони (наприклад, основний чи кваліфіковані склади хуліганства); за наявності необережної форми вини щодо заподіяння смерті потерпілому вчинене має розглядатись як сукупність злочинів і кваліфікуватися за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК України (у наведеному прикладі - за відповідною частиною ст. 296) та за ч. 1 ст. 119 КК України;

в) дія (бездіяльність) винного, що призвели до заподіяння смерті потерпілому, має свідомий, цілеспрямований характер, передбачена як ознака юридичного складу іншого умисного злочину, і цей склад включає заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження як обов'язкову чи альтернативну ознаку його об'єктивної сторони (наприклад, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189 КК України); за наявності необережної форми вини щодо заподіяння смерті потерпілому вчинене має кваліфікуватися за сукупністю злочинів - за відповідною частиною статті Особливої частини КК України, що передбачає кваліфікуючу ознаку "поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження", ізач. 1 ст. 119 КК України [26, С.252];

Зазначимо, що вживання законодавцем у назві і тексті статті 119 КК України поняття "вбивство" є нелогічним. Якщо взяти поняття "вбивство" в тій редакції, що викладена в ч.1 ст. 115 КК України, то, наприклад, назва ст. 119 КК України буде виглядати так: "Умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині через необережність". Отже, виходячи з такого буквального розуміння назви і змісту диспозицій норм цієї статті КК, її застосування стало проблемним для правоохоронних органів, оскільки одночасно наявність умисної та необережної форм вини при вчиненні одного конкретного вбивства виключається. Вихід з такої ситуації бачиться в двох варіантах: а) визначити в ч. 1 ст. 115 КК України вбивство як винне протиправне заподіяння смерті іншій людині, або б) змінити назву і диспозиції норм ст. 119 КК України, виключивши з них поняття "вбивство" та замінивши його на поняття "позбавлення життя". Другий варіант видається більш доцільним. При його реалізації і в назві і в тексті ст. 119 КК буде словосполучення "позбавлення життя через необережність", що цілком узгоджуватиметься з поняттям вбивства, закріпленим в ч.1 ст. 115 КК України. Такий підхід був запропонований ще М.Д. Шаргородським [27, С 38, 194]. Він знайшов підтримку серед інших вчених-криміналістів, зокрема, А.Н. Трайніна, Ю.І. Ляпунова, О.М. Ігнатова, Ю.О Красікова, Е.Ф. Побігайло. Суть позиції цих вчених зводиться до того, що вбивство і насильницьке заподіяння смерті є поняттями різної якості. Під поняттям „вбивство" і „вбивця", на рівні суспільної свідомості, розуміють умисне позбавлення життя. Тому з пункту бачення кримінальної політики недоцільно застосовувати поняття "вбивство" як самого тяжкого злочину проти особи у випадку необережного заподіяння смерті. З другого боку Кримінальний кодекс передбачає чисельні випадки відповідальності за діяння, що потягли з необережності смерть людини. Ці злочини також прийшлось би називати вбивствами. Третій аргумент згаданих авторів зводиться до посилання на зарубіжний досвід кримінально-правового регулювання [28]. Дійсно, в кримінальних кодексах ряду зарубіжних держав (Данія, Болгарія, Білорусь, Російська Федерація, Латвія, Франція, КНР та інші) визначено склад необережного заподіяння смерті іншій людині [29].

Ті, хто заперечує концепцію відмежування вбивства від заподіяння смерті через необережність (А.А. Піонтковський, В.Д. Меньшагін, М.І Загородніков, М.К. Аніянцтаінші), переконують, що факт визнання необережного позбавлення іншої особи життя не вбивством підірве негативну моральну оцінку цього злочину кримінальним правом, приведе до послаблення боротьби з необережними злочинами проти життя. При цьому вони також посилаються на зарубіжну кримінально-правову законодавчу практику, зокрема, ФРН, Австрії, Швейцарії, Іспанії [30].

Loading...

 
 

Цікаве