WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Організаційні аспекти порядку відшкодування військовослужбовцями шкоди, заподіяної державі - Реферат

Організаційні аспекти порядку відшкодування військовослужбовцями шкоди, заподіяної державі - Реферат

Виникає питання про те, чи можливе відшкодування заподіяної державі шкоди лише на підставі рішення суду? Російське законодавство, зокрема Конституція Російської Федерації, дає підставу стягувати грошові суми з військовослужбовців, які притягуються до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну державі в судовому порядку. Якщо стягнення суми заподіяної шкоди проводиться після відмови військовослужбовця добровільно її відшкодувати, то розмір суми, яка підлягає стягненню збільшується на суму державного мита, яке сплачується при подачі заяви до суду [7].

Положення не врегульовує питання про строки притягнення винних військовослужбовців до матеріальної відповідальності. У трудовому праві, наприклад, заподіяна матеріальна шкода відшкодовується протягом одного року з дня її виявлення (ч. 2, 3 статті 123 Кодексу законів про працю України). Стаття 5 Положення зазначає, що час протягом якого військовослужбовця чи військовозобов'язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не повинен перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством, тобто трьох років (ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР). Очевидно, закріплення даної норми є не зовсім правильним. До юридичної, зокрема матеріальної відповідальності особу можна притягнути з урахуванням дня заподіяння шкоди чи виявлення факту заподіяння шкоди.

Тому, на наш погляд, термін притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну державі повинен бути встановлений строком три роки з дня виявлення шкоди.

Утримання грошових сум з осіб, діями яких заподіяно шкоду військовому майну проводиться за наступними підставами:

- за місцем стягнення грошових сум відповідно до наказу командира (начальника) військової частини (за місцем служби, за новим місцем служби);

- за підставою стягнення грошових сум (за рішенням військового чи місцевого суду шляхом подання позову про відшкодування шкоди до суду за місцем постійного проживання (роботи) відповідача).

Якщо військовослужбовець переведений на нове місце служби до повного відшкодування ним заподіяної державі шкоди, то утримання грошової суми проводиться на підставі відповідного запису в його грошовому атестаті (ст. 30 Положення).

Слід зазначити, що стягнення грошових сум з військовозобов'язаних повинно здійснюватися лише на підставі їхньої письмової згоди. Якщо військовозобов'язані не погоджуються відшкодовувати шкоду, притягнення до матеріальної відповідальності може здійснюватися тільки у судовому порядку.

На осіб, які на момент звільнення з військової служби не відшкодували заподіяної державі шкоди, у 10-денний строк подаються виконавчі написи до органів, які вчиняють нотаріальні дії за місцем проживання відповідача. Тому на дану категорію осіб поширюються два види порядку відшкодування заподіяної шкоди: відповідно до військового та цивільного процесуального законодавства. У відповідності з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів [8], командиром (начальником) військової частини подається довідка про суму заборгованості, що підлягає стягненню для одержання виконавчого напису про стягнення з військовослужбовців звільнених з військової служби чи військовозобов'язаних після закінчення військових зборів, що не відшкодували заподіяної державі шкоди, оскільки дані суми обліковуються у військових частинах за місцем служби чи проходження військових зборів до повного надходження грошових сум (п. 7). Виконання даних написів покладається на органи державної виконавчої служби, завданням якої є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України (ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу") [9].

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" [10] виконанню підлягають рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах та вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень. Підставою для виконання рішення суду (відкриття виконавчого провадження) є заява стягувача або його представника, тобто командира (начальника) військової частини відповідно до виконавчого документу, заява прокурора (п. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження"). Виконавчі дії проводяться державним виконавцем за місцем проживання чи роботи військовослужбовця -боржника або за місцем знаходження його майна. Якщо в процесі виконання змінилося місце проживання чи місцезнаходження боржника або з'ясувалося, що майно боржника на яке

можназвернути стягнення відсутнє чи його недостатньо, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з копією акта до відділу Державної виконавчої служби за новим місцезнаходженням боржника, про що одночасно повідомляють військову частину, майну якої заподіяна шкода та орган, який видав виконавчий документ (ч. 1, 3 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження").

Так, наказом командира військової частини у квітні 1997 року начальник речової служби уповноважений був списати з рахунку речове майно за фактом його недостачі на прикордонній заставі "Шегині" за відсутності суб'єкта матеріальної відповідальності. Безпосередній заподіювач шкоди - прапорщик Р. у травні 1995 року самовільно залишив місце військової служби без розрахунку та згодом був звільнений з військової служби. У ході прийому речового майна по фактичній наявності виявлена нестача на суму 243 гривні. Оскільки Р. звільнено з військової служби і відшкодування заподіяної державі шкоди неможливе ні в добровільному, ні на підставі рішення командира військової частини, у нотаріальній конторі м. Львова виконаний виконавчий напис від 17 травня 1996 року про стягнення з Р. суми заподіяної шкоди. Виконавчий лист було відправлено за місцем прописки звільненого військовослужбовця. Однак, виконавчий напис повернувся з Хмельницького міського суду без виконання, оскільки Р. фактично за зазначеною адресою не проживає і відповідно його майно також відсутнє [ 11]. За даних обставин рішення командира військової частини є не обгрунтованим та поспішним, адже відсутність особи та її смерть не тотожні юридичні поняття. Відповідно до чинного законодавства особа оголошується померлою тільки в судовому порядку (ст. 16 Цивільного кодексу Української РСР). У даному випадку відповідно до статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" державному виконавцю необхідно було звернутися до суду для винесення ухвали про оголошення розшуку боржника. Кошти, отримані в результаті стягнення, спрямовуються до бюджету Міністерства оборони та інших органів управління військових формувань.

Тому, у чинному військовому законодавстві необхідно чітко визначити організаційні аспекти порядку відшкодування шкоди, заподіяної державі, що дозволить спрямувати державне управління у військовій сфері в першу чергу на захист прав військовослужбовців. Застосування державного примусу щодо військовслужбовців-правопорушників, повинне здійснюватися такими державними органами: судом (примусове стягнення) та органами військового управління (добровільне відшкодування), що дозволить забезпечити реалізацію принципу законності при притягненні особи до юридичної відповідальності.

Література

1. Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 1995. -№ 25. - Ст. 193.

2. Порадник по практичному застосуванню нормативно-правових документів стосовно матеріальної відповідальності військовослужбовців та працівників за трудовим договором Прикордонних військ України, зате. листом Державного комітету України у справах охорони державного кордону України № 3213464 від 2 квітня 1999 року. - К.: Державний комітет у справах охорони державного кордону України. - 19с- С 17.

3. Акт ревізії фінансово-господарської діяльності в/ч 1466 від 21 липня 2000 року //Архів Державного комітету у справах охорони державного кордону України. - Справа № 364. -Т. 3. -С 73-87. - С 22–26

4. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995року//Відомості Верховної Ради України. - 1995. -№ 34. - Ст. 266.

5. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року //Відомості Верховної Ради України. - 1991. -№ 53. - Ст. 793; 1993. -№ 22. - Ст. 229, № 50. - Ст. 474.

6. Щуков В. А. Деятельность военного следователя и военного дознавателя по гражданскому иску после возбуждения уголовного дела //Право в Вооруженных Силах. - 1998. -№9. -С 56-61. - С. 61.

7. О материальной ответственности военнослужащих: Федеральный закон Российской Федерации, принят государственной Думой 22 июня 1999 года, одобрен Советом Федерации 25 июня 1999 года // Собрание законодательства Российской Федерации. -1999. -№29. -Ст. 3682.

8. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затв.Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999року № 1172 //Юридичний вісник. - 1999. -№ 32. - 12 -18 серпня.

9. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998року //Відомості Верховної Ради України. - 1998. -№ 36-37. - Cm. 243.

10. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999року//Відомості Верховної Ради України. - 1999. -№ 24. - Cm. 207.

11. Наказ командира військової частини 2144 № 149 від 26 квітня 1997року //Архів військової частини 2144.

Loading...

 
 

Цікаве