WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Компетенція президента України у сфері державного управління: поняття та форми реалізації - Реферат

Компетенція президента України у сфері державного управління: поняття та форми реалізації - Реферат

Компетенція президента України у сфері державного управління: поняття та форми реалізації

Вдосконалення системи управління не є заходом, який підлягає одноразовому використанню. Це - динамічний процес вирішення проблем, які постійно постають перед державою та зумовлюються самим життям. За таких умов особливого значення набуває всебічне вивчення діяльності державних органів та, зокрема, тих форм, в яких реалізується їх компетенція, оскільки саме в процесі дослідження форм реалізації компетенції органів держави виникає можливість системно осягнути механізм їх діяльності.

У науковій літературі зустрічаються різні визначення поняття "компетенція", виділяються й різні складові цього поняття. Так, видатний російський вчений кінця XIX століття професор О.С. Алексеев поряд з терміном "компетенція" застосовував термін "коло відомства", визначаючи при цьому коло відомства державного органу як сукупність завдань цього органу [1, С.491]. Інший російський вчений професор О. Кокошкін визначав компетенцію органу держави як сукупність тих юридичних актів, які він може вчиняти від імені держави [2, С.215-216]. До змісту компетенції О.Кокошкін відносив "предмети відомства".

В юридичній літературі завжди приділялась велика увага питанню компетенції державних органів. Термін "компетенція" вживається в роботах багатьох вчених радянського та сучасного періоду. При цьому науковці мають різні погляди щодо структури компетенції. Одним з питань, яке дискутується, є питання щодо включення підвідомчості до структури компетенції державного органу. Серед головних підходів до визначення складових елементів компетенції слід вказати наступні.

Б.М. Лазарєвим компетенція розглядається як система повноважень (тобто, сукупність прав та обов'язків) державного органу [3, С.101-102]. Прибічником такого підходу на сьогодні, зокрема, є В.Б. Авер'янов [4, С.50-51].

Інші вчені, такі як, наприклад, Д.М.Бахрах, включають в компетенцію владні повноваження і підвідомчість [5, С.77].

Дещо розширює структуру компетенції Л.В. Коваль, який зазначає, що саме компетенція визначає предмети відання, права, обов'язки, територіальні межі діяльності кожного окремого органу [6, С.33].

Як бачимо, існують різні позиції щодо складових компетенції. На нашу думку, С.Г. Серьогіна цілком слушно зазначає, що до складу компетенції слід включати ті елементи, які дають можливість робити цілком певний висновок про правомочність владного органу у конкретних публічних правовідносинах. Правомочність органу визначається такими чинниками як підвідомчість і повноваження [7, С.33].

З зазначеного питання Н.Г.Плахотнюк вказує, що компетенція органу держави включає в себе сукупність предметів його відання і повноважень по відношенню до цих предметів відання [8,С17].

Залежно від статусу державного органу його компетенція може бути закріплена у Конституції України, законах або підзаконних нормативних актах. Проте слід зазначити, що юридичне закріплення компетенції органу саме по собі ще не є запорукою ефективної діяльності. Надзвичайно важливою є послідовна та правильна реалізація закріпленої компетенції. Отже, для реалізації призначення державного органу зміст його компетенції має отримати відповідне зовнішнє вираження, тобто набути певної форми.

Проблематика форм реалізації компетенції державних органів, зокрема органів державного управління, не втрачає своєї актуальності, оскільки вимога працювати більш ефективно породжує питання про те, як краще реалізувати компетенцію. На це питання існує багато відповідей, проте багато з них мають суто прикладне значення. Відповісти на це питання можна лише шляхом системного наукового аналізу як наукових знань, так і практики діяльності державних органів. Для характеристики цього поняття у наукових дослідженнях вживались та вживаються різні терміни, які майже не відрізняються за своїм змістом. Так, за радянських часів науковцями застосовувалися терміни "форми адміністративної діяльності" та "форми діяльності органів державного управління" [9], "форми управлінської діяльності" [10], "форми державної управлінської діяльності" [11], сучасні дослідники вживають терміни "форми реалізації виконавчої влади" та "форми державно-управлінської діяльності" [12], "форми діяльності виконавчої влади" [5], "форми управлінської діяльності" [13], "форми управлінської діяльності" та "форми державного управління" [6, 14, 15], "форми реалізації виконавчої влади" [16], "форми реалізації компетенції" [7], "форми здійснення виконавчої влади" [17].

Формою реалізації компетенції державного органу є спосіб її вираження. Наявність різноманітних форм реалізації надає можливість їх класифікації, яка може здійснюватись за різними критеріями. Найбільш поширеними є наступні класифікації форм реалізації компетенції:

- за ступенем правової регламентації їх практичного застосування;

- за юридичними наслідками застосування тих чи інших форм. За першим критерієм розрізняють:

- встановлення норм права (правотворчість);

- застосування норм права (правозастосовча діяльність);

- здійснення інших юридично значимих (зовнішньовладних і внутрішньоорганізаційних) дій;

- укладення адміністративних договорів;

-вчинення матеріально-технічних дій і операцій [16, С.141].

За другим критерієм-правові і неправові форми реалізації компетенції [5, С 151], [16, С.140].

Правові форми безпосередньо тягнуть певні правові наслідки і здійснюються на підставі юридичного оформлення. Середправовихформвиділяють: 1)прийняття правових актів; 2) укладення договорів; 3) вчинення інших юридично значимих дій [5, C.151], [15,C.123].

Неправовими формами вважаються організаційні дії і матеріально-технічні операції [5,C.151], [15, C.123]. Вони також здійснюються в межах чинного законодавства, проте безпосередньо не тягнуть юридичних наслідків. Неправові форми можуть застосовуватись державним органом як до використання правових форм (наприклад, проведення конференції щодо вдосконалення нормативної бази з питань реєстрації громадян), так і бути наслідком реалізації правової форми (правовий акт може вказувати на необхідність вчинення певних організаційних дій).

Для того, щоб мати можливість комплексно застосовувати різні форми реалізації компетенції, вибирати форми, які відповідають конкретним умовам та змісту діяльності, державний орган має чітко уявляти співвідношення окремих форм реалізації компетенції, йому мають бути відомі умови і порядок застосування кожної з форм та те, яких результатів можна очікувати від використання тієї чи іншої форми.

Таким чином, характеристика всієї сукупності форм реалізації компетенції не є абстракцією, а має прикладне значення, зміст якого міститься у тому, що такий аналіз дає можливість вказати "шляхи", якими доцільніше йти до наміченої мети, якими органи державного управління найбільш ефективно досягнуть намічених результатів та виконають поставлені перед ними завдання.

Проблема вибору форми реалізації компетенції є проблемою діяльності органів державного управління, проблемою, яка тісно пов'язана зі здійсненням завдань управління та змістом діяльності органів.

Аналіз показує, що здійснення державним органом своєї діяльності лише в одній формі неминуче призводить до недоліків в роботі. Так, наприклад, не можна використовувати лише форму видання правових актів, оскільки в роботі будь-якого органу важливим є й наявність зворотнього зв'язку з суб'єктами, яким призначені ці акти.

Вивчення форм реалізації компетенції, які використовуються певним органом, допомагає скласти уявлення про обов'язки органу, про межі його впливу та про те, які практичні заходи вчиняються державним органом з метою здійснення покладених на нього завдань.

Президент України має суттєві управлінські повноваження. Значна їх частина стосується безпосередньо Уряду, міністерств тощо. Тобто Президент України володіє повноваженнями виконавчої влади, але не входить до неї. Органи виконавчої влади в основному формуються й функціонують за вирішальної участі Президента України [18, С16].

Глава держави здійснює цілі і функції державного управління шляхом реалізації своєї компетенції у конкретній практичній діяльності. Обсяг компетенції Президента України закріплено на конституційному рівні. Так, повноваження Президента України, які є однією з характеристик компетенції органу, визначені, зокрема, в ст. 106 Конституції України [19].

Як гарант дотримання Конституції України, державного суверенітету і територіальної цілісності країни Президент України має створювати умови для ефективного функціонування всіх органів державного управління та їх посадових осіб. Для цього зміст компетенції глави держави має отримати відповідне зовнішнє вираження, тобто набути певної форми.

Як свідчить практика, глава держави використовує різні форми зовнішнього вираження змісту компетенції, які відрізняються особливостями правового оформлення. У сфері державного управління Президент України використовує такі правові форми реалізації компетенції: установча, нормотворча, правозастосовча та контрольна діяльність.

Правові форми реалізації компетенції Президента України відповідно до ч. 3 ст. 106 Конституції України можуть бути зафіксовані шляхом втілення їх у акти: укази та розпорядження. Указами Президента України оформляються нормативні акти Президента України, рішення щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій, скасування актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, рішень голів місцевих державних адміністрацій тощо [20]. Розпорядженнями Президента України оформляються доручення Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань іт.ін. [20].

Loading...

 
 

Цікаве