WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Участь церкви у відносинах, які регулюються сімейним законодавством - Реферат

Участь церкви у відносинах, які регулюються сімейним законодавством - Реферат

У науці точиться надзвичайно гостра наукова полеміка з цього приводу. Дві діаметрально протилежні точки зору, які сформувались ще у 50-ті роки XX сторіччя, із прийняттям нового Сімейного кодексу від 10.01.2002 р. отримали подальший розвиток.

Прихильники першої позиції, які відстоюють самостійність сімейного права як галузі права, виключають можливість церкви як юридичної особи бути суб'єктом сімейних правовідносин (суспільних відносин, які виникають на грунті шлюбу, кровної спорідненості, усиновленні та інших формах влаштування дітей, які позбулися батьківського піклування)11. Це обґрунтовується особистим характером сімейних правовідносин. Майнові ж відносини є другорядними по відношенню до особистих, які виникають між суб'єктами сімейних правовідносин (наприклад, подружжям). До такої ж думки схиляється і законодавець, не передбачаючи у ст. 2 Сімейного кодексу України юридичних осіб як учасників відносин, які регулюються сімейним законодавством, та вказуючи на вичерпний перелік учасників.

Інші вчені (О.С. Йоффе, Г.Ф. Шершеневич, М.В. Антокольська) не вбачають значних відмінностей між предметом цивільного та сімейного права, зазначаючи лише специфічність сімейних відносин у межах єдиної галузі права - цивільного. Виходячи з їх поглядів, можна зробити висновок, що церква як юридична особа приватного права може бути суб'єктом сімейних правовідносин, оскільки вони за своєю правовою природою є цивільними, в яких поряд із фізичними особами рівноправними учасниками є і юридичні особи (наприклад стороною договору про патронат).

Але чи може бути церква суб'єктом сімейних правовідносин у сучасній Україні, зважаючи на принцип відокремленості церкви від держави та норму Сімейного кодексу України, відповідно до якої релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки і чоловіка прав та обов'язків подружжя (ч. 3 ст. 21 СК України)? Категорично ні. По-перше, юридичні особи, в тому числі церква (релігійна організація), не можуть бути суб'єктом сімейних правовідносин, оскільки вони носять суто особистісний характер і грунтуються на шлюбі, кровній спорідненості, усиновленні або інших формах влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; по-друге, в Україні на законодавчому рівні не визнається релігійний обряд шлюбу Але навіть якби він і визнавався, і навіть якби церкві було б надано функції органу реєстрації актів цивільного стану, ні в якому разі відносини, які виникатимуть між нею і, наприклад, майбутнім подружжям, під час вступу у шлюб не будуть носити характеру сімейних. Ми матимемо справу у такому випадку з адміністративно-правовими відносинами (відносинами влади і підпорядкування) між органом реєстрації акту цивільного стану (церквою), як це функціонує в Грузії, Ватикані та в інших країнах, де визнаються церковні шлюби, та майбутнім сімейством. Церква у таких відносинах виступатиме державоподібним утворенням (Ватикан) або ж інституцією, яка виконує функції органу виконавчої влади (Україна до 1917 p.). Проте ми можемо у наведеному прикладі визначати її як учасника відносин, які регулюються нормами сімейного законодавства, але категорично не як суб'єкта сімейних правовідносин.

Хотілося б поставити проблему ще під одним кутом зору: чи доцільно було зберігати в новому Сімейному кодексі традиційний радянський підхід до релігійних шлюбів? Можливо, приймаючи даний нормативний акт, законодавець мав би врахувати вимоги загальних положень цього кодексу щодо врахування національних звичаїв і легалізувати релігійний обряд шлюбу надавши майбутньому подружжю право вибору, що і характерно принципу диспозитивності приватного права. Вважається, що у цій думці є певний сенс і вона заслуговує на увагу. Наприклад, можна передбачити правову норму, відповідно до якої майбутнє подружжя вправі обрати спосіб укладення шлюбу: світський чи церковний. У разі обрання останнього церква зобов'язується провести реєстрацію з урахуванням вимог Сімейного кодексу та передати необхідні документи до відділу реєстрації актів цивільного стану шляхом повідомної реєстрації. Це положення відповідало б і засадам диспозитивності і забезпечувало б створення єдиного державного реєстру шлюбів. Проте, на жаль, в Україні дана норма не буде дієвою, оскільки є неможливим найближчим часом створення єдиної Помісної Української православної церкви та наявністю великої кількості різнопланових релігійних конфесій і течій, які однозначно претендуватимуть на проведення церковного обряду шлюбу Ця норма буде працювати в тих країнах, де переважна більшість населення сповідає єдину віру і домінуючою є одна церква, наприклад в Російській Федерації. Ми маємо виходити із принципу розумності, передбаченого Сімейним кодексом України із поєднанням принципу доцільності, а отже, підтримати точку зору законодавця.

Можна запропонувати своєрідний симбіоз порядку реєстрації шлюбу, який би поєднував і державну процедуру, і релігійний обряд. Наприклад, майбутнє подружжя подає заяву про державну реєстрацію шлюбу до органу реєстрації актів цивільного стану, де замість працівника - державного службовця реєстрацію проводить священик із церкви, який поряд із вимогами кодексу проводить релігійне таїнство. Це може відбуватись на підставі договору або довіреності. Проте дієвості запропонованої правової норми перешкоджатиме вказана вище полірелігійність в України.

Історія свідчить про активну позицію, яку займала церква у державі. Вона зуміла перебрати на себе функції органу реєстрації актів цивільного стану та брати участь у відносинах, які регулюються сімейним законодавством, залишивши на сьогодні ці функції за собою (Грузія, Польща, Ватикан), або ж втратити їх у конкуренції з державою (Україна, ФРН). Проте релігія завжди залишатиметься тим чинником, який займатиме провідне місце у свідомості кожної людини, і, як наслідок, і в Україні церква можливо з часом зуміє відвоювати свої позиції. Тоді вже виникне потреба замислюватись і законодавцеві, якому доведеться доповнювати Сімейний кодекс. Проте ця тенденція не впливатиме на перегляд суб'єктного складу сімейних правовідносин, який залишатиметься сталим, обмежуючись виключно фізичними особами і базуватиметься на шлюбі, кровній спорідненості, усиновленні та інших формах влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

Література

1 Конституція України. - К.: УПФ. - 1996. - С 5.

2 "Про свободу совісті та релігійні організації": Закон України від 23.04.1991 р. №987-ХІІ // ВВР УРСР. -1991. - №25. -Ст. 283.

3 Див.: Форостюк О.Д. Правове регулювання державно-церковних відносин у Радянській Україні в 1917-1941 роках: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01.- К.: 2001; Федоренко Т.М. Вплив християнства на формування правової системи Київської Русі з кінця Xпо 40-ві роки XIII століття: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01. - К.: 2001; Гуде ницаА.Н. Правовой статус русской православной церкви. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 23.00.02. - Ростов, 1999 та ін.

4 Відомий фахівець із католицького канонічного права Петер Ерде у своїй праці Церковне конституційне право, яка перевидана у Львові у 1998 році, до християн відносить усіх, хто пройшов обряд хрещення, не розмежовуючи їх на католиків, православних, протестантів, а лише виділяє два основних стани: духовенство і мирян (с. 12).

5 Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і головний ред. ВТ. Бусел. - К.: Ірпінь: Перун, 2001. -С. 1361.

6 Підопригора О.А. Основи римського приватного права. - К.: Вентурі., 1997. - С 10.

7 Див.: Р. Миннер. Опыт Католической церкви в построении взаимоотношений с государством в XX веке // История религии. - 2000. - №9-10.

8 Див.: Цивільне право України: Підручник: / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

9 Исаев И.А. История государства и права России. - М.: Юристъ. - 1994. - С. 132.

10 Ряд науковців (Г.К. Матвеев, В.А. Рясенцев, Л.М. Пцелінцева та ін.) відстоюють самостійність сімейного права, представники іншого напрямку (Г.Ф. Шершеневич, О.С Йоффе, М. В. Антокольська та ін.) вважають, що сімейне право є підгалуззю цивільного права.

11 Див.: Пчелинцева Л.М. Семейное право России: Учебник для вузов. -М.: НОРМА, 2002; Нечаева A.M. Семейное право. Курс лекций. - М.: Юристъ, 2002.

12 Див.: Антокольська М.В. Семейное право: Учебник. - М.: Юристъ, 2002.

Loading...

 
 

Цікаве