WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Рецепція деліктних зобов'язань римського права в новому цивільному кодексі України - Реферат

Рецепція деліктних зобов'язань римського права в новому цивільному кодексі України - Реферат

а) Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом. Вона поділяється на майнову та особисту (заподіяну здоров 'ю, життю, зокрема моральна шкода). За римським правом, також, для делікта необхідно було, щоб здійснені дії спричинили будь-який наслідок. Виходячи з природи заподіяної шкоди, деліктні зобов'язання поділялися на дві групи: делікти, за яких пошкоджувалося майно, та делікти, які заподіювали шкоду психофізичній цілісності людини (тілесній цілісності, волі, честі, моралі) [13].

За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК шкода підлягає відшкодуванню особою, яка безпосередньо завдала шкоду у повному обсязі, тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода (у разі завдання шкоди особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності). У римському праві для виникнення приватного делікту вимагалося, щоб він передбачав чи poenaprivata, чи відшкодування шкоди. Poenaprivataбула приватним штрафом, наперед визначеним законом чи накладеним судом після здійснення делікту. При його визначенні не враховувалося співвідношення між дійсно заподіяною шкодою і грошовим відшкодуванням, яке деліквент повинен був сплатити потерпілому. За часів lexAgvilia делікти, які заподіювали шкоду майновим інтересам потерпілого, тягли за собою одноразову чи багаторазову виплату заподіяної шкоди, а делікти, які заподіяли шкоди немайновим цінностям, тягли за собою poenaprivata, чи грошову суму, визначену законом чи судом, яка й в подальшому буде відкупом від права помсти і моральною сатисфакцією для потерпілих [14].

На відміну від загального правила, у випадках, визначених законом, обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладено на особу, яка не є її заподіювачем (наприклад, шкода, завдана малолітньою особою відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи) (ст. 1178 ЦК). Деліктні зобов 'язанняримського права були ноксальними. Згідно з принципами ноксальноївідповідальності, paterfamilias об'єктивно ніс відповідальність за делікти осіб alienijuris, чи неправоздатних та рабів, а також тварин, оскільки ці особи чи створіння знаходилися під його владою [15].

Відповідно до правил 2 Глави 82 ЦК, шкода, завданажиттютаздоров'ю фізичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі. Вона полягає у майнових втратах, що зазнала фізична особа

внаслідокїїзавданш. До втрат, пов'язанихзупжодженнямзд^

(дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо; в) моральна шкода, щозавданатакимушкодженням(ст. 1195 ЦК). Проте згідно зі ст. 1200 ЦКувипадку смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Зазначеним особам відшкодовується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу)потерпілогозвирахуваннямчастки, яка припадала на нього самого тапрацездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Крім того, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника особі, яка зробила ці витрати (ст. 1201 ЦК).

За словами закону Аквілія, потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди у разі заподіяння шкоди майну а також відшкодування затрат на лікування і втраченого заробітку при заподіянні шкоди вільній людині; винагороду за заподіяну біль; винагороду за спотворення, наприклад, спотворення позбавило жінку можливості вийти заміж. У випадку позбавлення життя вільної людини відшкодуванню підлягали не лише витрати на поховання, а й виникало право у дружини та дітей померлого на отримання аліментів [16].

б) В ч. 1 ст. 1166 ЦК міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов'язкову умову деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій, або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність). Таким чином, протиправна поведінка може мати дві форми - дію чи бездіяльність. У римському праві делікт виникав у результаті здійснення будь-якої зовнішньої дії (delictaincommissione). Лише в класичному праві почало вважатися також утримання від будь-якої дії Проте сам намір здійснити або утриматися від будь-якої дії, якщо про нього не було ні повідомлено, ні здійснено, не вважався деліктною дією; для виникнення делікта вимагалося, щоб здійснені дії були протиправними, а їх наслідки спричинили шкоду іншій особі [17];

в) Обов'язковою підставою деліктної відповідальності є також причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою. За римським правом делікт виникав лише тоді, коли між здійсненими діями та їх наслідками існував причинний зв'язок чи каузальний нексус. У разі тимчасового та мнимого зв'язку делікта не існувало [17];

г) Суб'єктивною підставою деліктної відповідальності є вина, тобто психічне ставлення осудної особи, яка досягла певного віку, до вчиненого нею протиправного діяння, а також до наслідків. Згідно зі ст. 614 ЦК вина може проявлятися у формі умислу та необережності. Обсяг відшкодування не залежить від завдання шкоди умисно чи необережно, тобто береться до уваги тільки наявність вини, а не її форма. Для виникнення делікту у римському праві також вимагалась наявність вини деліквента. Ступенями вини були dolus, чи умисел, culpalata, чи груба необережність, culpalevis, чи легка необережність. Між тим, відповідальність деліквента не завжди визначалась на підставі суб'єктивної вини. В стародавньому праві були випадки об'єктивної відповідальності, тобто відповідальності за фізичне спричинення будь-яких наслідків, якщо неможна було визначити, знав чимігзнати виконавець про наслідки своєї дії, а також випадки відповідальності за дії, спровоковані іншими особами [17].

Однією із підстав звільнення від деліктної відповідальності заподіювана шкоди є непереборна сила, тобто надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності заподіювана шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди.

В юридичній літературі до непереборної сили відносять явища суспільного характеру і вибухи епідемій, епізоотій; розливи греблі та дамб, що мали місце в результаті недостатньої обгрунтованості розрахунків напору води і міцності будівельних конструкцій. Крім вищенаведеного, розірвання дипломатичних і торгових відносин в окремих випадках також володіють ознаками непереборної сили. До явищ суспільного характеру суди відносять війну як дію непереборної сили. Своїм походженням непереборна сила завдячує також праву стародавнього Риму Вираз "vismajor" зустрічається в джерелах римського права стосовно договорів купівлі-продажу позики, займу, закладу, підряду, а також деліктних зобов'язань.

За загальним правилом шкода, завдана правомірними діями, не підлягає відшкодуванню. Так, у відшкодуванні завданої шкоди потерпілому може бути відмовлено у разі здійснення особою права на самозахист, якщо не були перевищені її межі (ст. 1169 ЦК). За римським правом дії, здійснені будь-якою особою для захисту свого права, якщо й спричинили заподіяння шкоди, не могли вважатися деліктними діями. Проте здійснені протиправні дії, які спричинили пошкодження чужого майна, не є протиправними, коли мова йшла про випадки самозахисту чи нужди (inculpatatutela) [17].

У римському праві були відомі наступні види delicta privata:

1) Injuria - тобто посягання на особу, яке може мати три ступеня: по-перше, найтяжчу ступінь становить членоушкодження - membrum ruptum (зберігається ще старий порядок -помста око за око, зуб за зуб (talio); другу ступінь становлять інші ушкодження - osfractum(помста вже забороняється, передбачається сплата штрафу); третій вид полягав у заподіянні іншої фізичної шкоди (у побоях без поранення, образливих ударах та ін.) - verberaciopulsacio(передбачається штраф) [18]. При Суллі делікт injuria було знову змінено. Потерпілі особи отримали право, якщо були побиті чи поранені, а також при вторгненні до їх будинку, вимагати засудження деліквента до poenapublica. З наданням такої альтернативи потерпілим громадянам почалося перетворення делікта injuria в delictum publicum, чи в кримінальну справу [19]. У ЦК даний делікт закріплено у 2 Глави 82 "Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю ".

Loading...

 
 

Цікаве