WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Питання про право на інформацію як особисте немайнове право фізичних осіб - Реферат

Питання про право на інформацію як особисте немайнове право фізичних осіб - Реферат

Однак для аналізу права на інформацію як особистого немайнового права необхідно, окрім визначення об'єкту даного права, детально визначити його зміст, тобто сукупність тих повноважень, якими наділений носій даного права з метою його реалізації. При цьому потрібно відмітити, що законодавець визначає не лише пасивні повноваження, як-то вимагати від усіх та кожного не порушувати це право, а й наділяє носія цього права цілою низкою активних повноважень, до яких слід відносити можливість вільного збирання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій (ст.9 Закону України "Про інформацію" та ст.302 ЦК України).

Під поняттям "збирання інформації" слід розуміти надану законом можливість набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації фізичними особами. Що стосується "зберігання інформації", то це повноваження включає в себе можливість забезпечення належного стану як інформації, так і її матеріальних носіїв. Повноваження "використання інформації" означає, що фізична особа може задовольняти свої інформаційні потреби будь-яким незабороненим чинним законодавством способом. Терміном "поширення інформації" законодавець визначає можливість фізичної особи розповсюджувати, обнародувати, реалізовувати у встановленому законом порядку документовану або публічно оголошувану інформацію.

Однак, аналізуючи активні повноваження фізичної особи щодо права на інформацію, слід зробити застереження, що на окремі види інформації поширюється інший правовий режим. Так, наприклад, забороняється збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Тобто особа має право, в залежності від своїх інтересів та мети, давати чи не давати згоду на збирання, зберігання, використання і поширення свідчень про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані). При цьому, як свідчить рішення Конституційного Суду України по справі Г.К. Устименка8, особа самостійно визначає, які її персональні дані відносяться до сфери конфіденційної інформації, тобто до інформації з обмеженим доступом. Специфічність інформації про особу та її правового режиму на сьогодні не викликає сумнівів. Прикладом цього можуть слугувати, окрім зазначеного рішення Конституційного Суду України, також подані на розгляд до Верховної Ради України два законопроекти "Про захист персональних даних" та "Про інформацію персонального характеру".

Ще одним видом інформації, на яку поширюється спеціальний правовий режим, що суттєво обмежує вказані повноваження особи, є інформація, яка складає державну таємницю або є конфіденційною інформацією юридичної особи. Під поняттям "держава таємниця" слід розуміти вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому чинним законодавством, державною таємницею і підлягають охороні державою (ст.1 Закону України "Про державну таємницю"). Що стосується поняття "конфіденційної інформації юридичної особи", то це поняття чітко законодавцем не визначається. І тому загальне розуміння конфіденційності дає нам можливість визначити, що конфіденційною інформацією охоплюються відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (ст.30 Закону України "Про інформацію"). До неї, зокрема, слід відносити інформацію професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержану юридичною особою на власні кошти, або такою, яка є предметом її професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці.

Специфіка правового режиму інформації, що складає державну таємницю або є конфіденційною інформацією юридичної особи, полягає в тому, що ЦК України не допускає збирання цієї інформації. Навіть у випадку, коли це інформація про особу (з якою вказана особа, відповідно до ч.3 ст.32 Конституції України, може вільно знайомитись), то у випадку поширення на неї режиму державної таємниці таке вільне ознайомлення не допускається. Але в окремих випадках, що прямо передбачені законом, така заборона на збирання інформації, що становить державну таємницю чи конфіденційну інформацію юридичних осіб може бути і знята. Наприклад у випадку, коли приховування даної конфіденційної інформації, являє загрозу життю і здоров'ю людей.

Певною забороною на ознайомлення з інформацією наділена також медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров'я. Ця інформація може бути обмежена в поширенні, коли вона може завдати шкоди здоров'ю пацієнта (ст. 39 Основ законодавства про охорону здоров'я).

Право на інформацію, як і будь-яке інше право, повинно бути забезпечено відповідними гарантіями його реалізації, без чого воно не може бути юридично гарантованою можливістю. Аналізуючи чинне законодавство, слід відмітити, що до таких гарантій реалізації права на інформацію слід відносити:

а) обов'язок органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

б) створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

в) вільний доступ суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;

г) створення механізму здійснення права на інформацію;

д) здійснення державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;

є) встановлення відповідальності за порушення права на інформацію, наприклад, у ст. 49 Закону України "Про інформацію".

Аналізуючи усе вищенаведене, слід дійти висновку, що право на інформацію є доволі широким поняттям. Зміст даного права включає в себе цілу низку передбачених законом можливостей, які, в залежності від специфіки їх об'єкту, наділені відповідними обмеженнями в їх здійсненні. Дана стаття не ставила за мету висвітлити усі аспекти права на інформацію та інших видів інформаційних прав та обов'язків. В ній зроблена спроба дослідити правову природу та зміст права на інформацію як особистого немайнового права, а також його об'єкт і специфіку здійснення цього права. Поза увагою залишились питання визначення кореспондуючих вказаному праву обов'язків, а також і певних обов'язків, які властиві даному праву, наприклад обов'язок перевіряти достовірність поширюваної інформації. Однак переконаний, що саме ці питання стануть перспективами подальших розвідок у даному напрямку.

Література

1 Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // ОВУ. - 2003. - №11. - Ст.461.

2 Бачило И.Л. О собственности на информацию // Труды ИзиСП. - 1992. - №52.

3 Копылов В.А. Информационное право. - М.: Юристъ, 1997.

4 Рассолов М.М. Информационное право. - М.: Юристъ, 1999.

5 Агапов А.Б. Основы федерального информационного права России. - М., 1995.

6 Кохановська О.В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин. - К., 2001.

7 Автор статті не вступає в давню полеміку, що слід вважати об'єктом прав і чи тотожні ці об'єкти з поняттям об'єкт правовідносин. Вважаємо, що об'єктом особистих немайнових прав є відповідні особисті немайнові блага.

8 Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К.Г. Устименка) // ОВУ. - 1997. - №46. - С.126.

9 Законопрект "Про захист персональних даних", поданий народними депутатами України М. Родіоновим, О Ніколаєнко, І. Юхновським, П. Толочко, К. Ситником.

10 Законопроект "Про інформацію персонального характеру", поданий народним депутатом України О. Задорожним.

Loading...

 
 

Цікаве