WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Питання про право на інформацію як особисте немайнове право фізичних осіб - Реферат

Питання про право на інформацію як особисте немайнове право фізичних осіб - Реферат

Питання про право на інформацію як особисте немайнове правофізичних осіб

З прийняттям та вступом у силу Цивільного кодексу України1 значно розширюється сфера цивільно-правового регулювання та охорони суспільних відносин. Так, зокрема, до предмету даного правового регулювання та охорони відносять особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст.1 ЦК України). Віднесення до предмету цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, а тим паче виведення їх на перший план у порівнянні з хрестоматійними для цивільного права майновими відносинами, ставить перед нами нагальну потребу детально дослідити даний вид відносин, виявити їх правову особливість, єдність та диференціацію серед інших складових предмета цивільно-правового регулювання. З іншого боку, така пріоритетність особистих немайнових правовідносин зумовлена, на нашу думку специфічним об'єктом - особистими немайновими благами, окремі з яких законодавець на конституційному рівні відносить до найвищих соціальних цінностей.

Одним із особистих немайнових відносин, які входять до предмету цивільно-правового регулювання та охорони, є ті з них, що пов'язані з інформацією, яка визнається окремим об'єктом цивільних прав (ст.200 ЦК України). Специфічність даного об'єкту зумовлюється насамперед тим місцем, яке відводиться інформації серед інших особистих немайнових благ. Адже давно відомо, що "хто володіє інформацією - той володіє світом". І це твердження є особливо актуальним в сучасний період, коли науково-технічний прогрес, який характеризується бурхливим розвитком інформаційних технологій, диктує нові форми та зміст інформації.

Сучасні цивільні правовідносини стосовно інформації найбільш повно можна дослідити лише шляхом визначення їх змісту, який складають однойменне право на інформацію (ст.302 ЦК України) та кореспондуючі цьому праву обов'язки.

Беззаперечно, що окремі питання стосовно правового регулювання та охорони інформації вже були предметом відповідних наукових досліджень, зокрема виділяються праці І. Л. Бачило2, В.О. Копилова3, М.М. Рассолова4, А.Б. Агапова5,0.В. Кохановської6. Однак у вказаних працях розглядались здебільшого загальні питання правового регулювання відносин в інформаційній сфері, та майже завжди поза увагою залишалось право фізичної особи на інформацію як особисте немайнове право, його цивільно-правова природа, зміст, особливості здійснення тощо.

Насамперед слід відмітити, що об'єктом даного права є інформація7. Під поняттям "інформація" законодавець визначає у ст.200 ЦК України документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Аналізуючи дане визначення, потрібно виділити в ньому три основних аспекти:

1) інформацією є відомості про події і явища;

2) дані явища повинні були мати місце в минулому чи мати місце на сьогодні у суспільстві, державі та навколишньому середовищі;

3) інформація повинна бути документована чи публічно оголошена.

Однак навіть загальний аналіз даного визначення дозволяє висловити певні зауваження. Насамперед, інформація не може охоплюватись виключно відомостями про події та явища, оскільки є певні субстрати, які з філософської точки зору не відносяться до даних категорій. Так, наприклад, інформація про особу, яка хоча і виокремлюється законодавцем як вид інформації, однак навряд чи є інформацією, в розумінні її, як відомостей про події та явища.

По-друге, обмежуючи існування інформації лише минулим та сьогоденням, законодавець, на нашу думку, безпідставно виключає таке поняття, як футуристична інформація, до якої можна віднести, наприклад, інформацію прогностичного характеру, тобто різного виду планування, стратегічне моделювання, передбачення тощо. Певний подив викликає і введення сфери, в якій повинні відбуватись зазначені явища чи події, щоб бути визнаними інформацією. При цьому виникає питання, якщо відомості стосуються, наприклад, далекого космічного простору, яке важко назвати навколишнім середовищем, або ж, навпаки, стосуються внутрішнього світу людини, то невже ці відомості не є інформацією? Однозначно є. І тому таке штучне обмеження сфери існування інформації вважаємо недоцільним та надуманим.

По-третє, законодавець встановлює два можливі види об'єктивації інформації, а саме шляхом її документування чи шляхом публічного оголошення. При цьому під поняттям "документованої інформації" вочевидь слід розуміти два взаємопов'язаних аспекти, а саме конкретну інформацію, а також її матеріальний носій (літери, символи, знаки тощо), який нібито уречевлює цю інформацію. Однак документована інформація не є єдиним способом її фіксації. Окрім неї законодавець надає можливість визнавати інформацією та надавати відповідного правового режиму також і відомостям, які не мають відповідного матеріального закріплення, але були публічно оголошені. При цьому законодавець не визначає форми даного публічного оголошення та мінімальної кількості осіб, серед яких цю інформацію слід оголосити. Вважаємо, що форма оголошення не має великого значення. Відомості можуть бути поширені усно, письмово, шляхом міміки та жестів тощо. Але для того, щоб відомості вважались такими, що поширені публічно, то треба, щоб вони були повідомленні принаймні одній особі. Окрім цього, доволі дивним видається той факт, що законодавець альтернативно протиставляє два зазначені способи об'єктивації інформації. Річ в тім, що доволі часто документована інформація є одночасно і публічно оголошеною, наприклад, вивішена стінгазета, випущена в ефір теле- чи радіопередача тощо. Тому видається, що такий антагонізм цих способів є не зовсім виправданим.

І тому з огляду на все вищенаведене, все ж таки більш доцільним, на нашу думку, є сприйняття визначення "інформації", яке дано у ст.2 Федерального Закону РФ про інформацію, інформатизацію та захист інформації, де зокрема зазначено, що під інформацією слід розуміти відомості про особу, предмети, факти, події, явища та процеси, незалежно від форми їх представлення.

Також потрібно було б зауважити, що велике значення мають види інформації. Адже віднесення інформації до того чи іншого виду суттєвим чином впливає на її правовий режим. І тому законодавець у ст.18 Закону України "Про інформацію" виділяє такі види інформації:

- статистичну інформацію, тобто офіційну документовану державну інформацію, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя;

- адміністративну інформацію (дані), тобто офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції;

-масову інформацію, тобто публічно поширювану друковану та аудіовізуальну інформацію.

- інформацію про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіональ-ного самоврядування, тобто офіційно документовану інформацію, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування.

- правову інформацію, тобто сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

- інформацію про особу, тобто сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу, наприклад відомості про національність, освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, атакож адресу, дату і місце народження.

- інформацію довідково-енциклопедичного характеру, тобто систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

- соціологічну інформацію, тобто документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

Окремо законодавець у ст.1 Закону України "Про науково-технічну інформацію" виділяє також і науково-технічну інформацію як документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності.

При цьому слід визнати, що такий видовий поділ, який пропонується нам законодавцем, є доволі умовним, оскільки в його змісті немає єдиного кваліфікаційного критерію. І тому, наприклад, інформація про особу одночасно може бути масовою інформацією, або ж інформацією довідниково-енциклопедичного характеру. Тому, попри зазначену умовність, його існування спрощує на практиці віднесення певної інформації до того чи іншого виду та поширення на неї відповідного правового режиму.

Loading...

 
 

Цікаве