WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Реформування прикордонних військ України як складова оптимізації системи національної безпеки - Реферат

Реформування прикордонних військ України як складова оптимізації системи національної безпеки - Реферат

Реформування прикордонних військ України як складова оптимізації системи національної безпеки

В Україні, починаючи з Декларації про державний суверенітет, зароджуються ідеї створення власних збройних сил. 24 серпня 1991 року, проголосивши акт незалежності, Верховна Рада одним із перших своїх нормативно-правових актів прийняла постанову про військові формування1. У період 1991-1992 року було прийнято пакет законодавчих актів, які регулювали засади та порядок життєдіяльності й розбудови української армії (Закони України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про Прикордонні війська України", "Про Службу безпеки України", "Про Національну гвардію України", "Про цивільну оборону", "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", Тимчасові статути Збройних Сил України та ін.).

Процес військової реформи в Україні триває й надалі. Та й неможливо говорити про військову реформу, радше про пошук оптимального варіанту формування воєнної оборонної доктрини Української держави. Так, протягом останніх років майже повністю поновлено законодавство про функціонування Збройних Сил та ряду інших військових формувань, прийнято пакет законодавчих актів про режим воєнного та надзвичайного стану. Продовжується перегляд організаційних аспектів здійснення державної політики у цій сфері. Так, деякі військові формування припинили своє існування (Національна гвардія)2, інші перебувають на шляху переходу від мілітарної до цивільної служби (наприклад, війська цивільної оборони)3. На розгляд парламенту вносилися пропозиції щодо реформування Прикордонних військ України (проекти Законів України "Про службу прикордонного та міграційного контролю"4, "Про Державну прикордонну службу України").

Забезпечення існування та функціонування держави як такої виступає складовою поняття національної безпеки. Вперше поняття "національна безпека" було сформульовано всередині XX ст. у СІЛА. Його наукове осмислення та нормативне закріплення відбувалося на тлі політичної ситуації, яка складалася у світі на той час. Незважаючи на введення у політичний та правовий лексикон нового поняття, у нього продовжувався вкладатися, як правило, військовий зміст, а саме оборона від потенційного ворога та його союзників. Дещо схоже поняття існувало і в СРСР - "державна безпека", однак у нього вкладався інший зміст.

На момент набуття Україною незалежності та державного суверенітету поняття "національна безпека" та "національні інтереси" у теорії права не існувало. Однак, незважаючи на відсутність теоретичного обгрунтування та нормативного визначення, в Україні існував базис для їх виведення. Серед українських авторів, які розглядали питання "національної безпеки" у своїх роботах, слід виділити В. Білоуса, І. Бінька, В. Горбуліна, В. Косевцова, Г. Костенка, Є. Кравця, Н. Нижник, М. Панова, Г. Почепцова, Г. Ситника, В. Українчуката ін., які розглядають, як правило, її загальнотеоретичні положення. Національна безпека та її зміст можуть трактуватися у найрізноманітніших формулюваннях (як категорія соціологічна, соціально-психологічна, біологічна, політична, політологічна, військова, юридична та інші). Питання забезпечення національної безпеки завжди мали достатнє відображення у філософських, політико-правових, економічних, військових та інших теоріях, поглядах та ідеях.

Незважаючи на об'єктивну потребу наявності даного поняття, її формулювання в межах політичних еліт та соціуму, на нормативному рівні, зважаючи на блискавичність досягнення Україною незалежності напрямки національної безпеки пройшли тривалий час формулювання (від Указу Президента України від 15січня 1992року№416 до затвердження у 1997 році Концепції (основ державної політики)7). Одними з перших нормативно-правових актів у сфері національної безпеки стали створення Служби національної безпеки8 та Ради національної безпеки9.

Визначення змісту національної безпеки є важливим не тільки для України як молодої держави, але й для світу загалом. Так, в середині 80-тих, а особливо на початку 90-тих років XX ст. суть національної безпеки держав та світу у цілому переглянуто. Прикладами можуть служити Стратегія національної безпеки СІЛА10, Концепція національної безпеки Російської Федерації (10 січня 2000 року), Доктрина інформаційної безпеки Російської Федерації (9 вересня 2000 року), Основні положення Державної стратегії економічної безпеки Російської Федерації (29 липня 1996 року), Концепції національної безпеки Чеської республіки (17 лютого 1999 року), Республіки Казахстан (15 грудня 1999 року), Республіки Польща (4 січня 2000 року) та інших держав. Та й після подій 11 вересня 2001 року наповнення національної безпеки знову ж таки зазнало суттєвих правок.

Зважаючи на військово-політичну обстановку у світі взагалі та Європі зокрема, зменшення на державному кордоні України загрози військового конфлікту та прямої військової агресії, зростання потенційних загроз небезпеці України у переважно невійськовій сфері, що проявляється у нарощуванні розвідувально-інформаційної діяльності в Україні, погіршенні криміногенної ситуації в державі, інтеграції національних злочинних груп у міжнародні злочинні синдикати, зростанні активності наркобізнесу, нелегальної міграції та контрабанди, визнання України та ряду інших держав континенту "дружнім сусідом" Європейського союзу нагальним є формування важливого напрямку національної безпеки - безпеки у прикордонній сфері. При цьому суттєвим аргументом виступає те, що 23 травня 2002 року на своєму засіданні Рада національної безпеки і оборони України (РНБОУ) головним зовнішньополітичним орієнтиром України визначила повномасштабне входження в європейські та євроатлантичні структури. Це передбачає подальше політичне та економічне зближення нашої держави з НАТО та Європейським союзом в інтересах поступового просування до вступу у ці міжнародні організації11. Теоретичне обгрунтування даного аспекту національної безпеки знаходимо у роботах С. Борисова, М. Короля, Б. Павлюка, А. Щербакова, В. Ярличенкатаін.12. Але, знову ж таки, як правило, ці дослідження носять не правовий, а соціально-економічний, управлінський, військовий чи інший характер.

Цей напрямок (сфера) національної безпеки був запропонований у проекті нової Концепції національної безпеки України, підготовленому на виконання рішення РНБОУ від 12 червня 2002 року13. Факторами, які створюють небезпеку для України у прикордонній сфері визнається, зокрема, посягання на недоторканість державного кордону, незавершеність його договірно-правового оформлення, наявність транскордонних злочинних угрупувань, незаконні міграція, переміщення через державний кордон товарів та інших предметів, неадекватність можливостей органів охорони державного кордону, митних та інших органів, які здійснюють контроль на кордоні, характеру і ступеню загроз, що виникають, та невідповідність дій щодо їх локалізації. Одним із напрямків усунення вказаних факторів є підвищення ефективності діяльності органів охорони державного кордону України та створення надійної системи соціального захисту осіб, які здійснюють повноваження щодо реалізації прикордонної та міграційної політики. Дані положення знайшли своє закріплення і у Цільовому плані Україна-НАТО на 2003 рік у рамках плану дій Україна-НАТО14.

Для виконання положення про збереження територіальної цілісності та забезпечення недоторканості державних кордонів як важливих атрибутів державності охорона державного кордону України на суші, морі, річках та інших водоймах, а також охорона виключної (економічної) зон), відповідно до чинного законодавства, покладається на прикордонні війська, а у повітряному просторі - на війська повітряної оборони (ст. 27 Закону України "Про державний кордон", ст. 1 Закону України "Про Прикордонні війська України").

Наразі Прикордонні війська України входять до системи військових формувань і поряд із Збройними Силами складають Воєнну організацію України. Однак, Прикордонні війська на відміну від ряду інших військових формувань наділені повноваженнями, які вирізняють їх із загального кола складових Воєнної організації України. Органи охорони державного кордону (прикордонні війська) як військово-правоохоронна структура наділена комплексом прав та обов'язків, які спрямовані на виконання ряду важливих завдань. Так, для реалізації положень ст. 17 Конституції України та ст. 27 Закону України "Про державний кордон" Прикордонні війська наділені рядом суттєвих повноважень як органи державної влади, як адміністративно-юрисдикційні органи, як органи кримінальної юрисдикції та ін.

Відповідно до ст. 271 Закону України "Про державний кордон" розпорядження Державного комітету у справах охорони державного кордону України з питань дотримання режимів на державному кордоні видані в межах його компетенції, законні розпорядження посадових осіб Прикордонних військ обов'язкові для осіб, стосовно яких вони звернуті. Згідно із ст. 5 Закону України "Про Прикордонні війська України" в інтересах захисту та охорони державного кордону можуть тимчасово обмежувати права і свободи громадян на основі законодавства.

Особливість статусу та виконуваних завдань Прикордонних військ полягає також у тому, що військовослужбовці під час виконання покладених на них обов'язків діють як представники влади, від імені держави і перебувають під її захистом, самостійно приймають рішення в межах своїх повноважень (ст. ст. 11, 12 Закону України "Про Прикордонні війська України").

Прикордонні війська як органи державної влади наділені передбаченим законом специфічними юрисдикційними повноваженнями щодо громадян України та іноземців, іноземних та українських невійськових суден (ст. ст. 7, 29 Закону України "Про Прикордонні війська України", ст. ст. 28, 30 Закону України "Про державний кордон").

Особливість виконання повноважень щодо охорони державного кордону України є те, що відповідно до ст. 33 Закону України "Про державний кордон", ст. 2 Положення про прикордонний режим17, крім військовослужбовців Прикордонних військ владними повноваженнями можуть наділятися і члени добровільних формувань із сприяння в охороні державного кордону України (громадяни, які на добровільних засадах беруть участь в охороні державного кордону).

Реалізація владних функцій передбачає сукупність прийомів та способів, за допомогою яких вони реалізуються. Одним із них є метод примусу. Тому Прикордонні війська наділені повноваженнями і у сфері адміністративно-каральної юрисдикції. Так, посадові особи у передбачених законом випадках вправі проводити адміністративне затримання, розглядати справи про адміністративні правопорушення (п. п. 3, 4 ст. 7 Закону України "Про Прикордонні війська України", ст. 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закон України "Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну"19). Елементом такої юрисдикції є і право складати протоколи про адміністративні правопорушення щодо вчинення ряду адміністративно-караних діянь (проступків) (ст. 18510 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Хоча наділення такими повноваженнями органів охорони державного кордону інколи породжує труднощі із визначенням суб'єктів реалізації цих прав. Тобто, хто із співробітників (військовослужбовців) має право здійснювати ці юрисдикційні повноваження.

Loading...

 
 

Цікаве