WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Перебудова партійних і радянських органів за виробничим принципом і її результати (1962-1964 pp.) - Реферат

Перебудова партійних і радянських органів за виробничим принципом і її результати (1962-1964 pp.) - Реферат

Перебудова партійних і радянських органів за виробничим принципом і її результати (1962-1964 p.p.)

1953 - 1964 роки увійшли в історію як період оновлення суспільства, час великих надій та розчарувань, що характеризували перехід від тоталітаризму до авторитаризму. Саме в ці роки склалися об'єктивні передумови та були зроблені перші кроки по реорганізації та лібералізації радянської системи державного управління. В той же час політичній атмосфері тих років притаманним було і непродумане прийняття скороспілих рішень, які не завжди відповідали реальним суспільним можливостям. Ці дві сторони - єдине ціле державно-управлінського процесу, важлива сутність хрущовського десятиріччя.

Одним із яскравих прикладів, що відображають ці процеси, є перебудова партійних, радянських, профспілкових і комсомольських органів у відповідності з виробничим принципом, здійснена в 1962 - 1964 роках. Серед багатьох різноманітних реорганізацій того періоду її можна вважати найбільшою і наймасштабнішою, яка зачепила всю структуру влади і органів державного управління. Постанова про цю перебудову була прийнята на листопадовому (1962 р.) пленумі ЦК КПРС [1]. Якщо говорити про прийняття цього рішення з точки зору хронологічних подій, то воно було несподіваним. На XXII з'їзді партії, який відбувся лише рік тому і на якому було затверджено новий Статут КПРС, питання про розмежування партійних організацій за галузевим принципом не розглядалося і тому навряд чи можна було сподіватися, що невдовзі після з'їзду буде проведена настільки серйозна реорганізація партійних органів, не тільки не передбачена Статутом КПРС, але навіть така, яка буде суперечити йому.

Ця реорганізація була викликана намаганням зміцнити партійне керівництво промисловістю і сільським господарством. КПРС вважала своєю безпосередньою функцією, обов'язком керувати економікою. В партійних комітетах існували структурні підрозділи, які функціонально займалися господарськими питаннями. Ще XVII з'їзд ВКП(б) передбачав ліквідацію функціональних відділів, партійних комітетів, тобто за напрямками партійної роботи, і створення виробничо-галузевих відділів, які займалися всіма питаннями партійного життя і керівництва державними справами. Так, сільськогосподарський відділ ЦК вів організаційно-партійну роботу, займався розподілом і підготовкою кадрів, агітаційно-масовою роботою, виробничою пропагандою, наглядом за виконанням партійних рішень радянсько-господарськими органами і партійними організаціями. В апараті ЦК ВКП(б) були введені такі відділи: сільськогосподарський, промисловий, транспортний, планово-фінансово-торговельний, політико-адміністративний, керівних партійних органів, культури і пропаганди ленінізму, Інститут Маркса - Енгельса - Леніна і два сектори: управління справами і загальний сектор [2].

XX з'їзд КПРС посилив вимоги до партійних організацій і кадрів щодо керівництва народним господарством. В доповіді ЦК КПРС відзначалося, що існують "з дозволу сказати, партійні діячі", котрі вважають, що одна справа - партійна робота, а інша - господарська і радянська робота. Від подібних "діячів" можна навіть почути скарги, що їх відривають від, так званої, "чисто партійної" роботи і вимагають вивчати економіку, техніку, виробництво. Таке розуміння завдань партійної роботи в корені неправильно і шкідливо" [3]. І далі: "Необхідно йти по лінії наближення партійного керівництва до виробництва для того, щоб до кінця ліквідувати знеосібку в нашій роботі" [4].

Ідея розмежування партійних організацій за виробничим принципом виникла в ЦК КПРС і, перш за все, у М.С. Хрущова на початку осені 1962 року. З того часу вона неодноразово обговорювалася в Центральному Комітеті з керівниками місцевих партійних організацій. Але до пленуму питання, пов'язані з реорганізацією партійних органів, публічно не розглядалися. Вперше про те, які саме пропозиції будуть обговорюватися на пленумі, було сказано в записці М.С. Хрущова в Президію ЦК КПРС "Про підведення підсумків року і збільшення виробництва і закупівель зерна". У ній, зокрема, говорилося про майбутню перебудову партійних органів -"...тепер обкоми будуть мати виробничу направленість" [5].

Потрібно відзначити, що в записці ідея про перебудову партійних органів ставилася в контексті інших, направлених на подолання труднощів і недоліків, які мали місце в сільському господарстві країни. Цей факт не можна вважати випадковим. На наш погляд, він дає певні підстави вважати, що пропозиція про створення партійних організацій за виробничим принципом виходила перш за все із необхідності розвитку сільськогосподарського виробництва. На пленумах ЦК КПРС і ЦК Компартії України, які відбулися наприкінці 1962 року були прийняті постанови про перебудову партійних органів за виробничою ознакою.

Метою цих змін, говорилося в постановах, було забезпечення справді оперативного й повсякденного партійного керівництва народним господарством. В УРСР у межах областей утворилися дві самостійні партійні організації, на чолі яких стояли відповідні обкоми Компартії України: з керівництва промисловістю та з керівництва сільським господарством. Замість райкомів партії було створено 250 виробничих колгоспно-радгоспних управлінь, а також 78 промислово-виробничих парткомів, що керували парторганізаціями підприємств і будов, розміщених у сільській місцевості. Крім того, в республіці діяли 92 міські комітети і 71 міський районний комітет Компартії України, які очолювали партійні організації підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та будівництва в містах [6]. При ЦК партії створено бюро з керівництва сільським господарством. В областях (крім шести західних) утворено сільські обкоми та сільські облвиконкоми, а замість сільських райкомів - парткоми колгоспно-радгоспних (чи радгоспно-колгоспних) виробничих управлінь. За таким же принципом відбулася перебудова профспілкових і комсомольських органів [7].

З метою піднесення ролі Рад та більш широкого залучення трудящих до управління громадськими справами, як говорилося в Указі Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року, обласні Ради депутатів трудящих були реорганізовані також за виробничим принципом і поділені на промислові і сільські [8]. В 19 областях, які мали значний об'єм промислового і сільськогосподарського виробництва, створені обласні (промислові) і обласні (сільські) Ради та їх виконавчо-розпорядчі органи. В 6 областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській і Чернігівській, де об'єм промислового і сільськогосподарського виробництва був порівняно меншим, залишені єдині обласні Ради. До промислової зони було віднесено 2 міста республіканського і 147 міст обласного підпорядкування, один промисловий район і 74 райони в містах, 51 місто районного підпорядкування, 226 селищ міського типу. Всього, таким чином, у промисловій зоні стало 520 Рад з загальною чисельністю населення в 17 мільйонів чоловік, що складало 38,2 відсотка всього населення республіки [9 арк. 14-15].

В ході перебудови в республіці була проведена значна робота по укрупненню сільських районів. Замість колишніх 604 сільських районів стало 251.

В підпорядкування обласних (сільських) Рад віднесені 211 укрупнених районів, 91 міський, 400 селищних і 6637 сільських Рад. Всього в сільській місцевості стало 7394 Ради із загальною чисельністю сільського і міського населення 21,5 мільйона чоловік, або 48,3 відсотка від всього населення в республіці.

До шести єдиних обласних Рад увійшли 10 міст обласного підпорядкування, 40 сільських і один промисловий район, 55 міських, 98 селищних і 1904 сільських Ради. В цих шести областях стало 2114 Рад із загальною чисельністю населення 6 мільйонів чоловік, що складало 13,5 відсотка до всього населення республіки.

Таким чином, в результаті перебудови радянських органів за виробничою ознакою в Україні існувала така кількість Рад: обласних 44 (було 25), районних 253 (було 604), міських 456 (було 352), районних у містах - 74 (залишилось без змін, селищних 724 (було 751), сільрад 8577 (залишилось без змін). Сільські Ради були укрупнені до перебудови, тому їх кількість в результаті реорганізації не змінилася. Всього тепер стало Рад 10028, було 10381, тобто їх стало менше на 353 [10,арк. 16].

Після проведення перебудови суттєво змінилась і структура апаратів виконкомів обласних Рад депутатів трудящих. Такі структурні підрозділи, як планова комісія, відділи народної освіти, соціального забезпечення, комунального господарства, фінансовий, організаційно-інструкторський, управління культури і торгівлі, були створені у всіх виконкомах обласних Рад.

Відбулися деякі зміни в штатах виконкомів районних Рад. Після укрупнення об'єм роботи райвиконкомів розширився. У зв'язку з цим були розширені їх штати. Якщо раніше середній район нараховував разом з відділами 68 - 72 чоловіка, то тепер в апараті виконкому працювало від 83 до 92 чоловік [11, арк. 16 - 17]. Передбачалось, що це наблизить Ради до виробництва, забезпечить краще обслуговування трудящих, зайнятих в промисловому та сільськогосподарському виробництві, зокрема через систему раднаргоспів.

Але насправді така реорганізація не дала очікуваних результатів, оскільки мала лише зовнішній вигляд децентралізації та демократизації системи влади, а по суті своїй не виходила за межі цієї системи, являла собою різноманітні комбінації одних і тих же компонентів діючого управлінського механізму. На практиці реорганізація радянських органів призвела до ще більшого відчуження місцевих Рад від їх реальних функцій як владних органів.

Loading...

 
 

Цікаве