WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Функція держави по забезпеченню проходження військової служби за контрактом - Реферат

Функція держави по забезпеченню проходження військової служби за контрактом - Реферат

Однак це не повинно свідчити про те, що Міністерство оборони від імені держави є стороною контракту про проходження військової служби незалежно від того, в якому військовому формуванні України громадянин України проходитиме військову службу. На визначений орган державної влади покладається не безпосереднє укладення контрактів, а лише організація підбору кандидатів для проходження військової служби.

Контракт укладається з тим міністерством чи відомством, в підпорядкуванні якого військовослужбовець проходитиме службу (якщо в Службі безпеки України - то з Центральним управлінням Служби безпеки України, якщо в Прикордонних військах - то з Державним комітетом у справах охорони державного кордону України). Не тільки Міністерство оборони України володіє повноваженнями по комплектуванню особового складу військових частин. Положення про центральний керівний орган будь-якого військового формування передбачає можливість здійснення комплектування військових формувань військовослужбовцями за контрактом та виконання ним обов'язків контракту від імені держави.

Безпосереднє ж укладення контракту з громадянином України здійснює командир військової частини. Тому неможливо розглядати правосуб'єктність командира військової частини на укладення контракту про проходження військової служби, не з 'ясувавши питання про поняття військової частини.

Військовий енциклопедичний словник визначає військову частину як самостійну бойову та адміністративно-господарську одиницю у всіх видах Збройних сил [11, 150]. Положення чинного законодавства щодо визначення поняття та діяльності військових частин є доволі суперечливими та надзвичайно малочисельними. Зокрема Статут внутрішньої служби Збройних сил ототожнює військову частину з кораблем (підрозділом) (стаття 35) [12]. Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України під військовими частинами, окрім того, розуміє органи управління, установи, військові навчальні заклади [13]. Наявні у законодавстві України й інші вказівки на поняття "військова частина", однак, як правило, вони мають за мету визначення її через суб'єкта господарювання, фінансових правовідносин та інших, ане відносин найму військовослужбовців [14].

Найбільш детальний та вичерпний перелік організацій, що визнаються військовими частинами, викладається в Положенні про порядок забезпечення житловою площею в Збройних силах України. Під військовими частинами у даному положенні розуміються: військові частини, установи, підприємства, організації (у тому числі госпрозрахункові), військові навчальні заклади, військові комісаріати, військові суди, комендатури, квартирно-експлуатаційні частини (КЕЧ) районів, кафедри (факультети, відділення) військової підготовки цивільних вищих навчальних закладів, інженерно-технічні батальйони, єдина система управління повітряним рухом, військові представництва на підприємствах та в організаціях (установах), лінійні органи військових сполучень на залізничному, водному і повітряному транспорті, Товариство сприяння оборони України та Війська цивільної оборони України [15, 381-390].

Отож, у єдиного трактування поняття військової частини в законодавстві не існує і кожному конкретному випадку залежно від галузевої спрямованості правового регулювання тих чи інших суспільних відносин у військовій сфері проводиться дефініція цього поняття.

Військові частини як управлінські ланки (за деяким винятками) діють лише на підставі директиви або розпорядження про її створення. Так, військово-навчальні заклади, які мають статус військової частини, але основне завдання яких полягає у наданні військової освіти (ст. 27 Закону України "Про вищу освіту" [16]).

Тому на нашу думку, військову частину можна визначити як відокремлену структурну одиницю військового формування, яке входить у Воєнну організацію України, створену для виконання зазначених в її положенні (статуті) або розпорядженні (директиві) про створення завдань щодо оборони держави, особовий склад якої складається переважно з військовослужбовців.

Отже, повертаючись до характеристики командира військової частини (начальника установи) як складового елементу сторони контракту, необхідно зазначити, що його правосуб'єктність на укладення контракту є спеціальною. По суті вона є спеціальною (більш вузькою) навіть порівняно з правосуб'єктністю відповідного центрального органу військового формування, оскільки вона визначається не тільки функцією оборони держави, але й метою створення та діяльності конкретної військової частини. Окрім загальної мети - оборони держави, кожна військова частина має більш вузькі та конкретні завдання. Це залежить і від виду військового формування чи роду військ, до структури якого входить певна військова частина.

Таким чином, правосуб'єктність командира військової частини залежить від правосуб'єктності ввіреної йому військової частини. Командир військової частини наділяється спеціальною правосуб'єктністю не раніше, ніж з моменту виникнення військової частини як юридичної особи. Його правосуб'єктність виникає з моменту затвердження вищестоящим органом штату військової частини та відкриття в банку рахунку оплати праці.

Командир військової частини одночасно є органом держави та органом військової частини. Всі його дії в межах наданої йому компетенції розглядаються як дії ввіреної йому військової частини. Винятком є укладення ним контракту про проходження військової служби, де він діє від імені держави. Правосуб'єктність на укладення контракту про проходження військової служби належить саме командиру військової частини, а не військовій частині, яку він очолює. У даному випадку він діє не від імені військової частини, а від імені держави. Тому він є нижчою ланкою системи державних органів, які здійснюють виконавчу владу у військових формуваннях України.

Командир військової частини як від імені військової частини, так і від імені держави діє без спеціальної на те довіреності. Права та обов'язки командира військової частини встановлюються військовими статутами та іншими нормативними актами. Згідно з Статутом внутрішньої служби Збройних сил України командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за постійну бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) і за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, моральний і психологічний стан особового складу, додержання засад соціальної справедливості, за внутрішній порядок та інше. Новопризначені командири частин (кораблів) вступають у командування на підставі розпорядження чи наказу старшого командира (начальника) (стаття 61).

Об'єм правосуб'єктності командира військової частини на укладення контрактів визначається штатами конкретної військової частини та її зміст не залишається незмінним. Він уточнюється у залежності від зміни штатів особового складу, від зміни завдань, сфери діяльності військової частини тощо. Загальна структура, чисельність та кількість Збройних сил та інших військових формувань України затверджується Верховною Радою України.

Отже, підсумовуючи викладене, можна сказати, що право на укладення контракту, а відповідно - право найму на військову службу, належить державі, від імені якої діє центральний орган військового формування України в особі командира військової частини.

Дослідження ролі та спеціальної правосуб'єктності держави та її органів на укладення контракту про проходження військової служби черговий раз дозволяє зробити висновок про недосконалість та суперечливість чинного законодавства України. Зокрема, слід погодитися із пропозицією передбачити в законодавстві замість існуючого наступне формулювання: "контракт укладається між громадянином України та державою, від імені якої діє центральний орган військового формування в особі командира військової частини". Саме таке визначення відповідає призначенню і ролі органів військового управління. І сукупність цих органів дозволяє говорити про поняття та правосуб'єктність наймача у відносинах найму на військову службу. Наявність цілої низки органів, які беруть участь в комплектуванні військових формувань України військовослужбовцями за контрактом, пояснюється тим, що держава не може безпосередньо вступати в ті чи інші правовідносини; участь в них вона бере через свої спеціально створені органи. Дії органів держави є діями самої держави і здійснюються вони від імені держави та за її рахунок. На кожний із зазначених органів держави покладається частина обов'язків по забезпеченню умов проходження військової служби, матеріальному та пенсійному забезпеченню військовослужбовців, їх соціальному та правовому захисту тощо.

Loading...

 
 

Цікаве