WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Нормативно-правове регулювання мовної політики в Україні та проблеми її реалізації - Реферат

Нормативно-правове регулювання мовної політики в Україні та проблеми її реалізації - Реферат

Нормативно-правове регулювання мовної політики в Україні та проблеми її реалізації

Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хай буде...

Максим Рильський

На жаль, українська мова протягом багатьох віків не мала певно визначеного статусу. Більше того, царський уряд Російської імперії, в складі якої знаходились більшість українських земель, проводив політику не лише обмеження права української мови, а й свідомо нормативної її заборони. Про це свідчить Валуєвський циркуляр від 18 (30) липня 1863 року, в якому підкреслювалося, "що ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і не може бути"1. Далі Валуєв наказував цензурним комітетам: щоб до друку не дозволялись твори художньої та навчальної літератури українською мовою.

Ще далі пішов імператор Олександр II, який у травні 1876 р. видав людиноненависницький документ - так званий "Емський указ". В ньому говорилось: "не допускати вводу в межі Імперії... будь-яких книг і брошур, виданих за кордоном на малоросійському наріччі; друкування і видання в Імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі заборонити..."2.

Так було заборонено все - письменство, театр, пісні, виклади рідною мовою багатомільйонного українського народу. Розпочалося жорстоке переслідування українських культурних діячів, але вони не припинили своєї боротьби за "недоторканність мови в приватному і публічному житті" - як писав М.П. Драгоманов.

В січні 1900 р. в Харкові була заснована перша політична організація України - Революційна українська партія. В програмному документі партії "Самостійна Україна", підготовленому одним із лідерів рупівців, юристом Миколою Міхновським, пропонувалося закріпити, що офіційною мовою суверенної української держави є мова українська.

Перемога лютневої революції 1917р., крах самодержавства і проголошення Центральною радою Української Народної Республіки створили сприятливі умови для визнання державного статусу української мови.

Науково-теоретичні засади мовної політики були глибоко розроблені і обгрунтовані в працях визначних державних діячів української революції 1917-1920 pp. В.Винниченка, М.Грушевського, Д.Дорошенка, І.Стешенка, П.Христюка, М.Шаповала та інших.

Так, в збірнику статей і промов "На порозі Нової України", написаних і проголошених М.Грушевським протягом 1917-1918 pp., розкривається історична неминучість перемоги українського народу в боротьбі за державність і незалежність, окреслюються напрями розвитку всіх сфер життя Нової України, в тому числі розвитку української мови.

М. Грушевський вважав за необхідне розумно, з великим тактом і терпінням проводити в Україні мовну політику, "не вносячи непотрібного і роздражнення, не обгострюючи відносини ґвалтовною українізацією, поступаючи розважливо й можливо м'яко в переведенню тих вимог, які дійсно ставляться принципом української державності, становищем української мови як мови державної й т. ін".

Основні правові напрямки в галузі мовної політики Центральна Рада визначила у відозві до українського народу від 22 березня 1917р. та у резолюції Українського національного конгресу (квітень 1917р.). У цих історичних документах невідкладними завданнями ставилося відродження української мови, створення національних загальноосвітніх і спеціальних навчальних закладів, збільшення кількості українських періодичних видань.

Хотілось би звернути увагу сучасних українських політиків, народних депутатів України на Закон Центральної Ради "Про державну мову", який був прийнятий в березні 1918 р. В ньому підкреслювалось, що "всякого роду написи, вивіски тощо на торговельно-промислових, банкових та подібних закладах і конторах повинно писатися державною українською мовою.".

На виконання даного Закону Рада народних міністрів видала циркуляр губернським і повітовим комісарам, в якому підкреслювалося, що "винуваті в невиконанні даного закону будуть усуватися з посад і піддаватися під суд".

Коментарі тут не потрібні. Думається, що подібного змісту закони і циркуляри потрібно видавати і сьогодні проти тих, хто обклеює будинки, стадіони, дерева в парках вивісками чужою мовою.

Українське державотворення доби революції 1917-1920 pp. завершилось поразкою, але його історичний досвід має особливу цінність для розбудови незалежної України, в тому числі і для відродження української мови.

Так, статус української мови законодавчо закріплений у ст.10 Конституції України, в якій зазначено, що українська мова є державною і "держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сфера суспільного життя на всій території України".

Визначивши статус української мови як державної, чинна Конституція України гарантує (а не лише виявляє турботу, як було у конституції УРСР 1978 р.) "вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України".

Стаття 10 Конституції України передбачає, що "застосування мов в Україні... визначається законом". У даний час державний статус української мови визначається Законом "Про мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 р. Здійснення мовної політики в Україні визначається також іншими конституційними нормами. Так, у статті 24 закріплено недопустимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками. Статті 103, 127, 148 містять вимоги щодо обов'язкового володіння державною мовою Президентом України, суддями Конституційного Суду, професійними суддями.

Крім Конституції України, здійснення сучасної мовної політики в українській державі забезпечується цілою низкою нормативно-правових документів. Як уже говорилось вище ще в 1989 р. було прийнято Закон "Про мови в Українській РСР", який свідчить про значну перемогу національно-патріотичних сил на фронті мовного відродження. Проблеми мовної політики сучасної української держави знайшли своє закріплення в нормативно-правових актах, які були прийняті після проголошення незалежності України. Це Закони України "Про освіту", "Про загальну середню освіту". При Президентові України була створена Рада з питань мовної політики, яка схвалила комплексну програму "Українська мова". Цими актами визначено основні напрями здійснення мовної політики.

Так, Законом "Про мови в Українській РСР" забезпечується "українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності".

Стаття 2 даного закону не лише проголошує українську мову державною, а й гарантує її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя. Підкреслюючи статус української мови як державної, Закон стверджує, що українська держава створює необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей, а також гарантує право користуватися своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою. Закон забезпечує захист прав української та мов національних меншин України. Так, в статті 8 підкреслено: будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінація, проповідь ворожнечі на мовному грунті неприпустимі і тягнуть відповідальність, встановлену законом10.

Хотілось би звернути увагу на ст.27, в якій підкреслено, що в "Українській РСР навчальна і виховна робота в загальноосвітніх школах ведеться українською мовою". Але в цій же статті Закону виділено, що "вивчення в усіх загальноосвітніх школах української і російської мов є обов'язковим"11.

Зрозуміло, що даний Закон приймався, коли ще зберігалася радянська політична доктрина і тодішня державницька мовна практика. Уже в Законі "Про освіту", який був ухвалений Верховною Радою в 1991 p., а також внесених до нього змін і доповнень в 1996 р. було записано по-новому: вивчення української мови в усіх навчально-виховних закладах, утвердження її як мови функціонування загальноосвітньої, професійної та вищої школи.

Отже, можна констатувати, що в незалежній Українській державі в основному створено законодавчу базу мовної політики. Але гострота мовної проблеми не зменшується. Конституція і закони України щодо мовної політики часто порушуються. Більше того, норми цих законів часто використовуються в протилежному Конституції України напрямі. Звідси витікає наша пропозиція: для того, щоб утвердити Конституційний статус української мови потрібно здійснити організацію і контроль за виконанням вже прийнятих законів. Найголовніше, щоб працювали закони. Так, ще в грудні 1999 року Конституційний Суд України прийняв рішення, в якому, зокрема, сказано: "Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом". Цим рішенням зобов'язані керуватись всі органи влади і посадові особи української держави. Адже згідно зі статтею 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і і не можуть бути оскаржені. Невиконання рішення тягне за собою відповідальність у встановленому законом порядку.

Loading...

 
 

Цікаве