WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Аспекти правової реформи - Реферат

Аспекти правової реформи - Реферат

Аспекти правової реформи

До структури такої категорії як "правова реформа", на нашу думку, належать такі поняття: напрями правової реформи; її суб'єкт та об'єкт.

"Напрями правової реформи" як поняття відображає її функції в суспільстві загалом та розуміння ініціаторів (суб'єкта правової реформи) проблеми визначення окремих інститутів (чи інституційних систем) правової дійсності, котрі підлягають перетворенню, або, іншими словами, правовий режим яких підлягає зміні. Напрями правової реформи визначаються по-різному в фаховій літературі та проектах нормативних актів.

Почнемо з того, що ще в 1990 р. тогочасний Міністр юстиції СРСР В. Ф. Яковлев "основними напрямами, за якими йде правова реформа" назвав такі: 1) правове забезпечення політичної реформи; 2) правове забезпечення економічної реформи; 3) судово-правова реформа [1]. Такий підхід - наслідок "розширеного" розуміння правової реформи, коли вона сприймається не лише як державно-правова реформа, а й як правове забезпечення перетворень всіх суспільних сфер.

В СРСР періоду "перебудови" все ж недооцінювали значення правової реформи як засобу суспільних перетворень. Так, наприклад, серед 10 резолюцій XXVIII з'їзду КПРС, проведеного в липні 1990 p., не було жодної, котра би стосувалася хоча б окремих складових правової реформи. У положеннях Програмної заяви цього форуму все ж називаються окремі напрями правової реформи, а саме: 1) "формування громадянського суспільства, в якому не людина існує заради держави, а держава -заради людини"; 2) "зміцнення правової держави, в якій виключається диктатураякого-небудь класу, партії, угрупування, управлінської бюрократії"; 3) "поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову"; 4) забезпечення "демократичності і відкритості законодавчого процесу"; 5) судово-правова реформа розумілася в такий спосіб: забезпечення "незалежності суду і прокуратури, підвищення їх статусу в суспільстві, удосконалення процесуального законодавства, суворе дотримання презумпції невинуватості, норм правосуддя і права на захист, дієвість виправно-трудової системи, скасування актів необгрунтованого позбавлення громадянства"; 6) адміністративна реформа, в свою чергу, полягала в такому: "створення динамічного, сучасного державного апарату, який формується на конкурсній основі та підконтрольний в рамках закону представницьким органам і громадськості" [2].

В. Горобець визначив у 1992 р. два напрями правової реформи: удосконалення законодавства і судово-правова реформа. Очевидно, що на нього впливали умови початку 90-х років, коли в Росії (як і в Україні) ще не ставилася гостро проблема перебудови управлінської сфери - адміністративної реформи [3].

У Посланні Президента Російської Федерації В. Путіна в 2002 р. до Федеральних Зборів питанням правової реформи було приділено значну частину документа [4]. Зокрема в галузі адміністративної реформи глава російської держави запропонував цілий ряд конкретних кроків. По-перше, "модернізувати систему виконавчої влади загалом. Сьогодні підрозділи виконавчої влади живуть так, ніби вони продовжують залишатися штабами галузей централізованого народного господарства... Міністерства продовжують спрямовувати зусилля на те, щоб підпорядкувати собі - фінансово і адміністративний, - підприємства і організації... Структура виконавчої влади повинна бути логічно і раціонально впорядкована, а держапарат - повинен стати робочим інструментом реалізації економічної політики". По-друге, "нам потрібна ефективна і чітка технологія розробки, прийняття і виконання рішень. Нині діючий порядок зорієнтований не стільки на зміст, скільки - на форму". По-третє, "необхідно врешті провести аналіз державних функцій, які нині реалізуються, і зберегти тільки необхідні. Зрозуміло, ревізія функцій держави - завдання непросте і довготривале. Тут не може бути жодної кампанійщини ". По-четверте, "нинішня організація роботи держапарату, на жаль, сприяє корупції. Корупція - це не результат відсутності репресій - хотів би це підкреслити, - а прямий наслідок обмеження економічних свобод". По-n'яте, "необхідно визначитися з чітким переліком інформації, яку держоргани зобов 'язані зробити публічно доступною. І цей перелік має бути затверджений законом ".

В галузі модернізації судово-правової системи В.В. Путін висловився: "Ключовим вважаю те, щоб зміни торкнулися не тільки організації і умов роботи судів, але, передовсім, процедур, які забезпечують захист прав особи і доступність правосуддя". Серед інших напрямів правової реформи Президент РФ виділив такі: 1) забезпечення стабільної законодавчої бази, підвищення її якості; 2) удосконалення боротьби із злочинністю; 3) розмежування сфер відання між федеральним, регіональним і місцевим рівнями влади; 4) повернення Чечні до політико-правового простору Росії; 5) підвищення дієздатності місцевого самоврядування.

В Україні проблема розуміння правової реформи та її напрямів була поставлена науковою громадськістю лише в другій половині 90-х років. У листопаді 1997 р. в м. Києві відбулася науково-практична конференція на тему "Державно-правова реформа в Україні", на якій вчені працювали в таких секціях: парламентська реформа, адміністративна реформа; судово-правова реформа; муніципальнареформа [5]. Це дає уявлення про розуміння основних напрямів державно-правової реформи організаторами цього наукового форуму - колективом Інституту законодавства Верховної Ради України на чолі з В.Ф. Опришком. У всякому разі у своєму виступі на цій конференції цей відомий вітчизняний учений назвав саме такі напрями реформи [6]. Природно, що в Загальній концепції державно-правової реформи в Україні запропоновано ті ж самі напрями реформи.

Ще кілька українських вчених досліджували теоретичні аспекти правової реформи та проблеми її здійснення в Україні. Л. Кривенко, наприклад, досліджуючи конституційні питання державно-правової реформи, визначає основним її напрямом парламентську реформу, суть якої розуміє в реалізації та удосконаленні конституційного статусу Верховної Ради України [7].

У Посланні Президента України Л.Д Кучми до Верховної Ради України в 2002 р. чи не вперше правовій реформі присвячено окремий підрозділ з назвою "Новий етап адміністративної реформи. Конституційна та судова реформи" [8]. Названо три основні напрями правової реформи в Україні на даному етапі: 1) адміністративна реформа; 2) конституційна реформа; 3) судова реформа; 4) оновлення управлінської еліти. Розкриємо їх зміст, визначений даним документом.

Адміністративна реформа. На думку Президента України Л.Д. Кучми, основна мета нового етапу адміністративної реформи полягає у створенні ефективної системи державного управління, яка б відповідала стандартам демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою. Важливий напрям нового етапу адміністративної реформи - делегування управлінських функцій згори донизу і всебічний розвиток місцевого самоврядування.

Конституційна реформа. У поєднанні з адміністративною реформою вона має усунути наявну розбалансованість між трьома гілками влади - законодавчою, виконавчою та судовою, забезпечити їх ефективну співпрацю. Основою конституційної реформи, вказує Л.Д. Кучма, має стати імплементація результатів всеукраїнського референдуму 2000 р.

Судова реформа. Вона повинна не лише зводитися до вдосконалення діяльності судів та суддів, а в широкому розумінні сприяти створенню умов для посилення захисту прав та свобод людини і громадянина. Для цього потрібні системний взаємозв'язок та взаємодія між судовою, законодавчою і виконавчою гілками державної влади.

Оновлення управлінської еліти. Президент України Л.Д. Кучма далі вказує, що масштаби і складність зазначених завдань потребують прискореного формування та оновлення управлінської еліти, залучення до системи управління на всіх рівнях енергійних, компетентних та ініціативних кадрів нової генерації. Протягом 2002 - 2004 pp., на його думку, необхідно реформувати систему державної служби з удосконаленням практики відбору, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, посилення соціальної й політичної захищеності держслужбовця, підвищення суспільного престижу державної служби.

Loading...

 
 

Цікаве