WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вплив інституційних змін на еволюцію принципів управління - Реферат

Вплив інституційних змін на еволюцію принципів управління - Реферат

Вплив інституційних змін на еволюцію принципів управління

Результативність і ефективність управління сучасною організацією значною мірою залежить від того, яких принципів дотримуються її керівники, приймаючи управлінські рішення, і якими методами вони керуються для того, щоб забезпечити їх реалізацію. І те і інше знаходиться у прямій залежності від системи пріоритетів, що склалися у середовищі господарювання, і від того, яким правилам ведення бізнесу надають перевагу суб'єкти господарювання, вважаючи їх саме тими, що забезпечать найкращі результати в існуючій системі економічних, правових та суспільних умов. Правила ведення бізнесу, у свою чергу, залежать від того, яке інституційне середовище сформувалось у країні, і наскільки воно є сприятливим для того чи іншого виду діяльності.

За визначенням лауреата Нобелівської премії Д. Норта, " інституції - це правила гри в суспільстві або, точніше, придумані людьми обмеження, які спрямовують людську взаємодію у певне річище. І як наслідок, вони структурують стимули в процесі людського обміну -політичного, соціального і економічного"1. Інституції можуть бути формальними, тобто офіційно зафіксованими у правових актах, які мають юридичну силу і неформальними, такими, що беруть початок "від суспільно передаваної інформації як частини спадщини, котру називаємо культурою"2, та існують у вигляді морально-етичних норм, традицій, звичаїв, правил, стереотипів поведінки тощо. "Інституційні обмеження охоплюють як заборону індивідам щось робити, так і умови, за яких іноді їм дозволяється здійснювати певні види діяльності. Тому за... визначенням, вони правлять за основу, на якій відбувається людська взаємодія".

Сукупність формальних та неформальних інституцій утворює інституційне середовище, яке впливає на мотиви і стимули економічної діяльності людей, визначає її пріоритети, обумовлює розміри підприємницьких одиниць, величину їх трансакційних і трансформаційних витрат, структуру економічної системи країни, характер розподілу доходів, який у ній складається, а звідси і ділову активність тих чи інших економічних агентів. Отже, складові інституційного середовища і є тими чинниками, котрі визначають, якими правилами мають послуговуватися менеджери, прагнучи зміцнити і поліпшити позиції організації, якою вони керують. Вони є узагальненням практичного позитивного управлінського досвіду і їх використання дає свого роду ефект "прокладеної лижні", коли відомо, що треба робити для того, щоб уникнути невдач. Тому знання і врахування принципів управління у сучасному менеджменті є важливою умовою його ефективності.

Наука управління у своїй еволюції на тих чи інших історичних відрізках визначала різні пріоритети і висовувала різні концепції управління, на що впливали, зокрема, і інституційні зміни. Відповідним чином видозмінювалися і переорієнтовувалися на нові умови і принципи управління, починаючи з напрацювання правил організації виробничих процесів і закінчуючи рекомендаціями, що формували ефективне управління у епоху глобалізації та інформаційних технологій. Так, конкурентне середовище, у якому здійснювалася підприємницька діяльність на початку XX ст., було досить слабким. Досягнутий рівень продуктивності праці не давав можливості виробникам продукції виготовляти її у такій кількості, щоб достатньою мірою задовольняти попит споживачів. Очевидним був такий зв'язок: більші обсяги виробництва - більші прибутки підприємства, оскільки існуючі норми економічної діяльності не спрямовувалися на обмеження її масштабів. Тому менеджери зосереджували свою увагу на створенні умов для підвищення продуктивності праці через раціоналізацію виробничих процесів. Правила (принципи), які дозволяли це зробити найкращим чином, сформулювали Ф.У. Тейлор і його послідовники. Вони стосувалися рекомендацій щодо поліпшення використання праці робітників і засобів виробництва, введення чіткого регламенту і стандартів на засоби праці, інструменти, робочі операції і рухи, чіткого обліку робочого часу використання диференційованої оплати праці тощо. Використання їх дозволило значною мірою підвищити ефективність управління виробничими процесами (продуктивність праці на заводах компанії Bethlehem Steel зросла у 3,5-4 рази, заробітна плата на 60%, причому не за рахунок інтенсифікації праці, а завдяки раціональнішій її організації).

Продовжив і збагатив дослідження Ф. Тейлора Г. Емерсон, ввівши низку фундаментальних положень менеджменту, які вже більшою мірою стосувалися не порядку планування і контролю за виконанням роботи, як у Ф. Тейлора, а визначали роль і місце менеджера у організації. Зокрема, він підкреслював: "Керівник існує тільки для того, щоб зробити продуктивнішою роботу підлеглого; кожен вищий рівень управління існує не для задоволення тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто стоїть нижче"6.

В міру того, як конкуренція ставала дедалі сильнішою і досконалішою, необхідно було до числа існуючих правил ввести нові, дотримання яких дозволило б підвищити конкурентоспроможність підприємницьких структур. Оскільки конкурентні переваги формувалися уже не стільки на рівні виробничої системи, як нарівні системи прийняття рішень, то зрозумілою стає увага представників адміністративної школи управління до розробки правил, які б робили ефективнішою саму систему управління. Загальновідомі 14 принципів управління, сформульовані А. Файолем, окреслюють ті норми управлінської діяльності, які забезпечують ефективну технологію управління.

підпорядкованість інтересів). Ці принципи певною мірою узагальнили висновки, зроблені М. Вебером щодо "раціональної бюрократії" (розподіл праці, повноваження та відповідальність, ієрархія, порядок, єдність дій), вказуючи водночас, що не слід нехтувати і людським фактором, на чому наголошували Е. Мейота інші представники школи людських відносин (стабільність робочого місця, справедливість, винагорода, ініціатива, корпоративний дух).

Багато із цих принципів і до сьогодні мають практичну цінність, незважаючи на те, що з моменту їх виокремлення управлінська наука значно змінилася. Але система західного менеджменту формувалася у такому інституційному середовищі, яке передбачало, що кожна організація – це самостійний суб'єкт ринку, який має велику свободу дій. Проте зовсім іншою була ситуація у країнах, які сповідували соціалістичну ідею. Тут система управління усім народногосподарським комплексом опиралась на ідеї централізації і прямого керівництва діяльністю підприємств державними владними структурами. Найперше це стосується Радянського Союзу, де централізація набула особливо жорстких форм. Ідеї нового підходу до управління розробляли А. Богданов, Н. Вітке, А. Гастев та ін. Вони сформулювали принципи управління, які відповідали особливостям планово-адміністративної (соціалістичної) системи господарювання, серед яких особливо виділялись такі: демократичний централізм; єдиновладдя і колегіальність; єдність політичного і господарського керівництва; поєднання галузевого і територіального підходів в управлінні; планове ведення господарства; матеріальне і моральне стимулювання праці; науковість; відповідальність; підбір і розміщення кадрів; економічність і ефективність.

При аналізі цих принципів можна помітити, що вони значною мірою враховують принципи управління, сформульовані класичною школою менеджменту, та лише ті із них, що стосуються виконання управлінських функцій. У частині ж, що має відношення до побудови системи управління, перевага надається принципу централізації із перенесенням його на весь народногосподарський комплекс. Оскільки проблематично було забезпечити досконале централізоване планування і виконання планів в межах всієї країни, то виникла потреба у виокремленні таких принципів, як поєднання галузевого підходів в управлінні та єдності політичного і господарського керівництва. Останній принцип забезпечував жорсткішу систему контролю за виконанням управлінських рішень, а перший давав можливість узгоджувати систему розвитку рівних галузей із соціально-економічними потребами територій. Що ж стосується принципів демократичного централізму та колегіальності, то вони, на жаль, лише декларувалися, а на практиці централізму та єдиновладдя було набагато більше, ніж демократії та колегіальності.

Loading...

 
 

Цікаве