WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Еволюція правосвідомості національної еліти в умовах обмеження автономії гетьманщини російської держави (XVІІст.) - Реферат

Еволюція правосвідомості національної еліти в умовах обмеження автономії гетьманщини російської держави (XVІІст.) - Реферат

Батька Якова, Андрія Марковича, генерального підскарбія і навіть російського дворянина, у судовій справі з фельдмаршалом Мініхом право захистити не могло, а лише "благання змилостивитися". Той же фельдмаршал міг безкарно зневажати і українське право, і Генеральний Суд. Незважаючи на те, що справа із Марковичами була вирішена на його користь, фельдмаршал, перебуваючи у Глухові, кричав на суддів Генерального Суду: "Таких суддів повісити або, побивши кнутом, заслати до Сибіру", а про права наші казав: "Шельма писав, а каналля судив"18 Принагідно зазначимо, що у ході судового розгляду брат Марко за погрозу побити до смерті російського кирасира був покараний судом розжалуванням "на 3 місяці у рядові козаки" та позачерговою висилкою у похід на Українську лінію.

Цих прикладів із життя Марковичів цілком досить, щоб погодитися із твердженням історика Д. Міллера, що у тогочасній Україні під російською владою "торжествувало не право, а сила. Хіба дивно, що в кінці-кінців сила стала викликати до себе значно більшу повагу, ніж право? Ідеал права був замінений ідеалом сили. До нього, до цього нового ідеалу, і потягнулися усі, кому це дозволяли умови життя"

Попри весь цей тиск, що зумовлював посилення конкретно ситуативних орієнтацій на нехтування права, позиція нової шляхти як верстви полягала у сприйнятті права як цінності. Так, зокрема, запевняв учасників Катерининської законодавчої комісії депутат від шляхетства Гадяцького, Миргородського і Полтавського полків М. Мотоніс: "...за злочини і злодійства закони повинні піддавати одному й тому ж покаранню людей всілякого чину та гідності без огляду на особи". І навіть межу між "підлими" і "благородними" він проводив, використовуючи поряд з іншими критерій правослухняності: "Підлі лише ті, які мають дурні властивості, чинять справи, противні законам, непристойні своєму званню...".

У комплексі орієнтацій на правове регулювання чітко виокремлюється орієнтація на застосування власного права. Так, І. Самойлович дякував цареві, що той передав стародубського полковника Рославця, ніжинського протопопа Адамовича та інших для суду над ними "за правами нашими"21. Так само був орієнтований І. Мазепа. Слідство і суд над донощиками перехрестом П. Яценком та ченцем Соломонком, переконував гетьман царя 24 лютого 1708 р., "мають бути тут всередині, в регіменті моєму"22. Паралельно цій орієнтації серед українського старшинства виробилася також орієнтація на неприйняття російських правових норм. Причому дана орієнтація не обмежувалася підкресленням політичних аспектів стосунків, що склалися. Політична еліта Гетьманщини не сприймала самих принципів правового доведення у Московській державі: особистого зізнання, перевіреного чи здобутого катуванням. У системі аргументування старшини орієнтувалися наречовий доказ, документ. Вони не могли у зв'язку з цим не засуджувати тогочасне "великоросійське жорстоке і в цілому світі незвичне право, через яке багато невинних часто гине, а саме "доводчику первый кнут"23. П. Орлик розповідав, що у справі Кочубея та Іскри його вразив найбільше той факт, що їх "без всілякого розслідування на катування брано, кнутовано і мучено"24.

Вкрай негативні як оціночні, так одночасно й емоційні орієнтації викликало серед української еліти т. зв. "слово й дело". Коли якийсь значковий товариш Кузьменко проголосив 1763 р. за собою "слово й дело" старшини, цей вчинок оцінили як "ненависное изображение"25.

Свідченням орієнтації на право та обмеження сваволі високих посадових осіб є типове у таких випадках формулювання, за яким вирок є результатом роботи суду: "...і за вироком, який на них впаде... покарати".

Даний документ засвідчує також, що покарання розглядалося як засіб викорінення злочинів через страх: "на страх іншим легковажним і злим людям, щоб таких злих справ чинити не сміли."

Функція суду бачилася як можливість для звинуваченого виправдатися. Повідомляючи царю про суд над полковником Рославцем, І. Самойлович двічі вжив зворот "для виправдання". Прохання І. Мазепи вказувало, що "розслідування і суд" розглядалися як засоби відновлення "справедливості"27. Орієнтація на правове вирішення судових справ закладена і в механізмі звинувачення, яке мало бути не голослівним, а доведеним аргументами: "...потім явку скарги моєї проти них всіх злісних і ворожих... купно з доносами старшини полку стародубського і свідчення істинних осіб перед ними представляв, усними словесами тих всіх свідків, для кращого їм запевнення і достатніх доказів становив." Показовою у даному контексті є відмова дев'яти учасників сумнозвісних опозиційних намірам російських властей виборів депутата 1767р. від ніжинського та батуринського шляхетства підписатися під екстрактом судового розслідування, проведеного у їхній справі. Свою позицію старшини насамперед обґрунтовували тим, що в документі "виключене все те, що тільки до виправдання їхнього за допитами служити могло, а внесені одні резони їх звинувачення."

У правосвідомості українських старшин виглядає чітко сформованою орієнтація на неправомочність примусу. Так, А. Скоропадська невдовзі по обранню чоловіка гетьманом казала старшині Забілі: "А ми хоча і взяли гетьманство, так із нужди і це нам прощено буде"

У середовищі старшинства існувала також орієнтація на безпристрасність суддівства. Дипломатично відмовляючись від осуду царевича Олексія, старшини посилалися на те, що "судити сина з батьком і своїм Государем вони жодної влади не мають, та й ніхто зі співгромадян у такій важливій справі стороннім суддею бути не може."

Отже, політико-культурні орієнтації на політичну систему Гетьманщини як ціле характеризуються їх спрямованістю на суспільно-політичну окремішність. Таким чином, бачимо, що державно-політичні стосунки з сусідніми суспільствами української еліти бачилися крізь призму власної політичної суб'єктивності, договірності, добровільності прийнятих рішень. В орієнтації на внутрішньополітичне функціонування виокремлювалися орієнтації на правове регулювання провідних суб'єктів політичного життя, на конституціоналізм, підпорядкування приватного інтересу загальносуспільному благу, сконсолідованість, соборність. Для механізмів прийняття рішень були характерні еволюція від безпосереднього народовладдя через монополізацію функції прийняття політичного рішення старшинською елітою до реалізації принципу представницького здійснення влади старшиною. У ході цього процесу виокремлюються орієнтації на вивільнення процесу прийняття рішень від свавілля, надання йому форми і змісту інтелектуального змагання, забезпечення волевиявлення через схвалення певної пропозиції більшістю голосів, на захист особистої гідності.

В цілому, система політико-культурних цінностей та норм, еволюція механізмів прийняття політичних рішень засвідчують, що правова культура еліти Гетьманщини розвивалася у загальноєвропейському річищі. В свою чергу це говорить про високий цивілізаційний рівень провідних верств українського суспільства другої половини XVII-XVIII ст.

Література

1 Музиченко П. Історія держави і права. - Одеса, 2000. - О 204.

2 Струкевич О. Провідні політико-культурні орієнтації еліти // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу. - К., 2001 - О 137-138.

3 Грушевський М. Історія УкраїниРуси. Т. VIIIЧ. 3. - К., 1995. - О 99.

4 Акты южной и Западной России. Т.10. - СПб., 1887. - С. 44.

5 Там само. - С. 643-644.

6 Источники малороссийской истории, собранные Д.Н. Бантыш-Каменским. 4.1. - М, 1859. - С. 300-301.

7 Там само. - С. 302-303.

8 Цит за.: Окиншевич Л. Центральні установи України - Гетьманщини XVII-XVIII ст. 4.2. - К., 1930.

9 Источники малороссийской истории... - 4.2 - С. 251.

10 Там само. - С. 249.

11 Права по которым судится малороссийский народ. - К., 1897. - С. 47; Миллер Д. Превращение казацкой старшины в дворянство // Киевская старшина. - 1897. - Т. LVII- С. 193 - 194.

12 Маркович Я. Дневные записки генерального подскарбия Якова Марковича. Издание Александра Марковича. Ч. 2. - М., 1859. - С. 41.

13 Там само. -С. 191.

14 Там само. - С. 250.

15 Там само. - С. 378-379, 390.

16 Там само. - С. 380.

17 Там само. - С. 360, 369.

18 Там само. - Ч. 2 - С. 52-55.

19 Миллер Д. Хозяева и постояльцы. -X., 1909. - С. 8.

20 Сборник РИО. Т. IV -СПб., 1869. -С. 168, 169.

21 Акты ЮЗР. Т.13. -С. 5.

22 Источники малороссийской истории... - 4.2. - С. 70.

23 Лист Пилипа Орлика до Стефана Яворського (1721р.): свідчення самовидця про Мазепине відступництво // Субтельний О. Мазепинці... - С. 64.

24 Там само. -С. 178.

25 Окиншевич Л. Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині XVII-XVIII ст. - Мюнхен, 1948. - С. 112.

26 Там само.

27 Источники малороссийской истории... - Ч. 2. - С. 70.

28 Акты ЮЗР. Т.13. -С. 6.

29 Лазаревський Описание старой Малороссии: Материалы для истории заселения, землевладения и управления. Т.2. Полк Нежинский. - К., 1893. - С. 41.

30 Там само. - С.40.

31 Історія Русів. - К., 1991. - С.282.

Loading...

 
 

Цікаве