WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принцип розподілу державної влади - Реферат

Принцип розподілу державної влади - Реферат

Принцип розподілу державної влади

Розподіл влади історично проявив себе як певна ідея, яка зародилася ще в античні часи (Аристотель) і вросла в теорію "розподілу влади" Дж.Локка і Ш.Монтеск'є.

Різні підходи цих двох філософів до даної проблеми породили і різні концепції. Дж. Локк поділив публічно-владні повноваження між різними органами. Відповідні типи публічно-владної діяльності ним розташовано в ієрархічному порядку. Він поділив саму державну влад, на законодавчу владу на виконавчу влад, і на федеративну владу. На відміну від Дж.Локка Ш.Монтеск'є не дрібнив державну владу а структурно її поділив на законодавчу виконавчу і судову гілки влади.

Він розрізняв в кожній державі три види влади: "В кожній державі є три роди влади: влада законодавча, влада виконавча, яка відає питаннями міжнародного права, і влада виконавча, яка відає питаннями права цивільного"1. Перша влада, пояснює Монтеск'є покликана створювати закони. Друга відає зовнішніми зносинами і забезпечує безпеку. В силу третьої влади притягуються до відповідальності злочинці і вирішуються зіткнення між приватними особами. Цю владу можна інакше назвати судовою.

Дві виконавчі влади, на відміну від законодавчої, самі закони не п–иймають, забезпечують їх виконання. Перша - за допомогою урядової діяльності, а друга судової. "Якщо влада законодавча і виконавча будуть об'єднані в одній особі або установі, то свободи не буде, так як є підстави боятися, що цей монарх чи сенат стане створювати тиранічні закони для того, щоб також тиранічно застосувати їх". Поділ і взаємне стримування влад є, відповідно до Монтеск'є, головною умовою забезпечення політичної свободи стосовно до державного устрою.

Вчення Локка і Монтеск'є про розподіл влади на три гілки, кожна з яких повинна бути, по-перше, відносно самостійною, а по-друге, урівноважувати інші, вплинуло на забезпечення прав і свобод громадян, а також на загальну державно-правову практику. Цей вплив чітко проявився, наприклад, в Конституції США 1987 року, в Французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 року і в інших правових актах. Зокрема, в статті 16 зазначеної Декларації записано: "Суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено розподіл влад, не має Конституції", в статті 5 проголошено: "Закон може забороняти лише діяння, шкідливі для суспільства. Все ж, що не заборонено законом, то дозволено, і ніхто не може бути вимушеним до дії, яка не передбачена законом". Це перше законодавче закріплення даного правового принципу.

Таким чином, в зар'біжних країнах, як і в нашій державі, існують різні погляди на розподіл влад і єдність влади. В зв'язку з цим застосовуються неоднакові конституційні норми і практика. Проте суть принципу визнається всіма.

Проблема "розподілу влади" як етап в побудові правової держави в нашій країні сприймається багатьма. За діючою Конституцією законодавчим органом України є Верховна Рада, виконавчим - Кабінет Міністрів, а судовим органом - Конституційний суд та система судів загальної юрисдикції, в якій найвищим судовим органом є Верховний Суд України.

Аналіз структури державного механізму, який склався в Україні, свідчить про те, що поки можна говорити лише про напрямок руху до "розподілу влади". Поки структура державної влади не дозволяє на цьому шляху досягти належного рівня чіткого структуроутворення влади, яка виключила би її концентрацію, можливість узурпації і зловживання нею. При цьому недостатньо простої наявності законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, важливо, щоб ці "владні гілки" були в такому співвідношенні, за якою кожна з них була б суверенною, вирішувала би лише власні завдання і за необхідності спроможна була б стримати, поставити на місце іншу.

Історичний досвід показав, що принцип розподілу влади нездійснений в повному об'ємі. Він може бути реалізованим не у вигляді непроникних перегородок між різними сферами діяльності держави, а в плані керівних засад, якими слід керуватися при утворенні структури державних органів і визначенні контурів (меж) їх повноважень. Проте останнім часом перекручується суть даного принципу, наводять надто збіднене, догматичне, примітивне тлумачення, а також здійснюються спроби підпорядкувати одну гілку влади іншій. Вирішення цієї проблеми лежить у втіленні механізму безконфліктної взаємодії і партнерстві всіх гілок влади, яке досягається шляхом узгодження між законодавчими і виконавчими гілками влади кандидатур до уряду та інші найбільш відповідальні посади управлінського апарату, в чіткій нормалізації діяльності парламентських структур (комітетів, комісій), за наявності шанобливого відношення до їх думки глави уряду та різних підпорядкованих йому відомств. Наприклад, зі своєї сторони парламент не повинен втручатися в діяльність уряду з питань оперативного управління народним господарством. Проте обидві ці "гілки влади", в свою чергу, повинні покладатися на високий професіоналізм і об'єктивність Конституційного суду поважати і виконувати його рішення.

У зв'язку з розглядом теорії і практики розподілу влади як несучої конструкції правової держави виникало закономірне питання щодо організації на конституційній основі інституту глави держави. Відомий український правознавець В.Медведчук зазначає, що "Президент держави, який є главою держави і гарантом Конституції, у протиріччях, які можуть виникнути між законодавчою і виконавчою гілками влади, виконує роль арбітра, що розв'язує ті чи інші спірні питання"3. В багатьох проектах реорганізації вищої державної влади в Росії передбачалася посада Президента як глави держави і "арбітра всіх гілок влади" в одному випадку, і глави виконавчої влади - в іншому.

Розподіл влади - явище неоднозначне. В загальних рисах воно означає розмежування законодавчої, виконавчої і судової гілок влади. Проте в різні історичні епохи, а також і в окремих сучасних державах з їх особливими історичними традиціями і національними особливостями розподіл влади відігравав неоднакову роль і неоднаково себе проявив. Відповідно, можна говорити про декілька визначень поняття "розподіл влади", або про різні сторони цього поняття.

Принцип розподілу влади був взятий як визначальний у відносинах між центральними органами влади. В Україні вперше цей принцип у загальному плані знайшов своє закріплення в Конституції Пилипа Орлика, повна назва якої була "Пакти й Конституції законів та вільностей Війська Запорізького" від 10 травня 1710 року. В американських умовах цей принцип було трансформовано в так звану систему "стримувань і противаг". Сама ж система "стримувань і противаг" почала виходити на передній план лише в останні 70-80 років. Особливо посилено нею займалися в післявоєнний період. Із зазначеного, зрозуміло, не випливає, що система "стримувань і противаг" виявилася по відношенню до принципу розподілу влади чимось таким, що змінює його природу і призначення. В сучасну епоху принцип "розподілу влади" не діє автоматично: він потребує (як і будь-який інший принцип) засобів забезпечення у вигляді певних правових гарантій і механізмів, системи "стримувань та противаг".

"Принцип розподілу влад - це модель побудови державного апарату, у відповідності з якою влада в державі повинна бути розподілена між законодавчими, виконавчими та судовими органами, при цьому кожна з влад, по відношенню до інших, самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом. Отже, основна ідея такого поділу полягає в запобіганні існуванню такої державної структури, яка могла б зосередити у своїх руках надзвичайні повноваження, що мають належати до різних гілок влади, у запобіганні створенню передумов для безконтрольного здійснення, а то і зловживання владними повноваженнями."

Мабуть, до числа найбільш вагомих "стримувань і противаг" за Конституцією України 1996 року слід в першу чергу віднести, з однієї сторони, право Президента припинити повноваження Верховної Ради України (пункт 8 статті 4106) і, з іншої сторони, - усунення Президента з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту (стаття 111). Відповідно до підсумків всеукраїнського референдуму від 16 квітня 2000 року громадяни України більшістю голосів (84,69%) підтримали пропозицію про доповнення статті 90 Конституції України новою частиною такого змісту: "Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України", яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту в частині першої статті 106 Конституції України словами: "та в інших випадках, передбачених Конституцією України".

Loading...

 
 

Цікаве