WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Україна в ООН: аспект співпраці в галузі прав людини - Реферат

Україна в ООН: аспект співпраці в галузі прав людини - Реферат

Україна в ООН: аспект співпраці в галузі прав людини

Багато десятиліть тому, після Другої Світової війни, під впливом факторів тотального порушення прав і свобод людини, Україні судилося стати однією з держав-засновниць Міжнародної Організації Об'єднаних Націй. Загальновідомо, що ця авторитетна міжнародна організація створювалася (відповідно до п. 3 ст. 1 Статуту ООН) для здійснення такого міжнародного співробітництва, яке сприяло б успішному розв'язанню питань економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та в заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії, тощо. Ці вкрай актуальні проблеми не втратили своєї політичної гостроти і соціальної значимості й понині.

На сьогоднішній день чи не найголовніше питання, яке поставлено людством для вирішення - необхідність міжнародного співробітництва по дотриманню прав людини і громадянина. Більше того, права народів, націй, національних меншин, біженців, а також права і свободи особи підпадають завдяки ООН під регулюючий вплив міжнародного права, в першу чергу його основних принципів.

Теза про необхідність співпраці всього міжнародного співтовариства в цілях заохочення і розвитку поваги до прав і свобод людини була однією з провідних ще в ході підготовки та розробки текст Статуту ООН, на конференції у Сан-Франциско у квітні 1945 року про що й наголошувалось у доповіді підготовчого комітету .

Важливе місце в розвитку взаємовідносин між державами у повоєнні роки займає визнання принципу поваги до людської гідності та її прав. Адже наслідки Світової війни переконали людство у тому, що протиправна політика держав, базована на агресії і війнах проти інших країн і народів, веде до найбільш грубих масових порушень прав людини. Саме на цьому досвіді в певній мірі грунтувались дві найглобальнійші проблеми - збереження і підтримання міжнародного миру і безпеки та заохочення розвитку поваги до прав людини.

В Статуті ООН проблему збереження миру та розвитку співпраці з прав людини висвітлено в Преамбулі та п'яти статтях (1,13,55,64,68). У них досить детально визначено цілі і напрямки розвитку широкої міжнародної співпраці для заохочення і розвитку захисту прав людини, а також окреслені ті структурні елементи самої організації, які необхідні для досягнення намічених цілей.

У сфері діяльності ООН з прав і свобод людини можна виділити декілька етапів: 1) 1946-1948 pp. - визначення кола прав і свобод людини, які підлягають загальному дотриманню; 2) 1948 -1960 pp. - підготовка міжнародно-правових зобов'язань держав по здійсненню прав і свобод людини.

На початку становлення Організації Об'єднаних Націй і в період першого етапу її діяльності з дотримання прав людини та основних свобод, Україна, як одна із членів-засновниць приймала безпосередню участь в обговоренні питань, пов'язаних зі створенням і функціонуванням головних і спеціалізованих структур цієї організації.

Вся унікальність ситуації полягала у тому що беручи найдіяльнішу участь у створенні та роботі структур системи ООН, Україна в міжнародному розумінні права лишалась однією з тих країн , яка не мала жодної змоги на втілення міжнародно-правових норм, розроблених та закріплених при її активному сприянні. Хоча вона й була членом ООН, фактично не мала власної зовнішньої політики.

Адже з утворенням СРСР 30 грудня 1922 року усі республіки, у зв'язку з тим, що вони увійшли в СРСР як союзні республіки, передали право на здійснення всіх міжнародних зносин в союзне підпорядкування і Україна 23 липня 1923 року офіційно заявила про це іноземним державам, з якими у неї були встановлені дипломатичні стосунки.

Із входженням до складу СРСР, Україна, разом з усіма іншими республіками практично втратила свою міжнародну правосуб'єктність, а саме змогу вступати у міжнародні правовідносини.

І лише в кінці Другої Світової війни, з урахуванням змін у міжнародній обстановці, в лютому 1944 року Верховна Рада СРСР ухвалила "Закон про надання союзним республікам повноважень у сфері зовнішніх зносин і про перетворення у зв'язку з цим Народного Комісаріату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський Народний Комісаріат".

Верховна Рада Української РСР на основі згаданого закону прийняла 4 березня 1944 року Закон "Про утворення республіканського Народного Комісаріату закордонних справ УРСР", на основі якого були внесені відповідні зміни до Конституції республіки 1936 року5. Це частково надало Україні юридичну підставу брати участь у міжнародних відносинах. Та найширшою сферою її міжнародних повноважень було членство в ООН, з арени якої Україна мала унікальну можливість спілкування із зовнішнім світом.

У квітні 1945 року Україна запрошується до Міжнародної Організації і як первісний член цієї Організації бере безпосередню участь в обговоренні й розробці положень основного документу - Статуту. Саме пропозиції делегації України щодо права на працю як одного з ключових соціально - економічних прав знайшли своє відображення в Ст. 55 Статуту ООН, де закріплено принципи сприяння ООН підвищенню рівня життя і повній зайнятості населення.

Після ратифікації Президією Верховної Ради УРСР у серпні 1945 року Статуту ООН, Україна як один із її засновників мала повне право діяти самостійно, або разом з іншими державами по досягненню загальної поваги до прав людини, згідно положень статей 1 та 55 згаданого документу. Але як союзна республіка, вона здійснювала свою зовнішню політику не самостійно, а йшла в фарватері зовнішньополітичного курсу СРСР.

Цілком логічно, що той перелік прав і свобод, які підлягають загальному дотриманню, вилився у Загальну декларацію прав і свобод людини, яку було проголошено III сесією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року.

Положення конвенцій і декларацій, що приймалися в рамках ООН, базувалися на засадах закріплення та збереженні післявоєнного миру і розвитку мирного співробітництва. Це були вагомі напрацювання міжнародною спільнотою тих основних положень, які мали регламентувати міжнародні відносини повоєнного світу, де Україна виступала, головним чином, як суб'єкт міжнародного права післявоєнних міжнародних відносин.

Безперечно, показовим є той факт, що Україна як суб'єкт міжнародних відносин, беручи участь у роботі ООН по розробці основних положень прав і свобод людини, повністю змогла скористатися результатами і свого вкладу в міжнародно–правові стандарти лише через 45 років. Коли у липні 1990 року Верховна Рада України, відображаючи волю народу України, проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади України в межах її території та незалежність у зовнішніх зносинах, прагнучи створити незалежне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини.

На сьогоднішній день Україна, відповідно до розділу X Декларації про державний суверенітет, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активним контрибутом європейської безпеки, визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, беручи участь у загальноєвропейському та субрегіональному співробітництві, є ініціатором удосконалення існуючих, та створенню нових механізмів міжнародної співпраці у сфері прав людини11.

У Законі України "Про правонаступництво України " від 12 вересня 1991 року було зазначено, що Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України та гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної належності та інших ознак, відповідно до міжнародно-правових актів про права людини (ст. 6, 9).12 Відтепер кожна людина і громадянин в Україні має можливість опиратися у захисті своїх прав і свобод на міжнародні стандарти, вироблені ООН.

Адже визнання всезагального принципу поважання прав і головних свобод людини без будь-яких винятків було зафіксовано у таких документах , як Декларація ООН про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (1963 p.), Міжнародних пактах про громадянські та політичні права людини, прийнятих ООН у 1966 р., Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 p.)

1991 p. Україна ратифікувала Перший факультативний протокол до Пакту про громадянські та політичні права, Конвенцію про права людини. Правам, свободам та обов'язкам людини присвячено спеціальний розділ (II) Конституції України 1996 p., який охоплює 48 статей.

З метою розвитку і конкретизації положень Конституції України було прийнято постанову Верховної Ради України "Про заходи державної політики України в галузі прав людини" (17 червня 1999 p.).

Література

1 Статут ООН.

2 Советский союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны. 1941-1945. Т. 5.- М., 1980. - С. 407, 427.

3 Статут ООН.

4Українська РСР на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів 1944-1961 pp. - К.: Держполітвидав, 1963. - С. 15-16.

5 Там само, с. 19-21.

6Там само, с. 90-91.

7 Советский союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны. 1941-1945. - М., 1980. Т. 5.- С. 486-489.

8Українська РСР на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів 1944-1961 pp. - К.: Держполітвидав УРСР, 1963.- О 104.

9 Генеральная Ассамблея, третья сессия, резолюция 217 A (III) от 10.12.1948 г.

10 Лещенко Л.О. Україна на міжнародній арені 1945-1949 pp. - К.: Наук. думка, 1969. - С. 257.

11 Декларація про державний суверенітет України: Прийнято ВР УРСР 16 липня 1990 р. - К.: Україна,1991. - О 7-8.

12 Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №10. - О 137.

Loading...

 
 

Цікаве