WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Порівняльний аналіз сучасних концептуальних ідей у кримінальному процесі України та федеративної республіки Німеччина - Реферат

Порівняльний аналіз сучасних концептуальних ідей у кримінальному процесі України та федеративної республіки Німеччина - Реферат

Порівняльний аналіз сучасних концептуальних ідей укримінальному процесі Українита федеративної республіки Німеччина

В умовах розбудови в Україні правової держави і реформи правової системи потребує змін та приведення у відповідність із загальновизнаними принципами та стандартами вся побудова й зміст кримінального судочинства. Однак при цьому переході до якісно нового не треба відмовлятися від того найкращого, що вироблено наукою вітчизняного кримінально-процесуального права за попередні роки; це найкраще необхідно врахувати, щоб воно і надалі та ще з більшою ефективністю служило інтересам українського суспільства. До того ж на етапі кардинальної реформи кримінального процесу в нашій країні не варто повністю і безумовно копіювати законодавство інших держав, які прийнято вважати правовими (передусім мова йде про країни так званої "західної демократії" - США, Великобританія, ФРН тощо), тим більш, якщо концептуальні ідеї їх кримінального процесу неприйнятні в наших умовах.

Реформування кримінального процесу багато в чому залежить від концептуальної (керівної) ідеї, засвоєної законодавцем та реалізованої в правових нормах. Усвідомлення цієї концептуальної ідеї залежить від багатьох причин: розвиток правової думки в державі, національний правотворчий досвід, методологічні основи праворозуміння, національний менталітет тощо. Зовнішній вираз цієї концептуальної ідеї проявляється передусім у постановці загальної мети кримінально-процесуальної діяльності, якою в Україні є встановлення істини у кримінальній справі.

І хоч у ст. 2 КПК України не міститься самого терміну "істина", її зміст вказує на те, що встановлення істини у справі -безумовна вимога закону та загальна мета всієї кримінально-процесуальної діяльності та її центральної частини - процесу доказування. Мета встановлення істини у справі виявляється у постановці завдань кримінального судочинства, випливає з них. Справа не в тому чи застосовує законодавець слово "істина" (хоча на нашу думку і ця обставина має певне, передусім організуюче, значення): головне полягає в сутності питання, а не в формі його вираження, тому що з позицій діалектики зміст є первинним, а форма - вторинною.

Мета кримінально-процесуальної діяльності - це, насамперед, встановлення фактичних обставин справи в повній і точній відповідності з дійсністю, тобто встановлення в справі істини. Причому встановленню підлягають не будь-які, а лише юридично значимі обставини.

Теорія пізнання (гносеологія) встановлює, що оточуюча дійсність є пізнаваною, не існує недоступних для людської свідомості, мислення речей та подій, немає нічого такого, що не може бути пізнаним. Людина, досліджуючи явища оточуючої дійсності, пізнає їх сутність. Причому знання, яке здобуває людина в процесі цього пізнання, об'єктивно відображують дійсність, вони є достовірними знаннями. Приведені принципові гносеологічні положення про можливість пізнання оточуючої дійсності відносяться до всіх сфер пізнавальної діяльності людини, а отже, і до встановлення органами розслідування і судом фактів і обставин конкретної кримінальної справи. Якщо у світі немає непізнаваних речей та подій, якщо людському мисленню доступна об'єктивна істина, то, виходить, вона доступна особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору і суду.

Це, однак, зовсім не означає, що людина завжди пізнає істину, що все, що людина вважає істинним, є насправді істиною. Людина здатна пізнати істину, але може і помилятися: визнати за істину те, що істиною не є. Істина доступна для суду прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання, але вони іноді помиляються. Шлях до встановлення істини важкий, але ці труднощі є перепонами практичного характеру. Вони залежать, насамперед, від можливості в кожному окремому випадку з належною всебічністю, повнотою і об'єктивністю досліджувати фактичні обставини справи, зібрати докази, за допомогою яких можна встановити з повною достовірністю ті факти, що складають предмет доказування у кримінальній справі.

Тому з повною підставою можна стверджувати, що сумлінний, юридично грамотний суб'єкт доказування, який володіє діалектичним методом і має можливість використовувати всі досягнення криміналістичної техніки і тактики, допомогу фахівців, у змозі розкрити найбільш складний, заплутаний, замаскований злочин і встановити істину у кримінальній справі.

Дещо інші погляди на концепцію істини панують у німецькому кримінальному процесі. Мета доказування у кримінальному процесі ФРН також визначається законом - це істина. Але ж сутність концепції істини у німецькому кримінальному процесі є діаметрально протилежною вітчизняній; вона виявляється у запереченні можливості досягнення у справі об'єктивної істини, виходячи з відвічної, всезагальної недосконалості людського пізнання. Все, на що здатний суддя, - це відшукати у справі істину суб'єктивну. Суддя лише намагається наблизитися до об'єктивної істини, але більше ніж суб'єктивного переконання в істині він досягнути не може. Проте більшого від нього і не вимагається. Необхідне лише суддівське переконання, не затьмарене сумнівами. Причому враховуються лише так звані "розумні" сумніви, а "абстрактно-теоретичні", "філософські" сумніви просто відкидаються. На формування суддівського переконання суттєвий вплив здійснюють емоційні, ірраціональні елементи психіки, які є недосяжними для людського пізнання. Процес формування суддівського переконання протікає нижче рівня свідомого, раціонального. В даній концепції істини проявляються абсолютизація суб'єктивної форми пізнання, доведення до абсолюту фактору внесення суб'єктивного в об'єктивне, ігнорування складної діалектичної взаємодії суб'єктивного і об'єктивного. Така концепція істини знаходить свій вираз і в керівних роз'ясненнях Верховного суду ФРН та визначає судову практику.

З приведеного розуміння змісту об'єктивної істини у вітчизняній науковій думці відзначається, що встановленню підлягають всі юридично значимі обставини, передусім ті з них, що складають предмет доказування у справі (ст. 64 КПК України). На відміну від нашого, кримінально-процесуальний кодекс ФРН не містить спеціальної норми, яка б регулювала предмет доказування у кримінальній справі. Його елементи вироблені в теорії і на практиці, але не закріплені в законодавчому порядку, отже допускається як безпідставне їх звуження, так і невиправдане їх розширення в кожному окремому випадку провадження у кримінальній справі.

З приведеного порівняльного аналізу вітчизняної та німецької концепцій істини у кримінальному судочинстві виявляються істотні розбіжності у розумінні цієї проблеми. Не можна сказати, що німецька концепція є хибною, адже досвід боротьби зі злочинністю та стан охорони законних прав та інтересів особи у Німеччині нині всіма визнаються такими, що цілком відповідають рівню правової держави. Але з огляду на вітчизняний правотворчий досвід та з позицій вітчизняної науки кримінально-процесуального права дана концепція є цілком неприйнятною для України, адже лише відшукавши у справі об'єктивну істину можна визнати особу винною у вчиненні інкримінованого їй суспільно-небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним Законом. І навпаки, будь-який відступ від об'єктивної істини, мотивований недосконалістю людського мислення, тенденційність при розслідуванні і судовому розгляді справи призводять до серйозних помилок, порушення законних прав та інтересів громадян, наносять велику шкоду інтересам правосуддя.

Література

1. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Атіка, 2001.

2. Михеєнко MM., HopB.T., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К: Либідь, 1999.

3. Филимонов Б.А. Основы теории доказательств в германском уголовном процессе. - М.: Спарк, 1994.

Loading...

 
 

Цікаве