WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Окремі проблеми імплементації міжнародних договорів в сучасне законодавство України - Реферат

Окремі проблеми імплементації міжнародних договорів в сучасне законодавство України - Реферат

Окремі проблеми імплементації міжнародних договорів в сучасне законодавство України

Норми міжнародних договорів породжують правовідносини між суб'єктами міжнародного права і не породжують їх між суб'єктами внутрішнього права, тому для перетворення цілей, закладених у нормах міжнародного права в реальні дії органів державної влади, юридичних осіб та громадян, що перебувають під юрисдикцією держави, необхідні додаткові внутрішні засоби. Існує два механізми реалізації норм міжнародних договорів: міжнародно-правовий та національний. Сучасний стан втілення в життя міжнародно-правових норм показує, що більшість таких норм здійснюється за допомогою чи при сприянні механізмів національного права, тобто в процесі національно-правової (внутрішньодержавної) імплементації норм міжнародного права. Поряд з терміном "імплементація" у міжнародно-правовій літературі використовуються інші - "трансформація", "відсилка", "рецепція", "адаптація". На мою думку, термін "імплементація" більш адекватно відображає процес реалізації норм міжнародного права. Імплементація - (від лат. implere - наповнювати, досягати, виконувати, здійснювати) - організаційно-правова діяльність держав з метою реалізації своїх міжнародно-правових зобов'язань.

У міжнародно-правовій літературі немає єдиної точки зору та не розроблено загальновизнану класифікацію способів національно-правової імплементації норм міжнародного права. Я вважаю, що достатнім є застосування трьох способів національно-правової імплементації міжнародно-правових норм. Перший - інкорпорація, тобто прийнятя нових, зміна чи відміна чинних норм національного права з метою виконання приписів норм міжнародних договорів. Яскравим прикладом інкорпорації є підготовка й прийняття 15 листопада 1996 р. Закону України "Про космічну діяльність". Як відомо, Генеральна асамблея ООН резолюцією 1962 (18) від 10 грудня 1963 р. прийняла Декларацію правових принципів діяльності держав у дослідженні та використанні космічного простору. Характерно, що ці правові принципи ефективно імплементовані в Законі України "Про космічну діяльність" та інших законодавчих актах з питань космічного права. Другий спосіб - відсилка, згідно з якою положення міжнародного договору поширюються і на сферу чинності внутрішньодержавного права. Відсилка часто використовується у тих державах, де міжнародні договори визнаються частиною національного законодавства. Так, ч.2 ст.6 Конституції США, ст.55 Конституції Франції, ст.96 Конституції Іспанії передбачають, що всі міжнародні договори, в тому числі конвенції, є частиною національного законодавства цих держав. В Україні відповідно до приписів норм ст.9 Конституції України та Закону України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. "чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України ". Таким чином, відсилка - це своєрідна згода держав на функціонування міжнародно-правових норм у сфері дії національного законодавства. Третім способом імплементації міжнародно-правових норм на національно-правовому рівні є адаптація, тобто "пристосування чинних внутрішньодержавних правових норм до нових міжнародних зобов'язань держави без внесення будь-яких змін до її законодавства". Причому слід зауважити, що адаптація тісно пов'язана з інкорпорацією, яка за певних умов може замінити її, зокрема у разі прийняття нової норми, зміни чи відміни старої (чинної) імплементованої норми національного права.

Розглянемо деякі проблеми, пов'язані з імплементацією міжнародних договорів, що існують в Україні. Україна ратифікувала Конвенцію про незастосування строку давності до воєнних злочинів та злочинів проти людства 1986 року яка набула чинності для України ще 11 листопада 1970 року. Згідно зі статтею 1 цієї Конвенції ніякі строки давності не застосовуються до воєнних злочинів незалежно від часу їх вчинення. А відповідно до статті 9 Конституції України вказана вимога тепер стала частиною чинного законодавства України. Але в новому Кримінальному кодексі України це зобов'язання не відтворене. За умов існування колишнього СРСР це не мало особливого значення, бо застосування вимог Конвенції було забезпечено Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 березня 1965 року "Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людства та воєнних злочинах, незалежно від часу скоєння злочину". Але в сучасних умовах всупереч Конвенції 1968 року строк давності поширюється в Україні і на воєнні злочини, і на злочини проти людства. Україна не просто порушила вимоги ст.26 Віденської конвенції 1969 р. Дане порушення робить неможливим саме виконання конвенції 1968 р. щодо осіб, які вчинили воєнний злочин або злочин проти людства, а це означає, що бездіяльністю України порушені такі положення останньої Конвенції, які мають суттєве значення для здійснення об'єкта та цілей договору. Інакше кажучи, оскільки відповідно до вимог ст.27 Віденської конвенції жоден учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору, в усіх інших учасників Конвенції 1968 р. з'являються підстави для вжиття проти України заходів, передбачених ст. 60 Віденської конвенції.

Особливо важко підлягають імплементації в національне законодавство міжнародно-правові норми та принципи, механізм реалізації яких не передбачений у відповідному міжнародно-правовому акті. Прикладом цього можуть бути Конвенція міжнародної організації праці (МОП) № 154 про сприяння колективним договорам від 19 червня 1981 року. До речі, такими є більшість конвенцій МОП. У подібних випадках виникає необхідність для законодавчого органу країни спеціально розробляти і впроваджувати у національне законодавство або пристосувати до нього певні існуючі процесуальні норми, які забезпечували б реалізацію норм і принципів міжнародного права, що стали частиною правової системи конкретної країни. Звичайно, можна навести і приклади протилежного характеру. Так, до міжнародно-правових документів, де детально розроблено як матеріальні, так і процесуальні норми, слід віднести більшість конвенцій універсального рівня. Такою є, наприклад, Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 19 грудня 1988 року.

Більша частина положень міжнародного гуманітарного права є нормами прямої дії (самоздійснюваними). Проте багато положень цього права передбачають зобов'язання держав вживати на національному рівні особливі заходи до імплементації для того, щоб створити конкретний механізм застосування несамоздійснюваних норм. Імплементаія міжнародного гуманітарного права передбачає вжиття цілого ряду заходів за участю багатьох органів державної влади. Заходи по імплементації включають, наприклад, переклад Женевських конвенцій і додаткових протоколів на національні мови країн-учасниць, захист емблеми Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, введення в дію кримінального законодавства для припинення порушень міжнародного гуманітарного права. Повна та ефективна імплементація міжнародного гуманітарного права вимагає тісного співробітництва та координації зусиль органів державної влади та інших структур. З метою сприяння цьому процесу деякі держави створили національні органи по імплементації міжнародного гуманітарного права, основною задачею останніх є стимулювання та підтримка зусиль влад у галузі імплементації міжнародного гуманітарного права на національному рівні.

Проблема відповідальності за невиконання ратифікованих конвенцій в науковій думці досліджена не глибоко. Великим недоліком чинного законодавства України є відсутність конкретної відповідальності за порушення конкретних норм, тому у всіх законах доцільно було б передбачити посилену відповідальність за невиконання обов'язків всіма суб'єктами, а державою та її уповноваженими особами у першу чергу.

Таким чином, існування в Україні цілого ряду проблем, пов'язаних з процесом імплементації норм міжнародних договорів у національне законодавство вимагає глибоких досліджень та вирішення теоретичних питань з боку науковців-міжнародників та практичного втілення в життя їх рекомендацій та розробок.

Література

І. Нештенко,студентка 5 курсу Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Loading...

 
 

Цікаве