WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Використання діяльності почесних консулів в консульській практиці республіки Польщі - Реферат

Використання діяльності почесних консулів в консульській практиці республіки Польщі - Реферат

Використання діяльності почесних консулів в консульській практиці республіки Польщі

Своєрідним шляхом формувалася почесна консульська служба у Польщі. Його можна поділити на два етапи: від 1918 року до 1939 року та після 1945 року.

Базовим нормативним документом, що регулював діяльність консульської служби, був закон від 11 листопада 1924 року "Про організацію консульства та консульські функції" [ 1 ]. Цей закон проводив поділ консулів на штатних та почесних. Останні призначалися у рангах почесних консулів та віце-консулів.

Почесні консули підпорядковувалися дипломатичному представництву при посередництві штатного консула. Вони не вважалися державними службовцями, не отримували постійної заробітної платні, лише могли звертати на свою користь консульські збори. Почесні консульські представники призначалися міністром закордонних справ.

В двосторонніх консульських конвенціях, укладених Польщею в міжвоєнний період, також передбачалася можливість встановлення почесних консулів. Наприклад, ст. 1 польсько-бельгійської конвенції від 12 березня 1928 року зазначала, що консули, віце-консули і консульські агенти можуть бути як штатними так і почесними. Подібні визначення містяться в польсько-югославській, польсько-угорській і польсько-італійській конвенціях.

Дещо інший підхід, який передбачав можливість функціонування почесних консульських установ містився в преамбулі польсько-французької конвенції від ЗО грудня 1925 року та в договорі про дружбу, торгівлю та консульську допомогу між Польщею та Сполученими Штатами Америки від 15 червня 1931 року [ 2 ].

Відповідну політику, направлену на розбудову консульських установ, проводили Інститут Експорту та Міністерство промисловості і торгівлі. З огляду на фінансові проблеми держави в міжвоєнний період переважно встановлювалися почесні консульства. Кількісне співвідношення консульських установ найкраще ілюструє таблиця [ 3 ]:

Процентне співвідношення консульських установ:

Вид установи

1929

1933

1939

Штатні консульства

65,4

54,4

38,0

Почесні консульства

34,6

45,6

62,0

Разом

100,0

100,0

100,0

З таблиці видно, що кількісне співвідношення штатних консульств до почесних в даному періоді на початку виражається як 2 : 1 з наступним переходом 1 : 2.

Цікаво представлено розміщення польських консульських установ по континентах.

Вид установи

Європа

Північна Америка

Південна Америка

Азія

Африка

Австралія

Разом

Штатні 1933р. консульства 1939р.

54

57

6

6

4

7

5

11

1

-

69

82

Почесні 1933р. консульства 1939р.

40

86

1

10

5

22

3

14

7

16

2

2

58 150

Разом 1933р. 1939р.

94

143

7

16

9

29

8

25

7

17

2

2

127 232

Головним досягненням почесних консульств даного періоду була розбудова сітки консульських установ при обмежених бюджетних можливостях молодої держави. Це також диктувалося потребами розширення господарсько-торгових відносин та реалізацією економічних інтересів II Речі Посполитої.

Окрім позитивних результатів діяльності почесних консульських установ, з'являлися й певні труднощі. Йдеться передусім про забезпечення відповідної координації діяльності усіх почесних консулів, забезпечення державної таємниці та охорони інтересів держави у випадку, коли почесний консул неналежно виконує свої консульські функції.

Беручи приклад з інших держав, Міністерство закордонних справ організувало 11-17 вересня 1933 року у Варшаві з'їзд почесних консулів Республіки Польщі. Головною метою з'їзду було ознайомлення його учасників с проблемами польської закордонної торгівлі та завданнями, які постають перед почесними консулами, зокрема пошуку нових ринків збуту та відповідних контрагентів.

Також обговорювалася широко розповсюджена в міжвоєнний період так звана практика етатизації почесних консульств, її суть зводилась до того, що почесного консула "призначали" до співпраці з польським державним службовцем Міністерства закордонних справ, який не був консулом, а лише членом адміністративно-технічного персоналу. Неодноразово таким службовцям доручалося виконання функцій, яких особисто не міг виконувати почесний консул (наприклад, паспортно-візова робота).

З перспективи часу можна стверджувати, що процес етатизації відіграв позитивну роль в консульській службі міжвоєнного періоду.

Після другої світової війни Польща, як і інші соціалістичні держави, наслідуючи приклад радянської практики, перестала встановлювати почесних консулів, а існуючі почесні консульства підлягали послідовній ліквідації. Останнє таке консульство було ліквідовано в Ніцці на початку 1949 року хоча ще в 1945 році існувало 78 почесних консульств.

На відміну від інших соціалістичних держав у виняткових випадках Польща допускала встановлення іноземних почесних консульств на своїй території. Нормативним документом, який регулював порядок функціонування цих консульств, був вищезазначений закон від 1924 року.

13 лютого 1984 року прийнято новий Закон "Про функції консулів Народної Республіки Польщі" [ 4 ], який, в свою чергу замінив закон від 1924 року. Прийняття нового закону пов'язано з ратифікацією Польщі у вересні 1981 року Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та з розпочинанням процесу впорядкування законодавства, яке регулює закордонну службу.

Стаття 5 закону 1984 року зазначає, що міністр закордонних справ РП може встановлювати почесних консульських представників в класах генерального консула, консула, віце-консула та консульського агента. Стаття передбачає, що вони виконують лише деякі консульські функції, які в кожному конкретному випадку визначаються міністром.

Почесним консулом може бути як громадянин РП, що проживає в приймаючій державі, так і громадянин приймаючої держави або третьої держави. Така особа повинна користуватися високим авторитетом, довірою та гарантувати належне виконання консульських обов'язків. Підтверджуючи одночасно можливість встановлення почесних консулів закон, таким чином, фіксує відновлення цього інституту у консульській практиці. Беручи під увагу лаконічність вимог закону 1984 року щодо почесних консулів, а також відсутність конкретних приписів щодо їх діяльності, відродження цього інституту на початку носило теоретичний характер.

22 квітня 1986 року вийшло нове розпорядження міністра закордонних справ щодо почесних консулів РП [ 5 ], яке більш конкретно визначило порядок призначення та принципи функціонування польських почесних консулів.

В документі міністра закордонних справ РП про призначення почесного консула зазначається ранг, округ та обсяг виконуваних консульських функцій. Цей документ вручається почесному консулу після письмового засвідчення ним прийняття до виконання обов'язків почесного консула. Він може приступити до виконання своїх функцій після отримання екзекватури приймаючої держави (п. 2). Округ почесного консула не охоплює округ штатного консульства (п. 3). Почесний консул зобов'язаний співпрацювати при виконанні повірених йому функцій з главою відповідного територіального консульства (п. 4).

Припинення виконання консульських функцій відбувається шляхом вручення консулу документу про його відкликання за підписом міністра закордонних справ, шляхом скасування екзекватури приймаючої держави або за власним бажанням почесного консула (п. 5). За виконання консульських функцій почесний консул не отримує заробітної платні та не набуває відповідних прав, передбачених трудовим законодавством і соціальним забезпеченням (п. 6).

Почесні консули Республіки Польщі виконують наступні консульські функції:

• сприяють розвитку дружніх стосунків та господарській, культурній і науково-технічній співпраці між Польщею та приймаючою державою;

• приймають заходи щодо опіки і допомоги польським громадянам, які проживають на території приймаючої держави;

• сприяють охороні прав та інтересів польських громадян;

• надають допомогу польським суднам та членам їх екіпажів;

• пропагують туризм до Республіки Польщі.

У 1989 році почесні консульства РП функціонували в наступних країнах: в Люксембурзі - 1, на Мальті - 1, в Італії - 2, Ісландії - 1, Аргентині - 1, Бразилії - 2, Філіппінах - 1 [ 6 ].

У 1990 році кількість консульських установ сягала 125, серед них 112 штатних та 13 почесних.

Зростання кількості консульств протягом 1990 - 1995 p.p. можна побачити з таблиці, представленої Консульським Департаментом та Міграції Міністерства Закордонних Справ Республіки Польщі:

Держава

1990

1995

Консульські установи

Консульські установи

Разом

Почесні консульства

Діаспора та

польські

національні

меншини в млн.ч.

Разом

Почесні консульства

Діаспора та

польські

національні

меншини в млн.ч.

Бразилія

Франція

Німеччина

США

Держави

бувшого

СРСР

5 4 5 3

5

2

1

0,8

1

8, 4 до 10

2,5

5 5 6 5

14

2

1 1 1

1

1

1 1,4 до 2 8 до 14

2,5

Разом

22

2

13,7

35

6

13,9

Як видно з наведених даних в 1989 році Польща нараховувала 9 почесних консульств, у другій половині 1992 року їх було вже 26 [ 7 ], а на початку 1999 року загальна кількість їх дорівнювала 106. Ці дані вказують на інтенсивне впровадження інституту почесного консула у консульську практику Польщі останніх років.

Примітки:

1. Dz. U. RPnr103, poz. 944.

2. Тексти зазначених конвенцій:

- polsko-belgijskiej // Dz. U. RP nr 81, poz. 637 z 1931 x., polsko-jugoslawianskiej // Dz.. U. RP nr 109, poz.845 z 1931 r.;

- polsko-rumunskiej // Dz. U. RP nr60, poz. 482 z 1931 г.,

- polsko-wloskiej // Dz. U. RP nr43, poz. 317 z 1936 г.,

- polsko-amerykanskiej // Dz. U. RP nr49, poz.384 z 1931 r.

3. Наводиться за даними Rocznik Sluzby Zagranicznej RP z 1939 r.

4. Dz. U. RPnr9, poz. 34.

5. M. P. Nr 13, poz. 93.

6. Joniec T. Polska sluzba konsularna.- Warszawa, 1996. - s. 78

7. Sutor J. Prawo dyplomatyczne і konsularne. - Warszawa, 1993. - s. 268.

Література

1. Czubinski Z. Instytucja konsula honorowego w polskim prawie konsularnym і w polskiej praktyce. - ZN UJ. Prace z Nauk Politycznyh 1987, z. 31,- S. 9.

2. Czubinski Z. Polish New Consular Law - Selected Legal Problems. // Polish Yearbook of International Law 1984, vol. XIII. - s. 122.

3. Joniec T. Polska sluzba konsularna.- Warszawa, 1996. - s. 77.

4. Libera K. Instytucija konsula honorowego і jej wykorzystanie w polskiej sluzbie zagranicznej. - Warszawa, SGPIS. - 1958. - s. 43.

5. Makowski J. О konsulah і konsulatach. - Warszawa, 1918. - s. 35.

6. Nieduszynski Т. О dzialalnosci gospodarczej urzedow zagranicnzch. Wyd. Polskiego Instytutu. Eksportowego. T. XII. - Warszawa, 1933. - s. 63.

7. Sutor J. Prawo dyplomatyczne і konsularne. - Warszawa, 1993. - s. 246.

Loading...

 
 

Цікаве