WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Декілька аргументів проти "єдиного" розуміння доказу у кримінальному процесі - Реферат

Декілька аргументів проти "єдиного" розуміння доказу у кримінальному процесі - Реферат

Декілька аргументів проти "єдиного" розуміння доказу у кримінальному процесі

У багатьох наукових працях, присвячених проблемам теорії доказів відстоюється так зване "єдине" розуміння доказів, згідно з яким доказ представляє собою нерозривну єдність зазначених в законі джерел доказів і відомостей, які в них містяться. Відомості про факти є змістом доказу, а джерело - його формою [6, С158]. Разом з цим, розуміння доказів тільки як відомостей про факти критикується.

Прихильники "єдиного розуміння" наводять багато аргументів, серед яких є такі:

- фактичні дані в будь-якому із названих у кримінально-процесуальному законі джерел можуть існувати, зберігатись, передаватись та досліджуватися виключно в їх нерозривній єдності з останнім [7, С134].

- з позиції теорії інформації (розділ кібернетики) доказ у кримінальному процесі є відображенням об'єкта і структурно не

відрізняється від сигналу. Застосовуючи теорію інформації, В.Я.Дорохов намагався довести, що фактичні дані, тобто інформація

є змістом сигналу, а джерела доказів - його матеріальною формою, за допомогою якої передається інформація. Крім того, на

думку В.Я.Дорохова, доказ є одночасно і відображенням, і сигналом, а два останніх терміни застосовуються як рівнозначні.

З вказаними вище аргументами ми не можемо погодитися, і ось чому.

На нашу думку, правильно писав Ф.Н.Фаткуллін, що в слідчій та судовій практиці чимало випадків, коли в тій чи іншій справі певне процесуальне джерело фігурує, а самого доказу в ньому так і немає. Нерідко виникають ситуації, згідно з якими у справі відсутнє певне джерело доказу, хоч і застосовувались усі процесуальні засоби, необхідні для отримання цього джерела (наприклад, обвинувачений відмовляється давати показання під час допитів). Тобто доказ є (дані щодо будь-якого факту, що підлягає доказуванню), а будь-якого з джерел, в якому відомості щодо цього факту можуть одночасно міститися, немає. Крім того, іноді з різних за характером джерел доказів беруться однозначні фактичні дані або, навпаки, в одному джерелі містяться докази, які відрізняються один від одного [8, С.100-101]. Таким чином, гадаємо, що не можна вважати відомості і джерела доказів нерозривними частинами єдиного цілого - доказу.

Що ж стосується обґрунтування "єдиного" розуміння доказів за допомогою теорії інформації, то, на нашу особисту думку висновки В.Я.Дорохова є результатом неправильного тлумачення досягнень цієї теорії.

Зокрема, джерела доказів, вказані в ч.2.ст.65 КПК України є, передусім, оформленими з додержанням процесуальної форми носіями інформації, з яких суб'єкти доказування одержують відомості про факти. Але теорія інформації зовсім не ототожнює джерела інформації і сигнали (як вважає В.Я.Дорохов). Навпаки, згідно з цією теорією джерела інформації не можуть бути матеріальною формою сигналів. Поняття сигналу використовується для позначення не джерел інформації, а того способу, за допомогою якого здійснюється передача інформації від її джерела до адресата (одержувача) [9, С.79]; [10, 403-404]. Відрізняють, наприклад, світові сигнали, що дозволяють бачити оточуюче середовище, звукові, електричні, радіосигнали тощо [9, С.5].

На нашу думку, В.Я.Дорохов правий в тому що сигнали є носіями інформації, як і її джерела, але він не враховує того, що фізична природа сигналів та джерел інформації зовсім різна. Кожне джерело інформації є її носієм, але не кожний носій може бути джерелом інформації. Найважливіше призначення сигналів - донести інформацію до адресатів, якими, стосовно кримінального процесу, є слідчі, прокурори, судді, а точніше їх розум. Таке призначення сигналів джерела доказів виконати не можуть, інформацію з них суб'єкти доказування одержують за допомогою світових, звукових та інших сигналів.

Не можемо ми погодитися і з точкою зору В.Я.Дорохова про те, що доказ є відображенням. Субстанцією судового доказу як справедливо вказується в літературі, є інформація [2, С.112]. В свою чергу, сутність властивості відображення складає, як правильно пише В.Я.Дорохов, спроможність кожної речі, будь-якого явища у процесі взаємодії створювати зміни у становищі іншої речі, тобто створювати у неї певні відбитки, сліди, які за своєю структурою ізоморфні деякій стороні тієї речі, що справляє вплив [5, С.206]. Як результат цієї взаємодії, відображення представляє собою певні зміни матеріальних систем (об'єктів) [4, С.160]. Але інформацію не можна ототожнювати з відображенням!

Правильно вказується в літературі, що відображення залежить від свого матеріального носія, часто його неможливо перенести на інший носій, а інформація перекодується, передається, сприймається, зберігається, породжує образи, інваріантною частиною яких є вона сама. Образ, який формується у однієї людини, ніколи не збігається з образом, який склався у передавача інформації. В кожного з них є свої особливості, індивідуальні відмінності, що пов'язані зі структурою та історією відповідного матеріального носія інформації. Загальне між цими образами полягає лише у переданій та сприйнятій інформації [3, С.20].

Визначення сигналів як способу, за допомогою якого здійснюється передача інформації між матеріальними об'єктами, виключає, на нашу думку, їх одночасне розуміння і як відображення (тобто змін, що з'являються у матеріального об'єкта у процесі взаємодії).

В завершення ми хочемо навести цікаві висловлювання двох видатних учених в галузі теорії інформації щодо співвідношення інформації та її матеріальних носіїв. Так, засновник кібернетики Норберт Вінер вказував, що інформація є інформацією, а не матерією чи енергією. Той матеріалізм, який не визнає цього, не може бути життєздатним [1, С.12]. Інший вчений У.Р Ешбі, стверджував, що будь яка спроба трактувати інформацію як річ, що міститься в іншої речі, веде до трудних проблем, які ніколи не повинні були б виникати [11, С.216].

Як висновок зазначимо, що, на нашу думку:

1. доказами у кримінальних справах необхідно вважати тільки відомості про факти;

2. відомості про факти та зазначені в законі джерела доказів створюють не нерозривну, а діалектичну єдність, яка не виключає можливості самостійного існування вказаних елементів;

3. помилковим є розуміння доказів як відображення, також як неправильним є вважати джерела доказів матеріальною формою сигналів.

Література

1. Глинский Б.А. Философские и социальные проблемы информатики. - М.: Наука, 1990.- 110 с.

2. Михеенко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. - К: Юрінком Інтер, 1999.- 240 с

3. Пушкин ВТ., Урсул АД. Информатика, кибернетика, интеллект. Философские очерки. - Кишенев: Штиинца, 1989. - 296 с.

4. Самойлов Г.А. Судебная информация: сущность, закономерности возникновения. Труды высшей школы МВД СССР. Вып. №32. - М., 1972

5. Теория доказательств в советском уголовном процессе изд. 2-е, испр. и доп. Отв. ред. Н.В.Жогин и др.- М.: Юридическая литература, 1973. - 736 с.

6. Уголовный процесс. Общая часть. Особенная часть / Под редакцией д.ю.н., проф. В.П.Божьева.- М.,1998.

7. Уголовный процесс: Учебник для студентов вузов/МГУ им. Ломоносова, под ред. К.Ф. Гуценко; изд. 2-е, переработанное и дополненное.- М.: Зерцало, 1998. - 578 с.

8. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания. Изд 2-е, дополненное. - Казань: Издательство Казанского университета, 1976.- 206 с.

9. В.П.Цымбал. Теория информации и кодирование. - К: Вища школа, 1992. - 263 с.

10. Шеннон К. Работы по теории информации и кибернетике. - М.: Издательство иностранной литературы, 1963 - 832 с.

11. Эшби У.Р. Введение в кибернетику- М., 1959.

Loading...

 
 

Цікаве