WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право на звернення до суду як суб'єктивне цивільне процесуальне право - Реферат

Право на звернення до суду як суб'єктивне цивільне процесуальне право - Реферат

Право на звернення до суду як суб'єктивне цивільне процесуальне право

Важливою гарантією прав та свобод людини і громадянина є право на їх захист. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права зобов'язує державу забезпечити всякій особі ефективний засіб правового захисту у випадку порушення її прав і свобод. Відповідно до положень Конституції України права, свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суди як органи державної влади зобов'язані своєчасно і дієво захищати ці права та свободи шляхом розгляду цивільних справ [2].

В останні роки в цивільному судочинстві відбулися значні зміни, суттєво змінилася структура цивільних справ. Все частіше зустрічаються позови не тільки щодо визнання угод недійсними, але й про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, з'явилися і зовсім нові категорії цивільних справ - про оскарження нормативних актів, дій і рішень службових осіб, що порушують права і свободи громадян тощо.

Найбільш ефективний захист забезпечують суди загальної юрисдикції, які розглядають переважну більшість справ, пов'язаних з порушенням прав та свобод людини і громадянина.[7, с 65]. Чинна Конституція України не містить застережень щодо реалізації прав на судовий захист, як це мало місце в Основному Законі 1978 р. Тому поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, розширення права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб значно розширило можливість здійснення прав на звернення до суду. У цивільному процесуальному законодавстві України центральне місце займає положення про те, що кожна зацікавлена особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом порушеного або оскарженого права чи охоронюваного законом інтересу (ст 4 ЦПК України) [4].

У теорії цивільного процесуального права частина науковців розглядає право на звернення до суду як право на позов (в широкому його розумінні), інша - як право на його пред'явлення [10, с 77].

Поняття права на позов відноситься до числа найбільш складних процесуальних категорій. Поняття "право на позов" вживається як у матеріальному праві, так і у процесуальному. При цьому у процесуальному праві більше звертається увага на поняття "право на пред'явлення позову", ніж про право на позов. З приводу цього А.А. Добровольський зазначає, що ці поняття повинні бути єдиними. Проте ряд процесуалістів, виходячи з подвійного поняття позову (позову в процесуальному значенні і позову в матеріально-правовому значенні), ведуть мову про самостійні поняття права на позов в процесуальному розумінні та права на позов в матеріально-правовому значенні [10, с 79].

Процесуальна сторона права на позов полягає у можливості звернення особи до суду, або, інакше кажучи, в праві на процес, в праві на розгляд матеріально-правової вимоги до відповідача у визначеному процесуальному порядку.

Розглядаючи право на позов тільки як звернення зацікавленої особи до суду деякі автори вказують, що право на позов є процесуальною формою матеріально-правової вимоги позивача до відповідача. Отже, можна вважати, що оскільки права на позов є процесуальним засобом захисту порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права, то такий засіб буде дієвим лише тоді, коли його елементами будуть наявні такі правомочності: право на пред'явлення позову; право на одержання судового захисту, тобто право на задоволення позову. Таким чином, право на позов по своїй суті є поняттям збірним, оскільки об'єднує в собі дві правомочності, а саме: право на пред'явлення позову і право на задоволення позову. Ці дві правомочності мають виступати в єдності - без права на пред'явлення позову не може бути права на задоволення позову. Разом з тим право на пред'явлення позову не буде для позивача засобом захисту порушеного чи оскарженого права, якщо у нього не буде права на задоволення позову. Однак вказані вище дві правомочності в складі права на позов у значній мірі є самостійними. В одних випадках у позивача буде право на задоволення своєї вимоги, але не буде права на пред'явлення позову, в інших -у зацікавленої особи буде право на пред'явлення позову, але буде відсутнє право на задоволення позову.

Право на позов - складне поняття, що об'єднує в собі вищезгадані правомочності, рівно ж, як, наприклад, складним поняттям є право власності, що містить три відносно самостійні правомочності: право володіння, право користування, право розпорядження [9, с 152].

За своєю суттю право на позов є правом на процес, на діяльність суду по розгляду і вирішенню спору. Саме в цьому (процесуальному) значенні, в значенні права на процес, термін і поняття "право на позов" набуває свого значення як засіб захисту прав. Таким чином, право на позов - це не саме порушене чи оспорюване матеріальне право, яке можливо примусово виконати, а забезпечена законом можливість отримання захисту цього права та примусової реалізації.

У теорії цивільно-процесуального права питання про поняття суб'єктивного процесуального права поки що самостійно не розглядалося, а саме поняття суб'єктивного права, його зв'язки з іншими юридичними категоріями до сьогодні залишаються спірними.

Аналіз цивільно-процесуального права осіб, яке виникає безпосередньо із закону, без вступу їх у процесуальні відносини дає можливість стверджувати, що таке право є суб'єктивними. Його здійснення призводить до виникнення цивільного процесу, цивільно-процесуальних правовідносин, де особи займуть процесуальне положення одного із суб'єктів. Таким чином суб'єктивне цивільно-процесуальне право - це надана особі цивільно-процесуальним законом можливість певної процесуальної діяльності з метою захисту майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів, а також можливість процесуальної діяльності як конкретного суб'єкта цивільно-процесуальних відносин, забезпечена покладенням обов'язку на суд здійснити кореспондуючі цій поведінці процесуальні дії і можливість звернутися за захистом до апеляційної інстанції у випадку перешкод у їх здійсненні [12, с 18]. Звідси випливає, що головна особливість, яка визначає сутність суб'єктивного цивільно-процесуального права, полягає у тому, що воно виступає як можливість визначити свою поведінку, необхідну для захисту особистих прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, суб'єктивне цивільне процесуальне право на звернення до суду має всі ознаки суб'єктивного права: а) належить суб'єкту (особі); б) забезпечується і гарантується законом, а також наявністю права вибору особою можливого варіанту власної правової поведінки; в) спрямоване на досягнення того чи іншого соціального блага; г) забезпечується загальними (економічними, політичними, ідеологічними, організаційними) і спеціальними (юридичними) гарантіями; д) здійснюється в інтересах носія суб'єктивного права (особи); є) реалізація суб'єктивного права на звернення в суд забезпечується і гарантується законом [12, с 19].

Література

1.Загальна Декларація прав людини. - 1948. 2.Конституція України. - К, 1996. 3.Конституція УРСР. - К, 1978.

4. Цивільно-процесуальний кодекс України. К, 1999.

5. Закон СРСР "Про порядок оскарження в суді неправомірних дій органів державного управління і посадових осіб, що обмежують права громадян". - 1989.

6. Коментар до Конституції України. - К: Інститут законодавства ВРУ, 1996. - 376 с.

7. Бородін М. Конституційне право громадянина на звернення до суду за захистом своїх прав //Право України. - 2000. -№8. - С 65.

8. Гурвич М.А. Судебное решение. - М., 1976. - С. 132-133.

9. Гурвич М.А. Право на иск. - М., 1977. - С 152

10. Добровольский А.А. Исковая форма защиты права. - М., 1965. - С 77-81.

11. Козлов А.Е. Конституционное право. - М., 1997. - С. 84.

12. Пушкар Е.Г. Конституционное право на судебную защиту (граждански процесуальный аспект). - Львов, 1982. - С. 17-19.

Loading...

 
 

Цікаве