WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Органи банківського нагляду: порівняльний аналіз - Реферат

Органи банківського нагляду: порівняльний аналіз - Реферат

Органи банківського нагляду: порівняльний аналіз

Обов'язкове існування органів, що здійснюють банківській нагляд, у кожній державі зумовлене економічною необхідністю стабільного і безпечного функціонування банківської системи, уникнення кризових явищ, забезпечення впевненості у банківській діяльності кредиторів і вкладників. Залежно від конкретних особливостей країни, органи банківського нагляду мають різний правовий статус, структуру, функції і повноваження, хоча і є схожими у своїй меті і завданнях. Порівнюючи і аналізуючи побудову цих органів у багатьох державах світу, необхідно звернути увагу на деякі закономірності і відмінності їх функціонування, позитивні і негативні риси.

У більшості країн світу функції банківського нагляду поєднуються у виключній компетенції однієї установи (ЦБ), поряд з повноваженнями з емісії національної валюти, проведення грошово-кредитної політики тощо. Наприклад, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Китай, Росія, Україна (Так, відповідно до законодавства України та Положення про структуру системи банківського нагляду НБУ та його повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності комерційних банків, затв. постановою Правління НБУ від 17.11.1997р. №380 система банківського нагляду в Україні скоординована за вертикаллю, тобто функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ). Такий підхід є розумним для ефективної співпраці між ланками банківської системи, аналізу банківської інформації, що поступає, не тільки у вузьких межах контролю за діяльністю спеціалізованих підприємців-юридичних осіб, а й виходячи з глобальної економічної політики держави. Проте існують й інші системи, наприклад, у Франції зазначені функції мають три різні колегіальні органи - Комітет з банківської регламентації (встановлює умови здійснення банківської діяльності, правила бухгалтерського обліку тощо), Комітет кредитних установ (видає ліцензії на здійснення банківських операцій й інші дозволи), Банківська комісія (здійснює аналіз фінансової документації кредитних установ). Позитивними рисами такої побудови є незалежність цих органів, зокрема, один від одного, розподіл між ними зазначених повноважень, що дозволяє уникати негативів, пов'язаних із монопольним здійсненням прав і обов'язків з нагляду (саме: подекуди, диктат державної політики підприємницьким інтересам; завантаженість ЦБ як єдиного органу, компетенція якого повинна охоплювати усі аспекти банківської діяльності тощо). Проблемами такого підходу можуть бути: дублювання функцій у компетенції декількох органів; відсутність достатнього фінансування роботи кількох установ; розгалуження наглядових структур за горизонталлю тощо). Цікавою ілюстрацією може бути система банківського нагляду Великобританії, яка сьогодні знаходиться в стадії реорганізації (а саме, при переході з однієї системи в іншу) - Банк Англії втрачає наглядові функції і передає їх спеціально створеному державному органу (Рада з цінних паперів і інвестицій), хоча одним з органів структури останнього планується залишити департамент нагляду Банку Англії.

При створенні нових або реформуванні вже діючих органів банківського нагляду, особливо скоординованих за горизонталлю, постає питання ступеню їх залежності від інших органів державної влади. Якщо, наприклад, наглядова структура за своєю організаційною формою є акціонерним банком (на основі власності тих же комерційних банків або фізичних осіб), то над нею неодмінно повинен стояти державний орган, як правило, відповідне галузеве міністерство (в Японії ЦБ (55% статутного капіталу - власність держави) - Міністерство фінансів; в Італії (держава володіє контрольним пакетом акцій ряду акціонерів ЦБ) -Міжміністерський комітет з кредитів і заощаджень; в США, в рамках Федеральної резервної системи (банки-члени ФРС є обов'язковими акціонерами федеральних резервних банків) - Рада керуючих). Але, якщо такою структурою буде державний банк на 100%, який сам виступає в якості державного органу, то він має бути незалежним від інших органів державної влади, володіти необхідною спеціальною самостійністю (виходячи з того, що публічні інтереси в ньому вже представлені) Так, в Україні згідно Конституції, ЗУ "Про Національний банк України" від 20.05.99р., ЗУ "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. НБУ є незалежним від інших органів влади і має своєрідне монопольне право на здійснення банківського нагляду (здійснює реєстрацію і ліцензування банківської діяльності, встановлює для банків обов'язкові економічні нормативи, визначає норми обов'язкових резервів для банків, застосовує санкції адміністративного чи фінансового характеру тощо). Але на деякі сфери діяльності комерційних банків поширюється компетенція й інших державних органів, зокрема, ДПС України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку та ін. Саме тому напр., ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001р. містить спеціальні положення, які передбачають співпрацю та координацію діяльності НБУ і Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

В світовій практиці, як правило, поряд з державними органами у здійсненні наглядової діяльності беруть участь і недержавні професійні незалежні організації: на національному рівні (Німеччина - Асоціація німецьких банків, Швейцарія - Швейцарська банківська асоціація та ін.) або на міжнародному - Базельський Комітет банківського регулювання і нагляду, який охоплює представників центральних банків і комітетів з нагляду країн великої десятки (Банк Міжнародних розрахунків, м. Базель, Швейцарія),- але їх і рекомендації і розробки ніколи не можуть мати загальнообов'язкового, нормативного характеру, а здебільшого є компромісними і загально вигідними порадами, пропозиціями, принципами.

Отже, у більшості розвинутих країн світу банківський нагляд здійснюють перш за все центральні банки, як правило, спільно з іншими державними органами: подекуди це обумовлено територіальним устроєм або особливостями банківської системи, що склалися історично, а іноді і наявністю великої кількості інших фінансово-кредитних установ, окрім банків. Такий світовий досвід вимагає замислитися над ефективністю існування кожної структури банківського нагляду, а також над побудовою самої системи, тобто за горизонтальним принципом координації чи вертикальним субординації, над ступенем залежності наглядового органу від інших органів державної влади, і, виходячи з територіальних і історичних особливостей нашої країни, поступово сформувати свою індивідуальну систему органів банківського нагляду.

Література

1. Масленников 66. Зарубежные банковские системы.- М.: Элит-2000., 2001.

2. Банківське право УкраГни./За заг ред. Селіванова АО. - К.: 1н Юре., 2000.

3. Базельское соглашение./Комитет по банковскому надзору и регулированию.

Loading...

 
 

Цікаве