WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародні соціальні стандарти - їх застосування в Україні - Реферат

Міжнародні соціальні стандарти - їх застосування в Україні - Реферат

Міжнародні соціальні стандарти - їх застосування в Україні

В процесі життєдіяльності кожна людина знаходиться в небезпеці перед настанням обставин, які можуть безпосереднім чином відбитись на стані його здоров'я і призвести до втрати заробітку-основного джерела існування. До таких обставин можна віднести: хворобу, старість, інвалідність, втрату годувальника та ін.

Звичайно, подолати ці обставини самостійно в багатьох випадках неможливо, оскільки вони визначені об'єктивними соціально-економічними умовами, тісно пов'язані із виробничою діяльністю і практично не залежать від волі окремої людини. Однак, такі обставини прямо впливають на соціальну стабільність суспільства, тому держава приймає на себе певну долю відповідальності за їх настання і створює цілу систему соціального захисту.

Можна визначити соціальний захист як сукупність законодавчо закріплених економічних і правових гарантій, які покликані забезпечувати дотримання найважливіших соціальних прав громадян і досягнення соціально-достатнього рівня життя.[5 ;3] Основою формування в будь-якій державі концепції соціального захисту і, в свою чергу, реалізації державою своїх економічних, демографічних та соціально-реабілітаційних функцій є законодавче закріплення соціальних правових гарантій.

Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року у ст.1 визначає термін "державні соціальні стандарти" як встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Державні соціальні гарантії в Україні поділяються на основні і додаткові.[1] До основних відносяться :

мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподаткований мінімум доходів громадян;

розмір державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат (медичні допомоги, допомоги в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із хворобою, по догляду за хворою дитиною, по вагітності і пологах, санаторно-курортне лікування, допомоги на поховання та інше). До додаткових:

рівень життя населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС; рівні оплати праці бюджетних працівників; стипендії учнів; індексація доходів населення;

надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, громадського харчування та ін.;

забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян. Можна зробити висновок, що сфера застосування державних соціальних гарантій в Україні є дуже широка, охоплює відносини у всіх соціальних сферах.

Якщо ж ми звернемось до міжнародного регулювання данного питання, то побачимо, що сфера дії соціальних стандартів набагато вужча, ніж в Україні. [3] А саме: медична допомога;

допомоги по хворобі; допомоги по безробіттю; допомоги по старості; допомоги в разі трудового каліцтва чи професійного захворювання; сімейні допомоги; допомоги по вагітності і пологах; допомоги по інвалідності; допомоги у разі втрати годувальника. Тобто міжнародні соціальні стандарти охоплюють лише сферу визначення видів і розмірів допомог. Необхідно відмітити, що міжнародний законодавець досить деталізував сферу дії соціальних стандартів.Таким чином, у конвенції № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення окремо виділяються допомоги по старості, по інвалідності і у разі втрати годувальника,тоді як наш законодавець закріпив ці допомоги в єдиному законодавчому акті- законі "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року.

Конвенція виділяє медичну допомогу, допомогу по хворобі і допомоги по вагітності і пологах, хоча дає визначення, що медична допомога охоплює всі випадки, які включають хворобливий стан, незалежно від причин, що його викликала, а також вагітність, пологи та їх наслідки.[3]

В Україні немає єдиного нормативного акту який би регулював відносини, що виникають з приводу надання медичної допомоги.

Що стосується допомоги по хворобі, вагітності та пологах, то в Україні це врегульовано законом "Про загальнообов'язкове

державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням

та похованням " від 18 січня 2001 року яким визначено ряд соціальних ризиків, при настанні яких застраховані особи мають

право на допомогу. Причому український законодавець розширив сферу страхових випадків порівняно з міжнародними нормами:

1. тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язана із нещасним випадком на виробництві;

2. необхідність догляду за хворою дитиною;

3. необхідність догляду за хворим членом сім'ї;

4. догляд за дитиною віком до трьох років, або дитиною-інвалідом віком до 16-ти років;

5. карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби;

6. санаторно-курортне лікування;

Вже згадана конвенція №102 про мінімальні норми соціального забезпечення закріплює, що допомога по хворобі охоплює випадки тимчасової непрацездатністі, яка тягне за собою визначену законодавцем тимчасову втрату заробітку.[3] Тут мається на увазі захворювання саме тієї особи, яка в наслідок цього втратить заробіток.

Щодо тимчасової втрати заробітку у зв'язку із хворобою члена сім'ї чи догляду за дитиною, то міжнародне законодавство відносить ці страхові ризики до сімейних допомог.[3]

Хотілось би відмітити неповну відповідність національного законодавства України з міжнародним у наданні пільг і допомог по вагітності і пологах. Згідно з міжнародним актом на всіх підприємствах, незалежно від форм власності, жінкам забороняється працювати протягом шести тижнів після пологів; дозволяється залишити роботу за пред'явленням медичної довідки на протязі шести тижнів до пологів; не менше двох годин в день для годування дитини.[4]

Якщо пригадати ст. 183 КЗпП "перерви для годування дитини", то ми побачимо, що нашим жінкам, за загальним правилом, надають перерви у максимальний термін півтори години.[2]

Ще однією важливою соціальною гарантією є допомоги по безробіттю.Згідно з визначенням, що дає конвенція, безробіття -це випадки тимчасової втрати заробітку, викликані неможливістю отримувати заробітну плату особою здатною і готовою працювати за відсутністю гідної роботи. Важливим є розуміння термінів, причому, якщо "здатною" і "готовою" ще зрозуміло, то "за відсутністю гідної роботи " необхідно тлумачити як відсутність роботи за відповідною професією і відповідним кваліфікаційним рівнем. В законі "Про загальнодержавне страхування на випадок безробіття " від 2 березня 2000 року закріплено окрім загальної допомоги по безробіттю, допомоги по безробіттю особам, які перебувають на його утриманні, а також допомоги на поховання у разі смерті безробітного. Тобто український законодавець знову розширює сферу застосування допомог даного виду.

Сьогоднішня проблема нашого законодавства не стільки у невідповідності із міжнародним правом (що робить нашу країну однією із найпільговіших держав), скільки у процесі та можливості реалізації норм права в життя.

Література

1. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України від 5 жовтня 2000 року // Законодавство України про соціальне забезпечення - Львів. - 2001.

2. Кодекс законів про працю України.

3. Конвенція про мінімальні норми соціального забезпечення № 102 . МОП - 4 червня 1952 року//Міжнародне законодавство про охорону праці - Київ. 1999. - Том 3.

4. Конвенція про працю жінок до і після пологів № 3. МОП - 29 жовтня 1919 року//Міжнародне законодавство про охорону праці - Київ. 1999 р.

5. Мачульская Е.Е., Горбачова Ж.А. Право социального обеспечения.- Москва: Книжный мир, 2001.

Loading...

 
 

Цікаве