WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правова природа договору фінансового лізингу - Реферат

Правова природа договору фінансового лізингу - Реферат

Правова природа договору фінансового лізингу

Важливим питанням при з'ясуванні правової природи договору фінансового лізингу є визначення того, до яких саме угод -дво- чи багатосторонніх він відноситься.

Згідно із ч.1 ст.6 Закону України "Про лізинг", договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача та продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Разом з тим закон не містить прямої вказівки на те, що договір лізингу у формі багатосторонньої угоди укладається лише при непрямому лізингу, а у формі двосторонньої угоди - лише при прямому лізингу. Отже, при здійсненні фінансового лізингу виходячи із Закону України "Про лізинг", можливі два варіанти договірного оформлення цих відносин:

1) укладається один договір за участю лізингодавця, лізингоодержувача та продавця;

2) укладається два договори - договір фінансового лізингу між лізингодавцем і лізингоодержувачем та договір купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем.

Загалом, питання щодо віднесення договору фінансового лізингу до дво- чи багатосторонніх угод в літературі є дискусійним. Одні вчені, серед яких В.В.ВІтрянський, А.А.Іванов, О.Є.Блінков, виходять з того, що договір фінансового лізингу - це двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем, заперечуючи при цьому, що договір фінансового лізингу є тристороннім1. Інша група авторів (Решетник І.О., Лисименко І.Г.) роблять спроби охарактеризувати договір лізингу, як тристоронню угоду.

На думку І. О. Решітник, фактично існуючий договірний зв'язок між лізингоодержувачем і продавцем базується на особливому вираженні волі цих суб'єктів. Особливий характер їх волевиявлення проявляється якраз в тому що воля лізингоодержувача і продавця виражена непрямим шляхом2.

Інший російський автор І.Г.Лисименко пише, що договір лізингу (за винятком договору зворотного лізингу) є багатостороннім договором, який складається щонайменше з двох, пов'язних між собою і залежних один від одного договорів. Це, по-перше, договір, спрямований на придбання лізингодавцем у свою власність майна у продавця (постачальника, виробника). Це, по-друге, договір оренди з правом викупу чи без такого, укладений між лізингодавцем і лізингоодержувачем3.

На наш погляд, більш правильною є позиція першої групи авторів, які розглядають договір лізингу як двосторонню угоду.

Так, не можна погодитися з думкою І.О.Решетник про особливий характер волевиявлення лізингоодержувача і продавця на виникнення правовідносин між ними. Вибір лізингоодержувачем продавця, освідомленість продавця в тому що майно призначене для передачі його в лізинг конкретній особі, не може вказувати на їх волевиявлення укласти тристоронню угоду. Згідно із ч.2 ст.44

Цивільного кодексу України, письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають. Продавець не підписує договору лізингу, так як і лізингоодержувач не підписує договору купівлі-продажу Тому між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем укладаються два договори: договір лізингу і договір купівлі-продажу, а не одна тристороння угода.

Спірною є позиція І.Г.Лисименко, яка вважає, що договір лізингу є багатостороннім і складається з двох договорів: купівлі-продажу і лізингу. По-перше, це не узгоджується із загальними уявленнями про угоди. Як правильно відзначає у цьому відношенні А.А.Іванов, угода не може складатися з кількох договорів4. Такої ж думки притримується В.В.ВІтрянський, який пише, що дві самостійні двосторонні угоди - купівлі-продажу і оренди - навіть при найтіснішому їх взаємозв'язку ніяк не можуть утворити тристоронню угоду, учасниками якої являлись би суб'єкти вказаних самостійних договорів5.

По-друге, той факт, що договір купівлі-продажу і договір лізингу є окремими договорами, а не єдиною тристоронньою угодою, випливає з моменту виникнення зобов'язань сторін. Якщо навіть припустити, що договір лізингу є тристоронньою угодою, яка в технічному аспекті оформляється двома документами, то звідси мало б випливати, зокрема, що права і обов'язки лізингодавця і лізингоодержувача виникають аж з моменту підписання угоди третім учасником - продавцем, тобто з моменту укладення договору купівлі-продажу. Але це суперечить змісту договору лізингу, за яким лізингодавець має одним із своїх обов'язків придбання у власність майна у відповідного продавця. Зазначений обов'язок виникає у лізингодавця після укладення між ним і лізингоодержувачем договору лізингу. Іншими словами, для укладення договору лізингу потрібне волевиявлення двох сторін - лізингодавця і лізингоодержувача, що, в свою чергу, вказує на те, що договір лізингу є двосторонньою угодою.

Як вже було сказано, Закон України "Про лізинг" допускає можливість укладення договору фінансового лізингу у формі багатосторонньої або двосторонньої угоди. Така позиція законодавця уявляється не зовсім вдалою з тих міркувань, що у кожному з названих двох варіантів, незважаючи на однакову назву - "договір фінансового лізингу", мова йтиме про різні за своїм змістом та ознаками договори, що, в свою чергу, утруднює з'ясування правової природи вказаного договору. Однак надалі у вказаному законі врегульовано лише варіант, коли поряд з договором фінансового лізингу - двосторонньою угодою, укладається договір купівлі-продажу. Разом з тим, залишається, по суті, неврегульованим передбачений ст.6 Закону України "Про лізинг" варіант укладення договору фінансового лізингу у формі багатосторонньої угоди.

Отже, на нашу думку, при характеристиці договору фінансового лізингу за основу варто взяти варіант укладення його у формі двосторонньої угоди, оскільки саме у цьому випадку його назва відповідатиме змісту. Якщо ж лізингодавець, лізингоодержувач і продавець вирішили укласти один договір у формі багатосторонньої угоди, то за змістом це буде змішаний договір, у якому поєднуватимуться елементи, власне, договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу.

На основі сказаного, в законодавстві України доцільно відмовитися від закріпленого нині дуалістичного розуміння договору лізингу як дво- або багатосторонньої угоди. Проведений вище аналіз дозволяє зробити висновок, що договір лізингу - це двостороння угода. Тому в Законі України "Про лізинг" варто послідовно провести позицію, що договір лізингу є двосторонньою угодою, яка укладається між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Водночас, запропонований підхід не позбавить лізингодавця, лізингоодержувача і продавця можливості укласти один договір у формі багатосторонньої угоди, оскільки ст.4 Цивільного кодексу України допускає укладення договорів, які хоч і не передбачені законодавством, але не суперечать йому.

Література

1. Блинков О.Е. Правовое регулирование финансовой аренды (лизинга) недвижимости. Дис. ... канд.юрид.наук: 12.00.03.- Рязань, 2000

2. Брагинский М.И., Витрянский 66. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества.- М.: Статут, 2000.

3. Иванов А.А. Договор финансовй аренды (лизинга). Учебно-практическое пособие.- М.: Проспект, 2001.

4. Лисименко И.Г. Договор лизинга в российском гражданском праве. Дис. ... канд.юрид.наук: 12.00.03.- Волгоград, 1999.

5. Решетник И А. Гражданско-правовое регулирование лизинга в Российской Федерации. Дис. ... канд. юрид.наук:12.00.03- Пермь, 1998.

Loading...

 
 

Цікаве