WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права споживачів у разі придбання товару неналежної якості - Реферат

Права споживачів у разі придбання товару неналежної якості - Реферат

Права споживачів у разі придбання товару неналежної якості

В умовах жорсткої конкуренції суб'єктів підприємницької діяльності, яка має об'єктивні підстави існування в суспільстві з ринковою економікою, фігура громадянина стає центральною, підвищується його ініціативність і самостійність. Саме тому зростає необхідність особливого захисту громадянина, коли останній виступає покупцем, замовником, набувачем товарів, робіт та послуг. Конституційне положення про те, що "держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності..." і "захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт..." [ч.3 ст.42 КУ], потребує додаткового законодавчого та нормативного забезпечення.

В системі законодавства про захист прав споживачів центральне місце посідає Закон України "Про захист прав споживачів", який є спеціальним комплексним нормативним актом, що містить особливі методи та способи захисту прав споживачів. Особливості полягають у тому, що крім звичайних, встановлені ще й додаткові гарантії реалізації споживачами своїх прав та додаткових обов'язків і підвищена відповідальність осіб, зобов'язаних щодо споживача. В преамбулі цього Закону поняття "споживач" набуло суто юридичного значення. В ній сказано, що "Закон регулює відосини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виготівниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації захисту їх прав". При цьому споживачем визнається громадянин, який використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. А зобов'язаною перед споживачем стороною виступає підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виробляють товари для реалізації, виконують роботи або надають послуги, реалізують товари за договором купівлі-продажу.

Серед основних прав споживача, закріплених чинним законодавством, є право на захист у разі придбання товару неналежної якості. Чинне законодавство України передбачає вимоги, які може пред'являти покупець до продавця при виявленні недоліків товару чи його фальсифікації протягом гарантійного чи інших термінів, установлених правилами чи договорами як обов'язкові для сторін, і становлять можливі способи відновлення його порушених прав у зв'язку з придбанням товару неналежної якості. З тексту закону випливає, що покупець має право на свій розсуд пред'явити будь-яку з перелічених вимог.

Стаття 14 Закону не дає однозначної відповіді, що відшкодуванню підлягають витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані доходи, які б він одержав, якби боржник виконав зобов'язання.

З метою усунення можливих сумнівів щодо можливості відшкодування збитків при застосуванні правил підпунктів "а ", " б ", " в ", " г " п.1 ст. 14 Закону "Про захист прав споживачів" у ній має бути закріплено застереження про право покупця (споживача) вимагати в усіх цих випадках стягнення збитків, завданих йому придбанням товару неналежної якості. Така пропозиція узгоджується із сформованою в Україні судовою практикою, узагальненою в Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" від 12 квітня 1996 року, в якій зазначено, що "при вирішенні питання про відповідальність та про наявність і розмір збитків, заподіяних споживачеві у зв'язку з недоліками товару (робіт, послуг), суду належить виходити як із загальних, так і з спеціальних норм законодавства (статей 263, 271, 326, 337, 341, 347, 403, 410, 412, 419, 420 та 422 ЦК України), а також з умов укладеного сторонами договору ". У ст.738 проекту ЦК України закладено принципово іншу концепцію відновлення прав покупця у разі продажу йому через систему роздрібної торгівлі товару неналежної якості. У зазначеній статті взагалі не передбачається можливість відшкодування збитків при пред'явленні покупцем перелічених вимог. Можна було б припустити, що у цих випадках можуть застосовуватися загальні правила статті 708 проекту ЦК. Однак такий висновок щодо співвідношення змісту статей 708 і 738 проекту ЦК є лише припущенням, правомірність якого в судовій практиці може викликати сумнів. Тому для позитивного вирішення даної проблеми у ст. 738 проекту ЦК необхідно було б зробити спеціальні застереження про допустимість відшкодування збитків, заподіяних покупцеві, в усіх зазначених у ній випадках.

У ст.14 Закону "Про захист прав споживачів" законодавець окремо наголошує, що стосовно непродовольчих товарів, що були у використанні та реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, вимоги споживача, зазначені у п.2 ст.14, задовольняються за згодою продавця. Цю норму було внесено в Закон у 1993 році. Таку норму аж ніяк не можна визнати вдалою. Вона не лише суперечить основоположним принципам законодавства, а й статті 234 ЦК, яка не ставить у залежність реалізацію прав покупця у разі придбання товару неналежної якості від факту перебування товару до продажу у користуванні.

Важко пояснити відсутність у Законі посилання на можливість звернення покупця з вимогою відшкодувати заподіяні йому збитки. Цю прогалину може заповнити ст.17 Закону " Про захист прав споживачів " , згідно з якою шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача товарами, що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню у повному обсязі, якщо інше не передбачено законодавством.

Можна в даному випадку застосувати й загальні положення цивільного законодавства про відповідальність за неналежне виконання боржником зобов'язання. Однак у будь-якому разі проблема відшкодування споживачам збитків, завданих продовольчими товарами неналежної якості, ще потребує подальшого законодавчого вирішення.

Не можна погодитись з категоричністю правила встановлення для продавців і виробників в імперативній формі обов'язку щодо створення обмінного фонду товарів, яке не передбачає ніяких винятків, не враховує особливостей перехідної економіки та ступеня готовності до його впровадження торговельними підприємствами.

Законодавець також надає право споживачеві пред'явити виробнику вимогу про безплатне усунення недоліків товару і після закінчення гарантійного терміну, але в межах встановленого терміну служби (коли ж такий не був встановлений - потягом 10 років) і якщо в товарі були виявлені істотні недоліки, допущені з вини виробника [п. 8 ст. 14 Закону]. Зазначена пільгова норма може бути прийнята для легкових автомобілів, мотоциклів, іншої техніки довготривалого використання. Водночас існують такі промислові товари, які повністю зношуються протягом 10-річного терміну. Не враховує Закон також і умов та інтенсивності використання товару (наприклад, в автомобілів - обсягу кілометражного пробігу). Отже, дана проблема потребує економіко-технічного обґрунтування, а відповідно і подальшого правового врегулювання.

Таким чином, слід зазначити, що недоброякісні товари можуть становити загрозу життю та здоров'ю споживачів, їх майну та навколишньому середовищу. В цій доповіді, я намагалась розглянути загальні аспекти, що характеризують правові способи та порядок відновлення в Україні прав споживачів у разі придбання товару неналежної якості. Безумовно, що при вивченні цієї проблеми необхідно всесторонньо дослідити комплекс нормативних та правових актів, які діють в державі, в тому числі і норм, що торкаються захисту інших прав споживачів, гарантованих державою. Крім того, необхідно звернути належну увагу на проблеми, що виникають при практичному застосуванні норм законодавства про захист прав споживачів.

Література

Є. Палій,студентка IIIкурсу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Loading...

 
 

Цікаве