WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Запровадження інституту довірчої власності в новому цивільному кодексі України - Реферат

Запровадження інституту довірчої власності в новому цивільному кодексі України - Реферат

Запровадження інституту довірчої власності в новому цивільному кодексі України

Економічні перетворення останніх років зумовили необхідність переосмислення підходів до законодавчого регулювання відносин в сфері цивільного права загалом і інституту власності зокрема. Новий Цивільний кодекс України передбачає запровадження багатьох невідомих раніше нашому законодавству інститутів, серед них і довірче управління майном. Книга 5 кодексу серед інших видів зобов'язань визначає і договір довірчого управління майном, за яким одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (довірчому управителеві) на певний строк майно у довірче управління, а інша сторона зобов'язується за винагороду здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або особи, зазначеної ним (вигодонабувача) (ст. 1089). Управитель майна не стає його власником. Надалі ніде не конкретизовано, в чому саме полягає управління або дії, вчинювані з цим майном, очевидно що дане формулювання потребує уточнення, оскільки і в теорії немає єдності щодо визначення суті відносин довірчого управління (власності) майном. Так РА. Майданик, автор численних наукових праць з питань трасту, дає своє визначення довірчого управління майном, під яким, на його думку слід мати на увазі правовідносини, за якими засновник виключно передає довірчому керуючому(им) на певний термін майно [воно утворює так званий траст-фонд] і всі пов'язані з ним повноваження власника, в т.ч. всі обтяження власності, а також числі будь-які ризики та зобов'язання, як існуючі, так і ті, що можуть виникнути в майбутньому, з метою збереження, приросту майна, отримання прибутку чи досягнення засновником будь-якого іншого соціально корисного результату, шляхом реалізації довірчим керуючим(и) від свого імені повноважень права власності щодо майна траст-фонду в інтересах вигодонабувача(ів) і з урахуванням обмежень повноважень довірчого керуючого щодо вчинення ним окремих дій з майном траст-фонду передбачених законом або договором.

Єдиною підставою виникнення відповідних правовідносин визначено договір довірчого управління майном. Таким чином в кодексі передбачено суто зобов'язальну конструкцію довірчого управління, але такий підхід далеко не є єдино можливим та однозначним. В даному випадку йдеться не про можливість введення в наше законодавство права довірчої власності в тому вигляді, в якому вона існує в країнах англосаксонського права, хоча варто зазначити, що правовідносини довірчої власності використовуються в цивільному праві багатьох держав континентальної системи, зокрема Німеччини, Франції, Чехії, Японії, Індії, князівства Ліхтенштейн, Нігерії, Молдови, але при цьому навіть Нагська конвенція про траст не передбачає використання інституту трасту в національному праві таких держав і виходить з визнання його країнами з цивільним законодавством, незнайомим з правом справедливості, як інститут міжнародного приватного права2. Це питання надто складне і суперечливе, тому на даному етапі варто погодитись з тією точкою зору, що саме інститут довірчого управління може стати прийнятним аналогом трасту для континентальної правової сім'ї, в т.ч. і тому 3о воно найближче до права повного господарського відання та оперативного управління, які відсутні у новому Цивільному кодексі . В певному розумінні тут можна вести мову не про запозичення, а про створення "оригінального правового інституту", однозначно встановити правову природу якого досить непросто. В науковій літературі існують значні розбіжності щодо визначення речового чи зобов'язального характеру даних відносин, що має не тільки теоретичне, а і практичне значення, зокрема щодо тих ще можливих підстав їх виникнення. Одні (М.М. Слюсаревській) наполягають на зобов'язальній конструкції, інші (CO. Сліпченко) зауважують, що вона не може відобразити сутність всіх правовідносин по управлінню майном, в результаті чого частина цих відносин з неї "випадає", що може призвести до можливих зловживань.

Дати визначення поняття речового права також доволі складно, варто враховувати ту обставину, що протягом тривалого періоду у радянській цивілістичній науці існування речових прав взагалі заперечувалося і до них повернулися лише після встановлення ринкових відносин. Відповідно до ст. 308 проекту Цивільного кодексу, речовим визнається право, яке забезпечує задоволення інтересів управомоченої особи шляхом безпосереднього впливу на річ без сприяння інших осіб. Обмежені речові права це - за визначенням російського дослідника Є.О. Суханова, "абсолютні правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню чужим майном, похідні від прав власника, і такі, що виникають за його волею (або прямою вказівкою закону), мають обмежений у порівнянні з правом власності зміст, але захищаються нарівні з ним". Проаналізувавши поняття управління в цивільному праві України, CO. Сліпченко прийшов до висновку, що під ним слід розуміти дії, спрямовані на реалізацію правомочностей володіння, користування та розпорядження майном в об'ємі, встановленому законодавством або особою, що наділили даними правомочностями іншу особу для досягнення визначених цілей та завдань. Таким чином право довірчого управління майном можна визначити саме як обмежене речове право. Загалом же в науці немає однозначного та вичерпного переліку ознак речових прав і відповідно складно остаточно визначити, чи відповідає всім їм право довірчого управління. В цьому аспекті цікавою є думка про те, що всі або більшість цивільних правовідносин є змішаними, тобто речово-зобов'язальними", оскільки мають ознаки і речових і зобов'язальних прав - точно класифікувати їх навряд чи можливо.

Однак характер права довірчого управління все ж потребує законодавчого визначення, перш за все для того, щоб стали зрозумілішими підстави його виникнення, а також способи захисту прав управляючого і характер його повноважень щодо предмета управління. Ст. 1101 кодексу передбачає, що управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, що перебуває в його управлінні, відповідно до статей 383-391 цього Кодексу, а це саме ті статті, які регулюють захист права власності як найбільш повного з речевих прав. Довірчий управитель вчиняє юридичні та фактичні дії, пов'язані із здійсненням управління майном, він також може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від імені довірчого управителя такі дії, тобто здійснює всі правомочності власника з дотриманням обмежень, встановлених договором або законом. Таким чином, право довірчого управління майном є обмеженим речовим правом і його законодавче визначення має бути вміщене в книзі 3 ЦК "Речове право".

Згідно з кодексом, договір є єдиною підставою встановлення довірчого управління майном. Такий підхід видається надто звуженим, оскільки даний інститут дозволяє ефективно врегулювати набагато ширше коло правовідносин, що підтверджено на практиці багатьох країн як англосаксонської, так і континентальної систем права. Є підстави говорити про те, що конструкція довірчого управління майном без договору вже застосовується у діючому законодавстві України, зокрема щодо повноважень ліквідаційної комісії, що призначається чи обирається у встановленому порядку у випадках припинення юридичної особи шляхом ліквідації керівника підприємства, який фактично здійснює довірче управлінню майном підприємства, а власник при цьому не має права втручатися в оперативну діяльність (ст. 16 Закону "Про підприємства в Україні) виконавчого органу акціонерного товариства, оскільки керівник такого має право здійснювати від імені товариства дії, пов'язані з управлінням його майном. Ще один приклад застосування інституту довірчого управління в Україні - статус управляючого інвестиційного фонду, який діє від імені фонду без доручення (Указ президента України "Про інвестиційні фонди та компанії). Нарешті в Декреті Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" передбачено, що довіритель має право передавати довірчому товариству повноваження власника, а довірче товариство має право розпоряджатися майном довірителя. Таким чином, ми бачимо, що конструкція довірчого управління майном вже застосовується на практиці і значно ширше, ніж це передбачено новим Цивільним кодексом. Крім того, певні передумови для розширення сфери застосування довірчого управління наявні вже в самому кодексі, де розміщено цілий ряд положень, на які доцільно було б поширити дію норм про довірче управління майном. Це, наприклад, ст. 44, відповідно до якої опікун над майном особи, визнаної, безвісно зниклою, або особи, місце знаходження якої невідоме, приймає виконання обов'язків на їхню користь, погашає за рахунок їх майна борги, управляє цим майном в їх інтересах, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати; ст. 1526, яка передбачає можливість укладання договору на управління спадщиною за відсутності спадкоємців за законом і за заповітом, або виконавця заповіту з третьою особою, причому така особа має право на вчинення будь-яких розумних дій, спрямованих на збереження спадщини до появи спадкоємців і ст. 1532, яка серед іншого відносить до повноважень виконавця заповіту управління спадщиною; ст.1448, відповідно до якої опікун зобов'язаний піклуватися про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. В п. 5 ст. 1448 передбачено також, що якщо підопічний є власником нерухомого або особливо цінного рухомого майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування сам здійснювати таке управління або укласти договір про довірче управління цим майном з іншою особою. Враховуючи те, що згідно з ст. 1096 довірчим управителем може бути лише юридична або фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності, управління таким цінним майном справді має здійснюватись на підставі договору і саме такими суб'єктами, що мають для цього відповідні можливості. Але в цілях кращого захисту інтересів підопічного, варто було б поширити дію відносин довірчого управління і на опікуна, причому підставою їх виникнення в даному випадку був би не договір, а закон. Цікаво відмітити, що в англосаксонському праві інститут опіки розділений на дві категорії - опіка над індивідом регулюється сімейним правом, опіка над майном -інститутом довірчої власності9. Схоже положення закріплює тепер і новий Сімейний кодекс України, в якому ст. 249 врегульовує права та обов'язки опікуна, піклувальника лише, встановлюючи відсилочну норму про те, що їх цивільні права та обов'язки встановлюються Цивільним кодексом України. Це можна вважати ще одним наочним підтвердженням тези про те, що на сучасному етапі відбувається значне зближення різних правових систем, і немає перешкод для того, щоб успішно використовувати в континентальному праві інститути, які раніше були відомі лише англосаксонській сім'ї. Всі вищенаведені відносини мають багато спільного з конструкцією довірчого управління майном і тому доцільність поширення на них дії відповідних норм видається цілком логічною. При цьому відносини довірчого управління могли б виникати на підставі закону, рішення органу опіки та піклування (щодо опікуна, який управляє майном неповнолітнього), рішення суду (зокрема при необхідності управління майном безвісно зниклого), а також односторонньої угоди - заповіту. Останнє особливо важливо для захисту інтересів неповнолітніх або нездатних ефективно розпоряджатися майном спадкоємців - в анголосаксонському праві це так званий охоронюваний траст. В Цивільному кодексі Російської Федерації вже введено відповідні положення (ст. 1026), що знову ж таки підтверджує можливість їх застосування в країні континентального права. Договір про довірче управління майном, в такому вигляді, як його викладено в кодексі, справді може бути основною, але аж ніяк не єдиною підставою встановлення даних правовідносин, поряд з законом, рішенням суду, органів опіки і т.п. Причому право останніх на укладання такого договору щодо майна підопічних має бути водночас їх обов'язком, щоб не повторював негативний досвід Росії, де відповідні норми, хоч і включені до Цивільного кодексу, але мало застосовуються на практиці."

Loading...

 
 

Цікаве