WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Форма державного устрою - Реферат

Форма державного устрою - Реферат

пе-реліки питань, віднесені відповідно до повноважень федерального парла-менту і законодавчих органів провінцій. Як і в США, тут визнаний принцип, за яким усі нові за змістом питання, що виникають у державно-політичній практиці і стають предметом законотворчості, мають бути віднесені до компетенції федерації.
3. Основний закон ФРН також встановлює дві сфери компетенції. Це робиться шляхом визначення виключної компетенції федерації і так званої конкуруючої компетенції. У сфері конкуруючої компетенції можуть приймати рішення як федеральні органи, так і органи земель. За суб'єктами федерації, безумовно, залишається тільки право законотворчості з тих питань, які не включені до двох відповідних переліків.
Пріоритет у сфері законотворчості, як і в інших сферах державної діяльності, завжди залишається за федерацією. Її органи взагалі можуть паралізувати діяльність органів суб'єктів. Так, у ст. 72 Основного закону ФРН прямо вказано, що "у сфері конкуруючої компетенції землі володіють правом законодавства лише тоді і остільки, коли і оскільки федерація не використовує свої права законодавства". Тут послідовно проводиться лінія на встановлення верховенства федеральної влади над землями: "Федеральне право має перевагу над правом земель" (ст. 31). Крім того, згідно зі ст. 37, федеральний уряд може за згодою парламенту застосувати заходи примусу, щоб спонукати землі до виконання їхніх "федеральних обов'язків". Зважаючи на неясність змісту цієї статті, слід, однак, підкреслити, що вона чітко проводить принцип субординації між федерацією та її суб'єктами.
Аналогічний принцип покладений в основу розмежування компетенції органів влади федерації та її суб'єктів у Росії. Тут конституція встановила сферу виключної компетенції федерації і сферу спільної компетенції. o Проте і в останній сфері вирішальну роль об'єктивно відіграє федерація. Як записано в ст. 76, "за предметами спільного ведення Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації видаються федеральні закони і закони та інші нормативні правові акти суб'єктів Російської Федерації, що приймаються відповідно до федеральних законів (виділено мною. - В. Ш.)". А далі прямо сказано, що акти суб'єктів федерації не можуть суперечити федеральним законам, прийнятим з питань, які віднесені до сфер виключної компетенції федерації і спільної компетенції. У випадках виникнення такого протиріччя діє федеральний закон.
Конституція Росії також визнає наявність сфери так званих залишкових повноважень, які перебувають поза предметно визначеними сферами виключної компетенції федерації і спільної компетенції. Але тут домінують суб'єкти федерації: в цитованій статті основного закону прямо застережено, що у випадку виникнення протиріччя між федеральним законом і нормативно-правовим актом суб'єкта, виданим з питань, які віднесені до сфери залишкових повноважень, діє нормативно-правовий акт суб'єкта федерації.
4. Дещо інший принцип розмежування відповідної компетенції прийнятий в такій федерації, як Індія. Її конституція встановила три предметні сфери компетенції: виключну компетенцію федерації, виключну компетенцію штатів і спільну (конкуруючу) компетенцію федерації та штатів. До особливостей індійської федерації слід віднести детальну регламентацію змісту відповідних сфер. Зокрема, перелік питань, що віднесені до законодавчої компетенції федерації, містить близько 100 пунктів. Деталізованими є і два інших переліки конституційних повноважень.
У випадках, коли будь-яке з питань у переліку повноважень федерації частково збігається з питаннями, зазначеними в інших переліках, пріоритетною вважається компетенція відповідного федерального органу. Так само й у сфері конкуруючої компетенції, коли виникає колізія між федеральним законом або намірами законодавців і відповідною практикою на рівні штатів. До сказаного слід додати, що залишкові повноваження, які не знайшли свого конкретного відображення в конституції, здійснюються федеральними органами.
Принципи розмежування компетенції між федерацією та її суб'єктами відіграють вагому роль у визначенні політико-правового статусу відповідних державних утворень. Проте найбільше значення тут мають фактичний обсяг і предметний зміст владних повноважень, віднесених до органів суб'єктів тієї чи іншої федерації, а також характер практики реалізації цих повноважень, що залежить від економічних і суспільно-політичних умов, які супроводжують виникнення і розвиток кожної конкретної федерації. Однак завжди найважливіші повноваження, природа яких пов'язана із самою суттю державного суверенітету, надані федеральним органам.
Найширшою за обсягом і предметним змістом слід визнати компетенцію суб'єктів децентралізованих федерацій. Відомо, що так звані класичні федерації (США, Швейцарія) утворилися на засадах міждержавного союзу.
Вони пройшли шлях від конфедерації (союзу держав) до федерації (союзної держави). Саме утворення союзу було результатом дій окремих держав - майбутніх суб'єктів федерації. В Австралії до утворення феде-ративної держави спричинилося об'єднання самоврядних колоній, які згодом стали штатами. Подібне відбулось і в Канаді, хоча рівень волевиявлення населення колоній у процесі формування федерацій у цих двох випадках був різним. Саме до вищеназваних країн має бути віднесений термін "союзна держава", який часто невиправдано застосовується до всіх без винятку федерацій.
За своєю політичною і юридичною природою федерації, що утворилися на союзних засадах, відрізняються від конфедерацій, хоч, як зазначалося, між ними нерідко існував еволюційний зв'язок. Конфедерація є міждер-жавним об'єднанням з певними, визначеними звичайно в установчому акті цілями. Члени конфедерації передають об'єднанню частину своїх суверенних прав, на підставі чого конфедерація може виступати як окремий суб'єкт міжнародного права. Проте конфедерація не наділена якістю суверенності. Незважаючи на передачу частини прав, суверенними залишаються тільки держави - члени відповідного об'єднання. Спільні органи, що формуються в конфедерації, наділені обмеженою компетенцією (звичайно у сфері міжна-родних відносин). До того ж держави-члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити зі складу конфедерації.
Класичними прикладами конфедерацій вважаються США з 1776 до 1787 p., Швейцарія до 1848 p., Германський союз з 1815 до 1867 р. Практика конфедеративних об'єднань відома і новітній історії. Зокрема, за останні 40 років були утворені і самоліквідувалися такі конфедерації, як Об'єднана Арабська Республіка (Єгипет і Сирія) та Сенегамбія (Сенегал і Гамбія). У розвинутих країнах подібного не траплялося.
Своєрідною формою конфедерації в умовах монархічного правління є унія -об'єднання двох держав під спільною короною одного монарха. В XIX ст. унія мала місце між Нідерландами і Люксембургом, з 1814 до 1905 p. - між Швецією і Норвегією, з 1918 до 1944 p. - між Данією та Ісландією. У конкретних випадках унія мала різний юридичний характер і наслідки, але завжди й учасники зберігали право діяти самостійно у сфері зовнішньої та внутрішньої політики і залишалися суверенними державами.
Конфедерація є гнучкою і багатоваріантною формою міждержавного об'єднання. Окремі конфедерації мало чим відрізнялися від міжнародних організацій. Відмінність тут можна було простежити лише на рівні
Loading...

 
 

Цікаве