WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → "Права за якими судиться малоросійський народ"- памятник права українського народу - Реферат

"Права за якими судиться малоросійський народ"- памятник права українського народу - Реферат

"Права за якими судиться малоросійський народ"- памятник права українського народу

Універсалом від 16 травня 1721р. гетьман П. Скоропадський створив спеціальну комісію для перекладу українською мовою "правних книг" (Статуту Великого Князівства Литовського, "Зерцало Саксоніє" і "Порядку" В.Гроїцького) з "польського діалекту на наше русское наречіе". Переклад "правних книг" було доручено писареві Гадяцького полку О.Ситенському "значковому товарищу" З.Рощаковському та їхнім помічникам А.ПІщанському і Г.Балесному. Переклад трьох величезних юридичних збірників потребував чималих зусиль і цілком зрозуміло, що чотири особи не спромоглися його завершити.

На необхідність упорядкування чинних законів звертав увагу гетьман Данило Апостол; у поданому до Верховної таємної ради проекті нового договору першим пунктом висунув умову затвердження давніх прав та вольностей, аби "український народ судився за своїми правами у своїх судах через вибраних суддів". Російський уряд і сам був зацікавлений у цьому оскільки мав намір через кодифікації скасувати розходження, які на той час існували між царським законодавством і чинним у Гетьманщині правом. У зв'язку з цим 22серпня 1728р. російський уряд видав указ, відомий під назвою "Рішучі пункти гетьману Данилу Апостолу". У розділі 20 цих пунктів зазначалося: "Нижче Ї.І.В. донесено, що малоросійський народ судят різними правами, якими цими словами названі: Магдебурзькі та Саксонські статути, із яких одні з одним не погоджують, із чого може бути судами не без втручання, того ради Ї.І.В. видав для користі правосуддя малоросійського ті права, за якими судиться малоросійський народ, перекласти на великоросійську мову і визначити із таких, скільки персон постійно, здібних і знатних людей, для зводу тих трьох прав в одне і для апробації прислати до двору Ї.І.В.".

На мою думку причини кодифікації законодавства Гетьманщини можна поділяти на об'єктивні і суб'єктивні. До об'єктивних відносяться інтенсивний розвиток соціально-економічних відносин у другій половині 17- першій пол. 18ст., які потребували правового врегулювання, а до суб'єктивних - чинність різних правових норм, які мали різне походження і суперечили одна одній. Виникла конче потреба їх узгодити, скоротити, переробити відповідно до нових умов, спричинених значним економічним розвитком.

Минуло понад 150 років, як у резиденції гетьманів лівобережної України, древньому Глухові, була завершена робота над "Правами, за якими судиться малоросійський народ". Ним передбачалося врегулювати широкий спектр суспільних відносин, встановити юридичні санкції за вчинені злочини та інші правопорушення, закріпити порядок діяльності судових органів тощо.

Протиріччя між новою соціальною ієрархією, що більше відповідала корпоративному суспільству, та військовою республікою, якою організаційно була Гетьманщина, висунуло численні проблеми внутрішнього характеру. Значно ускладнилась праця козацьких судів з початком 18ст. До того ж персональний склад судів, втративши під час тривалої війни старі досвідчені кадри, не відповідав вимогам часу і нових обставин.

8 липня 1743р. члени кодифікаційної комісії на пленумі, скликаному Генеральною військовою канцелярією, підписали проект Кодексу українського права під назвою "Права за якими судиться малороссийсий народ".

Цей кодекс мав чітку структуру і складався з 30 глав, які поділялися на 532 артикули і 1607 пунктів.

Кодифікаційна комісія спочатку мала намір назвати цей проект "Книга прав малоросійського народу", однак через заборону Генеральної канцелярії змушена була вжити назву "Права за якими судиться малороссийський народ".

Генеральна військова канцелярія подала проект Кодексу генерал-губернатору ГБІбікову який з невідомих причин затримав його майже на рік, до Сенату на остаточне офіційне затвердження "Права..." потрапили лише 7 липня 1744р. Відповідь надійшла через 12 років - після відновлення інституту гетьманства. Указом від 20 травня 1756р. проект Кодексу було повернено на повторний з метою внесення змін відповідно до нових вимог часу. З цією метою наступні роки створювались декілька комісій, але жодна з них не мала успіхів у своїй роботі.

Незважаючи на об'єктивну невдачу кодифікації, "Права" зберігають свою цінність як свідчення тяглості історичного про-цесу, усвідомлення своєї етнічної, а насамперед, політичної окромішності провідною верствою українського суспільства 18ст.

Всі 30 розділів є різноманітними як за змістом, так і системою викладу, розміром, концентрацією нормативного матеріалу. Практично жоден з розділів "Права" не можна трактувати як повну систематичну збірку галузевих норм (звичайно, наскільки термін "галузевий" взагалі прийнятний до визначення юридичних категорій 18ст.).

Розділ 1-ий "О силе и важности прав малоросийских". Єдиний артикул, базований на 1 артикулі.

Компетенція "Прав" визначена досить загально: вони мають бути застосовані до всіляких справ, що підлягають "суду та розправі". Сфера ж дії поширюється на дві категорії населення: "природніх малоросіян" та "нетутешніх".

Розділ 2-й "О чести Божей" цілком побудований на фабулах німецького права. За винятком першого пункту арт 1, який є загальною сентенцією почтивості, всі шість артикулів містять норми кримінального права, трактуючи злочини проти віри та визначаючи покарання за них.

Розділ 3-й "О височайшей чести и власти монаршей" за викладеним у ньому нормативним матеріалом знаходиться на межі державного та кримінального права. У 1 арт. проголошено богоданність монаршої влади та належність йому виключної законодавчої і вищої судової влади. Далі арт.2-14 визначають злочини проти персони Господаря та, в його особі, проти держави і покарання за них. Зокрема йдеться про зраду, збезчещення або вбивство послів, фальшування грамот, печаток, грошей тощо. Лише арт.6 має скоріше процесуальний характер, де досить загально обумовлені докази злочинів проти маєстату. Нарешті арт.15 проголошує недоторканість "державних маєтків". За виключенням арт.1, який засновано на Саксонскому Зерцалі, розділ спирається на статутове право .

Наступний 5-й розділ, тяжіє в цілому до попереднього, проте водночас складає окрему галузь права - право військове. Він має назву "О службе государевой воинской и о порядке воинском" і визначає не лише порядок відправи основного обов'язку кожної благонародженої, осілої і повнолітньої особи чоловічої статі, але й регламентує процедуру походу, включно зі збором та розпуском підрозділів, включає настанови щодо злочинів, заподіяних підчас війни або походу.

Розділ 6-ий "О судах духовним чинам с мирскими и о приходских священиках" виглядає досить штучним відголосом болючої і актульної проблематики. Перший артикул, скоріше процесуального характеру, розмежовує компетенцію духовного та світських судів. Третій трактує практику призначення приходських священиків.

Розділи 7,8 та 9 (також 25) присвячені судоустрою і процесуальному праву. Це найбільша за обсягом та найдетальніша за викладом частина Кодексу. Незважаючи на певне виокремлення цієї галузі права, вона ще не знає поділу на процес кримінальний, цивільний. Але логіку у розподілі нормативного матеріалу між розділами все ж можна простежити. Перший з них "О судах, судьях и других персонах к суду подлежащих и о содержании правного порядка в делах судебних" є увідною, загальнодекларативною частиною процесу. Крім трактування понять права, справедливості, суду тут встановлюється ієрархія судів, їхня компетенція, підсудність у різноманітних справах, судові штати, строки судових засідань.

Основне навантаження припадає на розділ 8 ("О челобидчике и ответчике, також и о судовом процессе...."), який деталізує судову процедуру розгляду цивільних справ, залишаючи кримінальні розділові 25-му Перші кілька артикулів (1-6) визначають поняття позивача та відповідача, права та обов'язки одного перед одним та щодо суду визначають відповідальність за їх порушення. Арт. 7-11 присвячено інститутові адвокатури. Далі регламентується власне судовий процес, починаючи від подання позову до виконання вироку. Ці норми базуються переважно на 4 розділі Литовського статуту, а також на Порядку та Саксоні, іноді з паралельними посиланнями.

Loading...

 
 

Цікаве