WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Форма державного правління - Реферат

Форма державного правління - Реферат

інших розвинутих країн балансом між законодавчою і виконавчою владою. Юридичні передумови існування цієї форми правління доповнюються широким спектром політичних передумов. До останніх у першу чергу належать глибокі демо-кратичні традиції у сфері державно-політичного життя країни, зумовлені загальними економічними і соціальними факторами її розвитку. За словами відомого державознавця XIX ст. А. Есмена, незважаючи на захоплення, яке швейцарська система державного управління викликає у багатьох, вона не придатна для пересадження на інший грунт. На сьогодні форма директоріальної республіки залишається однією з головних індивідуальних ознак державного ладу саме Швейцарії.
Однією з сучасних форм державного правління в розвинутих країнах є так звана змішана республіканська форма, або, враховуючи різноманітність конкретних форм, змішані республіканські форми правління, які нерідко на-зивають парламентарно-президентськими (президентсько-парламентарними) або, що не зовсім вдало, напівпрезидентськими республіками.
Типовою ознакою змішаних форм правління є сполучення рис пре-зидентської і парламентарної республік. Як і в президентській республіці, тут главу держави обирають на загальних виборах. Іноді він наділений значними повноваженнями у сфері виконавчої влади або навіть очолює її. З іншого боку, як і в парламентарній республіці, суб'єктами виконавчої влади є прем'єр-міністр і уряд в цілому, які несуть відповідальність перед представницьким органом. У наші дні змішані республіканські форми правління є досить поширеними: тільки в Європі їх мають Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Румунія, Словенія, Фінляндія, Франція і Хорватія. До змішаної форми тяжіє і більшість країн, що утворилися на терені колишнього СРСР.
Сутність тієї чи іншої змішаної форми правління визначається не арифметичними підрахунками якостей, що відрізняють її від інших сучасних форм. Найважливішим є співвідношення конституційних і реальних повноважень у сфері виконавчої влади, якими володіють президент і прем'єр-міністр. За таким критерієм окремі країни зі змішаною республіканською формою правління мало чим відрізняються від парламентарних (Австрія, Ісландія, Словенія) чи президентських (Польща, Румунія, Франція) республік.
Конституції більшості відповідних держав припускають можливість своєрідного дрейфу форми правління в межах зміни співвідношення повно-важень між президентом і прем'єр-міністром. Це пов'язано з невизначеністю і надмірною узагальненістю окремих конституційних положень щодо вико-навчої влади. Подібна якість основних законів не може сприйматися одно-значно. Як результат, статус президента і прем'єр-міністра може змінюватися залежно від суспільно-політичних обставин, що склалися на даний момент, і навіть від авторитету політиків, які займають відповідні посади.
Розглянуті форми державного правління не є характерними для пе-реважної більшості країн, що розвиваються. Пояснення полягає в тому, що форма правління, як і будь-яка інша загальна ознака державного ладу, має відповідати реаліям суспільно-політичного життя кожної конкретної країни, потребам її розвитку, традиціям тощо.
На сьогодні в країнах, що розвиваються, існують як монархічні, так і республіканські форми правління, хоча домінують останні. Найбільш поширеною в молодих незалежних країнах є форма так званої монократичної республіки. Президентська посада тут заміщується (за не-численними винятками) шляхом загальних виборів. При цьому президент звичайно сам призначає віце-президента. Як правило, президент концентрує в своїх руках усю виконавчу владу, а уряд вважається допоміжним органом. У ряді країн запроваджено посаду адміністративного прем'єр-міністра, який виступає в ролі не глави уряду, а помічника президента. Адміністративний прем'єр-міністр здійснює функції з координації діяльності міністерств і діє лише в межах повноважень, делегованих йому президентом. У більшості країн, що розвиваються, уряд формується президентом і несе перед ним відповідальність. У переважній більшості країн президент має право розпуску представницького органу.
Монократична республіка практично повністю відкидає принцип поділу влад. Тут відсутні функціональний розподіл між вищими органами держави та більш-менш збалансована система стримувань і противаг. Водночас для монократичної республіки характерною є також відмова від багатьох засад парламентаризму, зокрема від участі парламенту у формуванні уряду та від інституту відповідальності уряду перед представницьким органом. Президент концентрує в своїх руках усі основні владні повноваження. Його конституційний статус посилюється тим, що він, як правило, очолює правлячу партію, яка е єдиною в країні. В умовах юридичне або фактично встановленого однопартійного режиму відбувається зрощення партійного апарату з державним механізмом. Це також відбивається на позиціях пре-зидента і може сприйматись як характерна ознака значної частини моно-кратичних республік.
У так званих мусульманських країнах збереглась і така реліктова форма правління, як абсолютна монархія (Оман, Саудівська Аравія). Для деяких з цих країн характерна історично перехідна форма - дуалістична монархія (Йорданія, Кувейт, Марокко тощо). Загальною ознакою дуалістичних монархій є те, що тут реальні владні повноваження розподілені між монар-хом і парламентом, хоча монарх звичайно зберігає домінуючі позиції.
Крім монархій, у мусульманських країнах прийняті і республіканські форми правління. Найбільш цікавою серед них є теократична (ісламська) республіка, прикладом якої може бути Іран. Конституція цієї країни встано-вила засади побудови державного механізму, які за багатьма ознаками мож-на порівняти з тими, що узгоджуються з традиційними республіканськими формами. Однак поряд з такими інститутами, як президент і парламент, вона фіксує наявність так званого керівника. Останній наділений верховною духовною і політичною владою і здійснює функції вождя нації, яка сприй-мається як громада мусульман. Неординарними слід визнати і деякі інші конкретні форми державного правління, прийняті у зарубіжних країнах.
Отже, характер форми правління в тій чи іншій країні відображає особливості державного ладу, зафіксовані в основному законі. Йдеться про конституційне визначені взаємовідносини вищих органів держави, насампе-ред органів законодавчої і виконавчої влади. Іноді в конституціях прямо ви-значається форма правління. "Політичною формою Іспанської держави є парламентарнамонархія", - записано в ст. 1 Конституції Іспанії. "Формою державного ладу Ірану є ісламська республіка",- свідчить ст. 1 Конституції Ірану. У Конституції Греції зазначено, що тут прийнята форма парламентар-ної республіки (ст. 1). У такому або у більш загальному вигляді форма дер-жавного правління визначена в основних законах Болгарії, Данії, Ісландії, Латвії, Литви, Молдови, Норвегії, Румунії та інших. Однак у переважній більшості випадків про характер і особливості форми правління можна го-ворити, лише проаналізувавши ті розділи конституцій, в яких ідеться про повноваження вищих органів держави. Багато дає і вивчення відповідної державно-політичної практики.
Loading...

 
 

Цікаве