WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Концептуальні питання методології праворозуміння - Реферат

Концептуальні питання методології праворозуміння - Реферат

Концептуальні питання методології праворозуміння

За весь період існування і дії такого складного багатогранного соціального явища, як право, його дослідники прагнули дати визначення останнього. Можна сказати, що скільки існує право - стільки і визначень, тобто об'єктивне розуміння права є неоднозначним.

В історії філософсько-правової думки право завжди було ареною напруженої боротьби ціннісного (аксіологічного) і антиціннісного (позитивістського) підходів у його розумінні.

Хоча термін "аксіологія" був введений в наукову термінологію відносно недавно, сама аксіологічна проблематика зародилася ще в епоху античності, з того моменту, коли політичні і правові відносини стали предметом понятійно-аргументованого обговорення і теоретико-філософської критики. У межах аксіологічного підходу до права дослідника цікавить насамперед не тільки те, що в дійсності відбиває правова ідея, закон, не стільки питання, за яких причин і закономірностей, що характерні соціальній дійсності, вони виникли, але і те, що лежить в основі доцільної правової діяльності людини. Право розглядається як елемент (мета і мотив) доцільної діяльності людини, тобто цінність, благо. При цьому для дослідника дуже важливо із самого початку дати визначення права, власне кажучи, зі змістовної, а не з функціональної чи інструментальної точки зору, обґрунтувати його з позиції людського життя.

В сучасному філософсько-правовому мисленні постає специфічне і необхідне питання: Право зумовлюється цінностями чи самі цінності є породженням права? Якщо цінності існують, то право телеологічне і цільове, якщо ж ні - тоді право позитивне і самодостатнє [1].

З поставленого питання визріває інше, що є його логічним продовженням: Чи повинні цінності правового світогляду підтримуватися державою та суспільством? Однозначної відповіді на поставлене питання немає, хоча можна приєднатися до думки П.І. Новгородцева, що замість колишнього одухотворення піднесеною сутністю й ідеальним призначенням права ми чуємо з усіх боків вчення, які хочуть нас запевнити, що право є продукт сили і розрахунку, що воно створюється боротьбою сліпих пристрастей, для яких не властиві моральні начала [2, 4].

Аксіологічна антиномія, що лежить в основі правової субстанції, завжди породжувала непереможне бажання бути однозначно й остаточно розв'язаною. Спроби такого розв'язання й визначили основні, принципово протилежні за своїм змістом, напрями у праворозумінні: нормативістський (юридичний позитивізм) і природно-правовий. Прихильники першого напрямку (при всіх існуючих розходженнях) бачать у праві систему реально діючих (тобто забезпечених владним примусом) правил поведінки людей, або примусовий порядок суспільних відносин. "Право, — писав Г. Кельзен, — відрізняється від інших соціальних порядків тим, що це примусовий порядок. Його відмінна ознака - використання примусу. Це означає, що акт, передбачений порядком як наслідок соціально шкідливої дії, повинен здійснюватися також і проти волі адресата (der Betroffence), а у випадку опору з його боку — і з застосуванням фізичної сили" [3, 51].

Таким чином, згідно з основним позитивістським принципом, право не визначається цінностями, а є лише інструментальним засобом для встановлення правопорядку в суспільстві. При постулюванні основної норми не стверджуються ніякі цінності, позамежні щодо позитивного права [4, 52]. Одночасно як телеологічна цінность виступає сам "порядок". Однак утвердження позитивного права як справді автентичного й спрямованого на встановлення правопорядку в суспільстві є самозаперечливою настановою з аксіологічного погляду. Тобто в самому запереченні правових цінностей відбувається неявне утвердження певного роду цінностей і, відповідно, самозаперечення антиціннісного підходу.

На відміну від юридичного позитивізму, природно-правові концепції більш виважено оцінюють роль цінностей у правовому розвитку. Так, природно-правова школа розмежовує телеологічні й інструментальні цінності і, визнаючи право (як систему примусово реалізованих норм поведінки) лише інструментальною цінністю, намагається дати змістовне (ціннісно-цільове) обґрунтування встановлюваного ним "порядку", іншими словами, знайти деяке надпозитивне природне право, що виступає відносно до позитивного права критерієм його правової (чи неправової) оцінки і виправдання (телеологічної цінності).

Тим самим природно-правові концепції послідовно приходили до заперечення позитивного права ("реалістична школа права", "екзистенціальний напрям у праворозумінні"), яке в їх розумінні принципово неспроможне забезпечити реалізацію справедливості. Але саме в такий спосіб, як зазначає А.А. Козловський, теж приходили до певного самозаперечення, оскільки "позитивували" природні принципи, робили їх абсолютними, строго обов'язковими [5, 23-24].

Зважаючи на вказане вище, можна і в позитивістській концептуальній системі знайти аксіологічні елементи, і в природно-правовій аксіології виявити позитивістські тенденції. Отже, аксіологічні (ціннісні) аспекти права визначають пізнавальну динаміку його іманентної структури. Та вказаний момент не завжди поставав однозначно очевидним. Право в системі культури може поставати як цінність і як антицінність. Суспільство і право - взаємопов'язані й відносно незалежні динамічні системи, які перебувають між собою у відношенні гармонійної взаємодії, стимулюючи розвиток одне одного, і у відношенні протидії, гальмуючи еволюційні процеси розвитку вказаних систем. Саме в останньому випадку право може поставати як антицінність з точки зору своєї загальної значущості:

1) бути використаним у так би мовити антиправових цілях, коли державою приймаються неправові закони, антинародні нормативні акти, що нехтують правами людини;

2) свідомо не використовуватися для реалізації справедливості внаслідок відповідної зацікавленості певних соціальних прошарків чи особистих інтересів окремих індивідів, груп, наділених владою;

3) опираючись на принципи стабільності й авторитету закону, стояти на заваді правового оформлення необхідних соціальних змін;

4) навпаки, перерегулювати в нормативному плані певні соціальні відносини і цим завдати шкоди їх природному органічному розвитку.

У цілому ціннісно-антиціннісна динаміка права відіграє роль потужної аксіологічної константи правового розвитку і правового пізнання. Таким чином, право за своєю природою суперечливе, антиномічне утворення, що одночасно містить в собі ціннісні й антиціннісні властивості, котрі проявляються на різних етапах соціальної динаміки.

Література

1.Козловський А.А. Право як пізнання. Вступ до гносеології права. - Ч., 1999.

2. Новгородцев П. И. Идея права в философии права Вл. Соловьева: Речь, произнесенная на торжественном заседании Психологического общества в память В. Соловьева 2-го февраля 1901 г. - М., 1901. - С.4.

3.Чистое учение о праве Ганса Кельзена: Сб. переводов. - М., 1987. - Вып. 1. С. 51. 4.Вказ. праця.- С. 52.

5.Козловський А.А. Гносеологічна природа права (філософсько-правовий аналіз): Автореф. due. на здоб. наук. ступ. д-ра юрид. наук. 12.00.12.-К., 2000. - .23-24.

Loading...

 
 

Цікаве