WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Роль правомірної поведінки в процесі реалізації громадянами суб'єктивних прав та виконання юридичних обов'язків - Реферат

Роль правомірної поведінки в процесі реалізації громадянами суб'єктивних прав та виконання юридичних обов'язків - Реферат

Роль правомірної поведінки в процесі реалізації громадянами суб'єктивних прав та виконання юридичних обов'язків

Правомірна поведінка є засобом реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Здійснення у правовій державі принципу верховенства права, наявність дієвих, надійних гарантій реалізації громадянами їх прав і законних інтересів сприяє впевненості громадян в правильності та обґрунтованості їх дій, створює атмосферу стабільності та спокою в суспільстві. Усвідомлення цієї обставини позитивним чином відбивається на мотивації правомірної поведінки, на встановленні цілей і виборі засобів для їх досягнення. Отже, вимальовується така схема: право гарантує – громадяни реалізують права і виконують обов'язки – створюється атмосфера стабільності – виникає бажання діяти правомірно і надалі.

Для того, щоб показати, яку роль правомірна поведінка відіграє в процесі реалізації громадянами своїх прав і виконання обов'язків, доцільно буде стисло зупинитися на понятті правомірної поведінки, її ознаках та складових частинах.

Найбільш поширеною є думка, що правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана і допустима з точки зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, яка виявляється у здійсненні норм права, гарантується і охороняється державою [7].

Суспільно корисною є реалізація суб'єктивних прав: право брати участь в управлінні державними справами, право на працю, на відпочинок, на охорону здоров'я, освіту, соціальне забезпечення, виховання дітей. Суспільна необхідність проявляється і у встановленні (і відповідно виконанні) обов'язків. Такою є, наприклад, необхідність захисту Батьківщини, охорони власності, дотримання законів та ін.

З іншого боку правомірна поведінка може і не мати ознак суспільної корисності. Вона допускається законом з метою гарантувати кожному громадянину його особисті інтереси в усіх сферах життя. Так, ст. 35 Конституції України гарантує право на свободу совісті, право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, а також безперешкодно відправляти релігійні культи і ритуальні обряди і така поведінка є соціально допустимою [3].

Визнання поведінки юридично правомірною шляхом її чіткої регламентації у правових нормах дає законні підстави для охорони і захисту прав і законних інтересів громадян. "Громадяни зацікавлені в уточненні, деталізації ряду правових принципів, внесенні в них більшої визначеності та стабільності, оскільки це означає посилення захисту їх прав і законних інтересів" [4].

У основі ж визнання правомірності поведінки громадянина, прямо не регламентованої правом, лежить формула: "Дозволено все, що не заборонено", однак вона діє з певними обмеженнями. Ці обмеження трьох типів:

а) загальна вказівка на принципи суспільства, яким поведінка не повинна суперечити;

б) конкретний облік цільового призначення тих чи інших видів поведінки (в залежності від галузі права);

в) вказівка на допустимі засоби здійснення своїх прав і законних інтересів [2].

Конституція проголошує особисту недоторканість, недоторканість житла, особистого життя, повагу та охорону прав і свобод громадян. Цивільне, кримінальне, адміністративне право оберігають особистість від протиправних посягань на її честь та гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу. Отже, права і свободи громадян гарантовані державою, окрім Конституції, й іншими нормативними актами. Із вказаною метою діють і правоохоронні органи (суд, прокуратура, міліція ...) та різні суспільні організації.

Суб'єктивна сторона правомірної поведінки характеризується позитивними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, правовими установками особистості і тому свідомо-вольова діяльність займає в ній (поведінці) особливе місце. І це не випадково, бо досягнення правовими засобами тих цілей, які ставлять перед собою фізичні особи, можливе лише при свідомому виборі варіанту поведінки, оцінці наявних можливостей, розумінні необхідних процедур. Але є і виключення, коли поведінка здійснюється безсвідомо, в силу звички. Наприклад, реалізація права на працю, на свободу творчості, на відпочинок.

Правомірна поведінка у вигляді здійснення прав та виконання обов'язків тягне або може потягнути позитивні юридичні наслідки – це є особливістю її об'єктивної сторони.

В більшості випадків правомірна поведінка здійснюється через правовідносини. В кожних правовідносинах є суб'єкти, їх права і обов'язки. Зміст прав і обов'язків суб'єктів визначає їх майбутню поведінку, адже вони зацікавлені в реалізації правовідносин і в зв'язку з цим сприяють досягненню певних цілей. Так формується попередньо забезпечений та спрямований державою характер можливої і необхідної поведінки. Правовідносини опосередковують взаємодію людей (в трудовому цивільному, аграрному праві), а також просте співіснування відносно відокремлених суб'єктів, кожний з яких дотримується прав та законних інтересів іншого (недоторканість особистості, право власності...).

Один з різновидів правомірної поведінки, який прямо стосується обраної нами теми – це здійснення своїх прав і виконання обов'язків, так звана "матеріальна" поведінка. Це дії, спрямовані на безпосереднє досягнення соціально-економічних, інтелектуальних чи інших результатів фактичного характеру: здійснення своїх політичних, трудових, житлових, майнових прав і обов'язків, реалізація відносин в сфері медичного обслуговування, соціального забезпечення, освіти, користування досягненнями культури і т. д. Іншими словами, "матеріальна" правомірна поведінка має об'єктивний соціальний зміст і суб'єктивно спрямована до тих самих цілей; разом з тим, оскільки ми говоримо про правомірну поведінку, вона має юридичну форму, зазвичай пов'язану з реалізацією відповідних норм и правових відносин.

У значній частині "матеріальних" вчинків суб'єкти-громадяни не надають суттєвого значення їх юридичній формі; вона, власне, і не несе для них якого-небудь корисного чи необхідного навантаження – зрозуміло, до тих пір і поки відповідні дії безперешкодно здійснюються, будучи включеними в систему діяльності інших осіб і організацій, поєднуючись з соціальними ролями та очікуваннями по відношенню до інших суб'єктів, а також з гарантіями з боку держави. Це надає поведінці видимість неправової, такої, що не має юридичного значення. Роботу в установі, навчання в вузі, нарешті, повсякденне звернення у різноманітні підприємства побуту громадяни не відносять до правової сфери, не надають своїм діям правового значення; такими вони вважають лише "інструментальні" (процесуальні) дії: одержання паспорту, укладення шлюбу ...

З точки зору юриста недостатньо чітке усвідомлення громадянином, що його фактична ("матеріальна") поведінка носить разом з тим правовий (правомірний) характер, навряд чи можна оцінити позитивно. По-перше, необхідно в принципі прагнути до загального підвищення рівня правових знань, правової свідомості, культури населення, а відповідно, і до більш повних, всебічних оцінок кожним громадянином юридичного значення своїх вчинків. По-друге, правильне розуміння цього значення дасть можливість своєчасно вжити всіх необхідних юридичних заходів для забезпечення і захисту своїх прав, для реалізації правомірної поведінки з найбільшою ефективністю.

Література

1.Блехман Б.Я. К вопросу о составе правомерного поведения //Актуальные вопросы государства и права на современномэтапе. - Томск, 1984.

2.Гражданско-правовая охрана интересов личности. - М.: Юридическая литература, 1969.

3.Конституція України 1996 p.

4.Кудрявцев В.Н. Правовое поведение; норма и патология / Институт государства и права АН СССР. - М.: Наука, 1982.

5.Рыбушкин Н.Н. Правомерное поведение как компонент реализации права //Вопросы осуществления прав и обязанностейв развитом социалистическом обществе. - Казань, 1983.

6.Теория государства и права: Курс лекций /Под ред. М.Н. Марченко. - М.: Зерцало, 1997.

7.Теорія держави ma права: Навчальний посібник/ О.Ю.Олійник, СД.Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. - К: Юрінком Інтер, 2001. 8.Хропанюк В.Н. Теория государства и права / Под ред. Стрекозова В.П., 1996.


 
 

Цікаве

Загрузка...