WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Інтелектуально-вольова сторона у правозастосуванні - Реферат

Інтелектуально-вольова сторона у правозастосуванні - Реферат

Інтелектуально-вольова сторона у правозастосуванні

Недостатня теоретична розробка проблеми застосування права і разом з тим її практична значущість, дискусійність багатьох теоретичних питань, складність застосування права у порівнянні з іншими формами реалізації правових норм на практиці - все це неодмінно спонукало багатьох учених звертатись до питань правозастосувальної діяльності. Ґрунтовне вивчення реалізації права привело більшість авторів до висновку про поняття застосування права як форми реалізації, заснованої на владних повноваженнях компетентних органів.

Не підлягає сумніву той факт, що правозастосувальна діяльність володіє творчим, активним, організаційним характером.

Разом із визнанням за суб'єктом, який застосовує право, того чи іншого ступеня свободи у з'ясуванні обставин справи і правової основи її вирішення історично склалось уявлення про правозастосування як про творчу діяльність, яка несе на собі відбиток правозастосовного суб'єкта. Застосування права "ставить найвищі вимоги не тільки до духу і характеру судді, але й до його знань" (Эрлих). "А ціллю методики застосування права є вивчення психологічних факторів, котрі впливають на суддю і прийняття ним рішення"(Румпф.)

Характеристика правозастосування як специфічної трудової діяльності відкриває нові можливості для теоретичних досліджень, дозволяє наблизити останні до потреб правозастосувальної практики. Особливе значення така характеристика має в плані виявлення соціально-психологічних аспектів право-застосувальної діяльності.

Правозастосування не може будуватися за так званим принципом симпліфікації (спрощення) роботи. Було б великою помилкою розглядати правозастосування за схемою: закон - фактичні обставини - реакція право- застосувального органу.

"Якщо б ми ізолювали рішення, - пише П. К. Анохін, - ми б нічого не могли сказати про його прийняття." Адже прийняття рішення являє собою складну психологічну процедуру. Творча робота щодо встановлення правової і фактичної основи справи, так само як і її рішення, включає в себе весь спектр психологічних процесів: пізнавальних, емоційних і вольових.

Застосування норм права, на думку С. С. Алексеева, не зводиться до формально-логічного співставлення двох нормативно-правових актів, а являє собою складну мислительну діяльність щодо виявлення й оцінки доказів, встановлення і аналізу фактичних обставин, їх класифікації, інтерпретації правових норм, формування майбутнього рішення. Усе це - робота правосвідомості, що становить інтелектуально-вольову основу і продукт правозастосування. Як інтелектуально-вольова основа правосвідомість виражає внутрішню сторону, соціально-психологічний процес правозастосування, а як продукт правозастосування - усвідомлену переконаність у законності прийнятого рішення.

В ході застосування здійснюються такі операції мислення, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування і т. п. Тут і відбувається "перехід" від знань до волі і до прийняття державно-владних рішень. Виділення у психологічному процесі застосування права пізнавальної і вольової діяльності дозволяє рельєфніше підкреслити роль правосвідомості як основи і результату правозастосування. Образно кажучи, розум є основою волі, а воля - стимулятором формування і прояву розуму.

Правосвідомість як правова ідеологія здійснює безпосередній вплив на ставлення правозастосувача:

до своєї діяльності (усвідомлення службового обов'язку вчасно і ефективно застосовувати право);

до фактичних обставин справи (усвідомлення необхідності їх всестороннього і повного дослідження, встановлення об'єктивної істини);

до застосовуваних норм права (знання змісту цих норм і усвідомлення необхідності неухильного дотримання процесуальних вимог);

до рішення (глибока впевненість у законності і правильності рішення, усвідомлення відповідальності за нього).

Наведене ще раз переконливо підтверджує тезу про те, що правосвідомість пронизує усі стадії й елементи правозастосувальної діяльності.

Зазначимо, що у структуру психологічного процесу правозастосувальної діяльності входять сприйняття, спостереження, пізнання, мислення, які призводять до формування внутрішнього переконання і волевиявлення правозастосувача. Внутрішнє переконання, у порівнянні зі знанням права і правових явищ, являє собою вищий ступінь правосвідомості, на якому відбувається перетворення знань у переконання, а останнього - у свідомо-вольову установку на прийняття необхідного рішення. Остання, у свою чергу, поєднується з вольовим процесом цілеспрямованої правозастосувальної діяльності з формулювання та прийняття рішення. При цьому видається недоцільним обмежувати предмет внутрішнього переконання правозастосувача лише сферою оцінки доказів.

Вільну, вироблену на основі внутрішнього переконання оцінку доказів інколи не зовсім вдало трактують як не зв'язану жодними правовими критеріями чи приписами закону. Водночас, гадаємо, немає потреби трактувати свободу правозастосувача оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням інакше, як вказано у законі, а саме: за умов виключення будь-якого стороннього впливу на суддів. У правозастосувача немає і не може бути свободи від закону при здійсненні правозастосувальної діяльності, в тому числі при оцінці доказів. Даний підхід повністю відповідає конституційному принципу незалежності суддів та підпорядкування їх лише закону.

В інтелектуально-вольовий процес правозастосувальної діяльності входять і правові почуття та емоції, без яких, як відомо, жоден мислительний процес не можливий. Вони можуть здійснити як позитивний, так і негативний вплив на зміст судового рішення. Почуття обов'язку, справедливості, відповідальності і т. п. схиляють до встановлення об'єктивної істини та прийняття законного акта, тоді як почуття користі, ненависті, заздрощів, особистої зацікавленості і т. п. можуть становити перешкоди для прийняття об'єктивного рішення. І, вочевидь, не може бути прийнятним внутрішнє переконання тих правозастосувачів, котрі брак об'єктивних знань намагаються компенсувати своїми гіпотезами, а висновки формулювати не на основі достовірно установленого знання, а на припущеннях.

Для запобігання негативному впливу вказаних елементів й інших факторів на особу правозастосувача потрібна його професійна підготовка, високий рівень правової культури та, безумовно, усвідомлення професійного обов'язку.

Насамкінець зазначимо, що аналіз інтелектуально-вольового процесу застосування права дозволяє не тільки розкрити його внутрішню сутність, але й озброїти юриста-практика знанням даного процесу, побачити, так би мовити, "больові точки", де існує загроза відхилення від передбаченого законом процесу встановлення об'єктивної істини і прийняття правильного рішення; дає можливість зорієнтуватися в інтелектуально-вольовій стороні процесу застосування права і використати при розгляді кожної конкретної справи усі наявні інтелектуально-вольові ресурси для забезпечення законності і обґрунтованості правозастосувальної діяльності. Знаючи зміст психологічного процесу застосування права, юрист повинен виробити в собі високий рівень професійної культури і обов'язку, що дозволяє підпорядкуватися законові та законності, суворому дотриманню правових настанов, що регламентують процес застосування права. В цьому процесі немає дрібниць. Важливо скрупульозно дотримуватись правових приписів і уважно працювати з доказами, з документами, а особливо із людьми незалежно від особистих схильностей, симпатій і антипатій.

Література

ВІСНИК Хмельницького інституту регіонального управління та права

Loading...

 
 

Цікаве