WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Догматичний порівняльний аналіз юридичної концепції порятунку за вченнями основних конфесій Поділля - Реферат

Догматичний порівняльний аналіз юридичної концепції порятунку за вченнями основних конфесій Поділля - Реферат

Догматичний порівняльний аналіз юридичної концепції порятунку завченнямиосновнихконфесій поділля

Звідки ж родом листівки і брошури, розповсюджувані протестантами на вулицях і на зібраннях? Із суперсучасної Америки? З останніх років другого тисячоріччя? Ні - це тільки так здається. Насправді ці методи досить старі. Основні богословські схеми цих протестантських проповідників родом із середньовіччя.

Саме в Західній Європі середніх віків склалися їхні основні способи тлумачення Євангелія. Саме від середньовічного католицтва протестантизм успадковував основні теми свого богослов'я. Так, він полемізував з католиками - але на їхній мові, засвоївши спрощені ходи схоластичної думки.

Основне розходження між Західним і Східним християнством було закладене ще в античності. Світ Східного Середземномор'я, і, насамперед, світ еллінів, був більш схильний до філософії і до містики. Геній римлян виявляв себе не стільки в філософії чи в релігії, скільки в державному управлінні, у праві, у військовій справі. Рим не родив жодного великого самостійного філософа. Лукреций і Цицерон скоріше популяризатори і компілятори, ніж творці. Імен, порівнянних з Аристотелем, Сократом, Платоном, Рим не дав. Але Рим дав класичні закони, класичні зразки державного устрою, класичну процедуру судочинства.

Цей юридичний геній римлян цілком виявив себе й в улаштуванні християнського життя. Кожна людина приходить у Церкву зі своїми талантами (а найчастіше і забобонами). Те ж можна сказати і про цілі культури. Рим, прийнявши християнство, знайшов спосіб по-своєму юридично витлумачити його. Трагедія людської історії перетворилася в судовий акт, у всесвітній трибунал. У цьому трибуналі Бог - суддя, людина - підсудний, Христос - адвокат і диявол - прокурор. Відповідно до кримінального кодексу (його роль у цій моделі виконує Біблія), "відплата за гріх -смерть" (Рим. 6:23). Прокурор, прекрасно знайомий з Біблією (згадаємо, що навіть Христа в пустелі Сатана спокушає цитатами з Писання), вимагає справедливої кари, причому - вищої.

Для архаїчного і середньовічного мислення тяжкість злочину залежить від того, проти кого цей злочин спрямований. За крадіжку коня в селянина - покарання одне, за крадіжку коня у воїна - інше, у короля - третє. Чим вище статус потерпілої особи, тим суворішою є провина, тим суворіше покарання.

Найменша провина, що завдана інтересам Високої Особи, стає злочином. За правилами юридичної арифметики нескінченно мала провина, спрямована проти Нескінченно Великого Позивача, тягне за собою нескінченно тяжкі наслідки для відповідача ("Бесконечный мог бы изречь бесконечное проклятие на грешника, что-то такое, чего не мог бы совершить смертный человек")2. Так, крадіжка Адамом одного яблука з Едемского Саду, порушення найменшого і найбільш легкого з законів Царя Царів привела до смерті не тільки Адама, але і всіх його нащадків3.

Отже, спробуємо розглянути історію Порятунку так, як це роблять протестанти, що спираються на старий латинський юридизм. Гріх Адама викликав найбільший гнів Божий. Смерть нависла над усім світом. Застосування цієї смерті до всіх нащадків Адама і вимагає прокурор Всесвітнього суду. Суддя ж згодний з цим. По запевненню схоластики, успадкованої баптистами, "грех Адама вменен, признается и приписывается каждому члену человеческого рода... Человек виновен уже до того, как согрешит лично".

Але прокурор не зважив на одну обставину: виявляється, суддя, адвокат і до деякої міри підсудний зв'язані родинними зв'язками. І по цьому, хоча Суддя і погоджується вчинити по справедливості, тобто відповідно до вимоги закону і вимоги диявола, але Він вирішує перенести покарання з людини на Свого Сина - на адвоката. Він вирішив убити Свого праведного Сина замість дійсного злочинця. Після ж того, як Христос приніс "замісну жертву" і сплатив тим самим викуп прокурорської "справедливості", Суддя одержує, нарешті, право відкласти убік свій власний Закон і оголосити людину прощеною.

Тут, однак, виникає ряд питань.

По-перше, ключові терміни юридичної теорії порятунку відсутні в Біблії: немає в Писанні висловів на зразок "замісна жертва", "юридична необхідність", чи "заслуги". У Новому Завіті немає і терміна "задоволення".

По-друге, Бог тут змальовується як шизофренік, у якому борються дві пристрасті. З одного боку - Він хоче простити і любити, з іншого боку - Він жадає покарати. В іудейській Агаді є дуже схожі елементи. Біблійний вірш про створення людини "і сказав Бог: створимо людину..." тлумачиться тут так: "Рабби Симон учив: Коли Всевишній вирішив створити людину, між силами небесними відбувся розкол. Одні говорили: "створи людини", інші: "не дій його".-Створи його, - говорив дух Милосердя, - він буде діяти милість на землі, - не дій цього, - говорив дух Правди, - він неправдою опоганить душу свою. - Створи його, - говорив дух Справедливості, - добрими справами він життя прикрасить. - Не дій цього, - говорив дух Світу, - землю ворожнечею наповнить він. Повалив Господь Правду на землю. І заблагали Ангели Служіння, говорячи: "Навіщо плямуєш Ти Правду? Підніми її з землі Господи!" І поки сили небесні вели суперечку між собою, здійснилася справа божественної творчості. Для чого, - сказав Господь,

- суперечка ваша? Створення людини уже відбулося".

В Агаді протилежні прагнення правди і милості хоча б відділені від Бога і персоніфіковані в ангелах. Але в протестантській схоластиці вони борються між собою у Батьку.

По-третє, якщо юридично мислячі богослови так стурбовані збереженням "справед-ливості", то хіба можна назвати "справедливою" страту Безвинного? І хіба погоджується з одкровенням "Бог є любов" такий стиль думки? Уявіть, що мене образила певна особа, я зовсім справедливо розсердився на неї... загалом, грішника. Але потім я вирішив усе-таки її простити. Я вирішив змінити своє відношення до неї і не гніватися за її неподобство і її негативні вчинки щодо мене, а сказати, що я більше не буду поминати їй колишнього. І от для того, щоб засвідчити їй своє прощення, я беру свого сина, убиваю його, а потім посилаю моїм кривдникам телеграму: от, я на вас більше не серджуся, тому що убив свого улюбленого сина. Божевільна картина! Але хіба не так малюють своїм слухачам Бога і голгофські події протестантські проповідники?

З протестантської точки зору Христос "Умилостивив" Батька. Не людей Він змінив, не світ, але характер Батька: "ця смерть усунула зі свідомості Бога всі обставини, що перешкоджали простити грішників". "Ісус поручився за борг, що ми не в змозі заплатити і, таким чином, домігся примирення між нами і Богом". Батько не бажав нас прощати, але Син наполягав, і як останній аргумент для переконання Батька Він використав свою смерть... Люди залишилися колишніми; після страти Христа вони навіть стали ще більш грішними. Але Бог став милостивіше.

Звідси логічний висновок: люди, не змінені Христом, і самі не повинні (та й не під силу їм) змінюватись. Треба тільки визнати, що Христос заплатив за нас борг і що тепер ми повинні лише подякувати Христа за його заступництво перед гнівом Батька. "Дело примирения Иисуса на кресте засчитывается человеку как его заслуга в том случае если он принимает то, что Бог сделал для него в Иисусе Христе". "Если ты веришь в эти фундаментальные истины христианства и веришь, что Иисус совершил для тебя лично, то этого достаточно для спасения!". "Всякий путь к самовозвеличиванию человека за "самоспасение" закрыт! Никакого сотрудничества, при котором можно было бы считать, что Бог сделал часть, а человек другую часть. Никакие религиозные, идеологические, политические или философские идеи или дела не приведут его к Богу. Никакие ритуалы, церемонии, суеверия, посты, благотворительность, так называемые "добрые дела" или религиозное благочестие не приблизят тебя к Нему".

Христос, однак, вважав дещо інакше. І говорив: "Последний суд войдёт в рассмотрение некоторых дел: "Алкал Я, и вы не дали Мне есть; жаждал и вы не напоили Меня; был странником, и не приняли Меня; был наг, и не одели меня; болен и в темнице, и не посетили Меня... так как вы не сделали этого одному из сих меньших, то не сделали Мне" (Мф. 25:42,45).

Людина повинна прийняти дарунок порятунку. І розкрити свою душу для дії благодаті, саме це й означає вступити в "синергію", у співробітництво своєї волі з волею Бога, своєї енергії з благодаттю Христовою. Дійсно, батько, зустрічаючи блудного сина, не розпитує його, наказує винести йому кращий одяг і улаштувати бенкет. Євангеліє відкриває нам, що від Бога більше не потрібно ховатися, що не страшно вийти Йому назустріч. Але цей крок назустріч Богу вимагає вже зробленої визначеної роботи. Віра своїм спогляданням будить волю людини - тому що благодать повинна бути засвоєна, а не здалеку почута.

У рамках "юридизма" Бог, сприймаючи жертву Христа, за неї прощає людей. Але православній містиці мало прощення. Указавши протестантським богословам, що "замість Бога вони шукають безкарності", майбутній Патріарх Сергий звертав увагу на те, що "амнистия провозглашает праведным, а не делает праведным. Человек уведомляется о своем спасении, но не участвует в нем. Заслуга Христа - событие постороннее, с моим внутренним бытием у протестантов связи не имеющие. Поэтому и следствием этого акта может быть только перемена отношений между Богом и человеком, сам же человек не меняется.. .[Западные богословы] ищут обязать Бога даровать мне живот вечный. Но душа человеческая хочет не только числится в царстве Божием, но действительно жить в нём".

Loading...

 
 

Цікаве