WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Зародження і становлення правового інституту консульства в Україні - Реферат

Зародження і становлення правового інституту консульства в Україні - Реферат

Зародження і становлення правового інституту консульствав Україні

Україна з найдавніших часів була помітною економічною величиною у Євразії і підтримувала, особливо у князівські та козацько-гетьманські роки, інтенсивні торговельні стосунки з країнами Середземномор 'я, Азії, Кавказу і Закавказзя, Середньої і Західної Європи, з балтійськими і дунайськими країнами.

Традиційні продукти її вивозу складали прядиво, вовна, збіжжя, селітра, поташ, скляні, текстильні і металеві вироби, які користувалися високим попитом у навколишніх країнах.

Досить розвинутим і багатогалузевим було господарство Запорозької Січі. Його певна природно-історична спеціалізація і географічне положення краю спонукали до налагодження різноманітних торгівельних зв'язків, які виконували не лише суто економічні функції, а були важливим каналом людського спілкування.

Серед торгових партнерів Запорозької Січі переважаюча роль належала Росії, Польщі, Литві, Криму, Туреччині, Персії, Вірменії, Греції та деяким іншим країнам.

З російських областей на запорозьких ринках частіше за все можна було придбати товари мануфактурного виробництва й ремесла, в тому числі метали та вироби з них, сукна, бавовняні тканини, полотно, зброю, предмети повсякденного побуту.

Великими масштабами і давніми традиціями характеризувалася торгівля Запорозької Січі з Кримом. Протягом трьох сторіч (з XVI по XVIII) налагоджувалися між ними різноманітні господарські контакти: відбувався прямий товарообмін і транзитна торгівля, відпрацьовувався механізм двосторонньої взаємодії, діяла грошова система, запроваджувалися торговельні представництва. Обопільна митна політика стимулювала збільшення обсягів товарів, що пропонувалися для продажу на ринках Запоріжжя та Криму. У возах і човнах запорозьких купців, що прямували на південь, переважали продукти рослинництва і тваринництва, а в транзитній торгівлі - ремісничі вироби, зброя.

Аналогічним чином складалися й торговельні відносини з Польщею. Незважаючи на політичні розбіжності, обидві сторони розуміли й дуже високо цінували взаємні господарські контакти, всіляко сприяли їх всебічному розвитку. Тут на основі режиму найбільшого сприяння можна було придбати різноманітний скарб, створювалися умови для надійної охорони купців та їхніх товарів, багато робилося задля ефективної торгівлі та взаємного товарообміну, гарного відпочинку. У своїх торговельних зносинах з іншими державами запорожці використовували дві головні форми: прямий товарообмін і купівлю-продаж за допомогою грошей.

Жваві торговельні стосунки розвивалися в запорожців із Туреччиною, причому з середини XVII ст. вони стали набувати договірних форм (договір 1649 року). Із Варни, Кілії, Месемврії, Очакова, Константинополя до Запоріжжя поставлялися зброя, одяг, взуття, продовольчі товари.

Свобода плавання торгових суден по Чорному морю була зафіксована в "Договорі з Султаном Турецьким і Військом Запорозьким і народом руським", укладеному в 1649 році Б. Хмельницьким.

Цей договір (точна дата якого не встановлена) складався із 13-ти статей і мав велике практичне значення для розбудови української держави та її економічних інтересів.

В п. 2 договору зазначалося звільнення Туреччиною українських купців від усіх зборів і податків та вільний ввіз і вивіз товарів українськими купцями, причому це зобов'язання Туреччина повинна була виконувати упродовж максимального строку - 100 років.

Найбагатші купці, що торгували великими партіями товарів, мали свої представництва (факторії) в зарубіжних землях для вивчення місцевих звичаїв та потреб, ринкової кон'юнктури, способів найвигіднішого збуту товарів. Ці представництва виконували торгові та посередницькі функції й надавали допомогу купцям у реалізації їх комерційних інтересів. Начальників цих факторій в повній мірі можна вважати прообразом почесних консулів, оскільки вони не призначалися державою, а вибиралися самими купцями з метою сприяння торгівлі.

Окрім цього, в п.4 договору з Туреччиною передбачалося наступне: "Резидент Війська Запорізького і землі його буде проживати в Стамбулі у належній пошані і безпеці. Цей резидент може добиватися справедливості скривдженим козацьким купцям. Військо Запорізьке також приймає резидента цісаря й. м. у своєму портовому місті, який має давати паспорти галерам або козацьким кораблям, що захочуть куди-небудь пливти, а за паспорт не повинні брати більше одного червоного золотого." З цього випливає, що Військо Запорізьке в особі засновуваних за договором 1649 року резидентів мало своїх перших консулів, яких, до речі, можна вважати прообразом штатних консулів, так як призначалися Військом.

Українським купцям надавалося право протягом ста років (п.3 договору) споруджувати в різних портах і містах Туреччини власні складські приміщення для зберігання та упаковування товарів і провадити з цих складів торгівлю, без сплати будь-яких податків. У свою чергу, для захисту інтересів турецьких негоціантів в одному з портів Запоріжжя постійно перебував турецький намісник. Свої факторії та постійних представників мали в Запорозькій Січі й деякі правобережні купці.

В договорі також фіксувалася (п.1) повна свобода плавання українських суден по Чорному морю, вільний прохід через протоки, та свобода заходу наших суден у всі порти Туреччини для здійснення комерційних операцій, вільної торгівлі з усіма іноземними державами. Турецький султан прийняв на себе зобов'язання, що "торгівлі козакам та купцям їм ускладнень та перепон робити ніколи і ніхто в державі Турецькій не буде" (п.6).

Українські купці, згідно з п.10 договору, користувалися захистом турецького суду по відношенню до своїх торгових операцій нарівні з турецькими купцями.

В п.12 договору зазначалося, що у випадку смерті українського купця на території Туреччини чи на Чорному морі "все його майно має належати його спадкоємцям і ніким не може бути утримано...". Отже, як випливає з умов договору для української сторони встановлювався економічно вигідний режим торгівлі.

В цей же час відбувається формування в Україні митної справи, яка мала дві головні цілі: поповнення доходів казни й регулювання цін та інших умов торгівлі на численних ринках і в окремих торговців. Митні тарифи поширювалися на всі види торгівлі й на весь обсяг товарів, які підлягали продажу.

Відомий дослідник історії України, який очолював Міністерство закордонних справ в уряді гетьмана Скоропадського в 1918 році Д.І.Дорошенко зазначає, що "зберігся універсал Б.Хмельницького з року 1654, в якому доручається організувати митну справу на границях України (турецькій і московській) Остапові Астаматієві, й установляються такси митних оплат, так званої "індукти", з привозного краму. Як свідчить Павло Алеппський (сирійський архидиякон з Алеппо, який мандрував у той час по Україні), митні побори на границях і доходи з оренди гарячих напоїв приносили українському державному скарбові 100 000 червоних золотих річно... Щодо видатків, то вони йшли головне на військо і на удержання дипломатії, що коштувала дуже дорого, бо був звичай, щоб чужі посольства, поки вони перебували на Україні, жили коштом українського уряду."

Спеціально призначені служилі люди обкладали митом усіх, хто пропонував свої товари на запорозьких ринках. Відчутний дохід у військову скарбницю давали шинки, яких на Запоріжжі було чимало. Кожен козак при нагоді міг продавати спиртні напої, якщо він варив мед, виготовляв пиво чи брагу. До того ж митні тарифи на вино-горілчані вироби були, як правило, вищі, ніж на інші товари. Для охорони зарубіжних купців обов'язково приставлявся конвой, вартість якого в багато разів перевищувала митний збір. Взагалі, можна зазначити, що митна система на Запоріжжі була доволі складна й навіть заплутана.

До цього ж періоду відноситься і становлення дипломатичної служби в Україні. Відомо, зокрема, що зовнішніми зносинами Війська Запорозького відав його Генеральний писар. Існував, як це було прийнято в багатьох інших країнах (і в Західній Європі, і в Російській державі того часу), звичай утримання іноземних послів за рахунок держави перебування.

Цей короткий аналіз зовнішньоторговельних зв'язків Запорозької Січі підводить до ряду висновків.

В період гетьманства Б. Хмельницького можна помітити формування окремих компонентів української державності. Розвиток торгівельних відносин запорожців сприяв формуванню своєрідних економічних зв'язків та виділенню окремого прошарку людей, які займалися реалізацією торгово-економічних інтересів з сусідніми державами.

В Запорозькій Січі існували досить сприятливі торгові умови, які призвели до створення найзаможнішими купцями своїх представництв (купецьких факторій) на територіях іноземних держав з метою комерційного зиску. Іноді купці вибирали особу свого середовища не лише для представництва, а й для захисту своїх інтересів в певному регіоні. Елемент виборності такої особи, як правило, з торгового прошарку, та виконання нею функцій, подібних до консульських, дає право вважати її консулом почесним, оскільки відстоювала така особа інтереси не держави чи її громадян в цілому, а окремих торгових представників.

Loading...

 
 

Цікаве