WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Питання визначення підвідомчості справ адміністративному суду в проекті адміністративно-процесуального кодексу - Реферат

Питання визначення підвідомчості справ адміністративному суду в проекті адміністративно-процесуального кодексу - Реферат

Ряд авторів вважають, що справи за скаргами на дії нотаріальних органів і справи про неправильність записів в актах громадянського стану слід би віднести не до справ окремого провадження, як це випливає з діючого законодавства, а до справ, які виникають з адміністративно-правових відносин12 . Так, І.АЖеруоліс стверджував, що "сам факт подання скарги на дії нотаріуса, тобто адміністративного органу, свідчить про виникнення спору між скаржником і нотаріальним органом". На його думку, громадянин, звертаючись до нотаріального органу з вимогою вчинити певні дії, тим самим вступає з ним в конкретні адміністративні правовідносини. В справах по скаргах на дії нотаріальних органів виступають дві сторони з протилежними інтересами і між ними ведеться спір про право, який вирішується судом13.

На обґрунтування цього, автори посилаються на природу нотаріального органу; на характер правовідношення, яке виникло між посадовою особою цих органів і особою, яка звернулася до неї; на відміну окремого провадження від провадження у справах, які виникають з адміністративно-правових відносин, а також на наявність тут спору про право між нотаріальним органом і громадянином14.

Розглядаючи ці питання, слід визначити, що між нотаріальним органом і громадянином дійсно немає певних матеріальних правовідносин, тому спору про право матеріальне виникнути не може. На підтвердження цього, наприклад, Н.Т.Арапов вказує, що норми, які регулюють нотаріальне провадження, повинні вважатися не процесуальними, які займають окреме місце в системі цивільного процесуального права, а матеріально-правовими процедурними нормами, які стосуються до сфери цивільного матеріального, який виступає в якості складової його частини15.

Інші автори вказують на те, що при зверненні до суду із скаргою (заявою) на дії нотаріального органу, скаржник вимагає не захистити його суб'єктивне право, а лише усунути перешкоди по реалізації його прав стосовно інших осіб16.

А.О.Добровольський вказує, що відносини, які виникають між заявником і нотаріусом, по суті не є матеріально-правовими, а процесуально-правовими, оскільки нотаріат виконує певні правоохоронні функції. Нотаріат сприяє захисту цивільних прав шляхом засвідчення різних обставин і фактів, які мають юридичне значення17.

Отож, слід визнати, що не слід визнавати спірними матеріальними правовідносинами відносини між нотаріальним органом і особою, яка до нього звернулася з приводу вчинення або відмови у вчиненні нотаріальної дії, адже, приміром, незважаючи на те, що особа подає на рішення суду апеляційну (касаційну) скаргу, ми не доходимо висновку, що вона (апелянт чи касатор) перебуває у спірному матеріальному правовідношенні з судом першої інстанції.

У залежності від виду судочинства існують різноманітні провадження (четверте розуміння підвідомчості). Наприклад, у цивільному процесі наразі є три види провадження: позовне провадження, яке відіграє значення загального, адже усі норми, які визначені цивільним процесуальним законодавством, поширюються на справи позовного провадження. А також існує два спеціальних провадження - окреме провадження та провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, які розглядаються за загальними правилами цивільного судочинства, за окремими доповненнями та винятками визначеними законодавством, і котрі, у свою чергу, зумовлені характером правовідносин, які стали предметом судового розгляду та вирішення.

Проект Адміністративно-процесуального кодексу України побудований за аналогічною схемою. У ньому прослідковується наявність загального та спеціальних видів проваджень18. Аналізуючи категорії справ спеціальних адміністративних проваджень, слід визнати, що факторами виокремлення можуть виступати особливості, які стосуються визначення кола заявників, їх матеріальної та (або) процесуальної заінтересованості, чіткості визначення відповідача у справі (адже ним може виступати утворення, яке не має статусу юридичної особи, але є адміністративно правосуб'єктним, незважаючи на наявність у проекті Цивільного кодексу України поділу юридичних осіб за способом створення, предметом основної діяльності та призначення на юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права). Специфіка цих проваджень проявляється також у предметі спору (особливість зумовлена природою правовідносин, що послужила критерієм виділення), способі судового захисту (судового контролю попереднього чи послідуючого), процесуальних строках звернення до суду (інколи вони визначаються бланкетними посиланнями на норми матеріального права), підсудності (предметної та територіальної), особливостях безпосереднього розгляду справи, обсягу повноважень суду, можливості апеляційного та (або) касаційного оскарження, особливостях виконання, у тому числі застосування обов'язковості чи факультативності негайного виконання.

Підсумовуючи, можна визначити ряд напрямків, які обумовлюють оптимізацію процесу законотворчості у частині чіткості визначення підвідомчості справ адміністративним судам. Серед них слід назвати наступні:

■ чітке з'ясування суті адміністративно-правового спору (спору про право адміністративне) як критерію визначення підвідомчості справ адміністративному суду для відмежування від цього поняття йому подібних (як-от цивільно-правовий спір за участю адміністративного органу, справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок управлінської діяльності, тощо), у тому числі й процедурних та процесуальних спорів (оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчинення, встановлення неправильностей запису в актах громадянського стану);

■ необхідне визначення недвозначних правил з'ясування підвідомчості справ адміністративному суду, підстав та наслідків передачі справи до іншого адміністративного суду чи взагалі до іншого суду загальної юрисдикції (загального територіального, військового, господарського);

■ недоцільність безпідставного звуження кола справ спеціальних проваджень в адміністративному процесі, водночас їх необхідність повинна обумовлюватися об'єктивними чинниками (особливим характером матеріальних правовідносин, які набули стану спору, способами судового контролю (судового захисту), соціальним та політичним значенням суті та наслідків адміністративно-правового спору);

■ необхідність подолання прогалин та усунення нечіткості у визначенні понятійного апарату, який наявний у чинному законодавстві і пропонується до збереження у проекті Адміністративно-процесуального кодексу;

■ застосування положення, згідно з яким Адміністративно-процесуальним кодексом встановлюються загальні правила розгляду та вирішення адміністративно-правових спорів. У ньому повинні також міститися окремі спеціальні провадження, наявність яких обумовлена правовою природою правовідносин, їх суб'єктним складом, особливостями порушення справи, підготовки до розгляду, судової процедури, постановлених судових рішень та ухвал, можливості їх апеляційного чи касаційного оскарження, особливостями виконання постановлених судових рішень. При цьому цей перелік не може бути вичерпним, адже нормативно-правовими актами матеріального права з приводу конкретного питання можуть міститися адміністративно-процесуальні норми щодо розгляду та вирішення спорів, пов'язаних із цими правовідносинами;

■ у правозастосовчій практиці при наявності конкуренції правових норм щодо порядку розгляду та вирішення адміністративно-правового спору, слід виходити із пріоритету спеціальних норм адміністративних проваджень, особливо тих, котрі зафіксовані у нормативно-правових актах матеріального права.

Використана література

1. Арапов Н Т. Проблемы теории и практики правосудия по гражданским делам. - Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1984. - 128 с.

2. Добровольский А. А., Иванова С. А. Основные проблемы исковой формы защиты права. -М.: Изд-во Москов. ун-та, 1979. - 159 с.

3. Жеруолис И. А. Сущность советского гражданского процесса. - Вильнюс: Минтис, 1969. - 204 с.

4. Николаева Л. А. Судебный надзор за законностью в советском государственном управлении. -Ленинград: Изд-во Ленинград. ун-та, 1973. - 63 с.

5. Николаева Л. А. Теоретические и практические проблемы обеспечения законности в советском государственном управлении органами прокуратуры и суда. Автореферат дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.02 /Ленинград. ун-т им. А. А. Жданова. -Ленинград, 1973. - 63 с.

6. Опришко В. Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки //Право України. -1998. -№ 1. - С. 11-16.

7. Осокина Т. Л. Проблемы иска и права на иск. - Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1989. - 196 с.

8. Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. ред. ПІ.Шевчук. -К: Юрінком-Інтер, 1998. - 272 с

9. Пушкар Е. Г. Обращение в суд по делам особого производства //Материальное право и процессуальные средства его защиты. -Калинин: Изд-во Калинин. ун-та, 1981. - С. 67-73.

10. Студеникина М. С. Государственный контроль в сфере управления. -М.: Юридическая литература, 1974. - 160 с.

11. Чечот Д. М. Проблемы защиты субъективных прав и интересов в порядке неисковых производств советского гражданского процесса. Автореферат дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03 /Ленинград. гос. ун-т им. А. А. Жданова. - Ленинград, 1969. - 36 с.

12. Шерстюк В. М. Система советского гражданского процессуального права (вопросы теории). - М.: Изд-во Москов. ун-та, 1989. - 133 с.

Loading...

 
 

Цікаве