WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Питання визначення підвідомчості справ адміністративному суду в проекті адміністративно-процесуального кодексу - Реферат

Питання визначення підвідомчості справ адміністративному суду в проекті адміністративно-процесуального кодексу - Реферат

Питання визначення підвідомчості справ адміністративному суду в проекті адміністративно-процесуального кодексу

Стаття 55 Конституції України гарантує право на судовий захист, що означає ефективне поновлення компетентним органом держави (судом) порушеного або оспореного суб'єктивного права чи законного інтересу. Однак поряд з конституційними та процесуальними гарантіями реалізації права на захист, у тому числі і права на судовий захист, важливим виступає питання щодо визначення суб'єктаздійснення такої діяльності, тобто хто саме здійснюватиме з'ясування підстав для застосування заходів державного примусу до правопорушника.

Відповідно до ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, при чому, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Територіальність та спеціалізація суду визначені як конституційні засади побудови судової системи, знайшли своє відображення у новому Законі України "Про судоустрій України"1. Законодавством визнано за доконаний факт створення поряд із територіальними, двох спеціалізованих судів - господарських та адміністративних, останні з яких ще не існують, однак повинні бути створені протягом трьох років з моменту вступу названого закону в силу (до 1 червня 2005 року).

Створенню спеціалізованого адміністративного суду передували дискусії відносно необхідності створення такої ланки судової системи, однак ходом законотворчого процесу (від Концепції судово-правової реформи2 до нового закону про судовий устрій) підтверджувалося прагнення до виокремлення адміністративно-правових справ в самостійне провадження.

Із створенням окремої ланки судової системи і продовженням дроблення суду в Україні постає надзвичайно важливе як у теоретичному, так і у практичному плані питання про компетенцію адміністративного суду, а також правила розмежування повноважень по розгляду та вирішенню спорів та інших правових питань між різними юрисдикційними органами (питання визначення підвідомчості).

Підвідомчість як правовий інститут була, є і буде невід'ємною складовою предмету досліджень науки цивільного процесу, а зараз стає ще й предметом досліджень молодої науки адміністративного процесу.

Законом про судоустрій до компетенції адміністративного суду віднесено адміністративні справи, пов'язані із правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції) (ст. 22 закону). Звичайно, одним реченням неможливо чітко окреслити коло підвідомчих адміністративному суду справ, тому це питання повинно бути вирішене процесуальним законодавством, у нашому випадку, адміністративно-процесуальним. Наразі є два варіанти проекту Адміністративно-процесуального кодексу України. Один розроблений робочою групою суддів Верховного Суду України, народних депутатів та науковців3 (надалі - проект робочої групи), другий - це офіційно зареєстрований як законопроект, поданий народним депутатом України Ігорем Коліушком 4 лютого 2002 року4 (надалі - проект 2002 року).

Хоча протягом розвитку юридичної науки склались певні усталені традиції розуміння питань компетенції, юрисдикції, підвідомчості, зокрема судової підвідомчості, що стосується останнього, то після прийняття Конституції України 28 червня 1996 року і поширення юрисдикції суду на усі правовідносини, які виникають у державі, це питання повинно трактуватися трохи в іншому аспекті, необхідно просто змінити підхід до самого поняття "підвідомчість". її слід розуміти у декількох розуміннях:

У як розмежування компетенції між органами правосуддя та іншими юрисдикційними органами по розгляду і вирішенню спорів про право та інших правових питань;

У як розмежування порядку та способу розгляду та вирішення справи судом (за провадженнями, за стадіями і т.п.)5.

У першому випадку стоїть питання про можливість розгляду справи судом взагалі, і відповідно слід дати відповідь лише на питання чи це відносини правового характеру, тобто чи врегульовані вони правом і чи взагалі вони можуть бути врегульовані правовими нормами. Адже права та обов'язки можуть виникати не тільки на підставі нормативних актів, договорів, вони можуть виникати із підстав, які не передбачені законом, але йому не суперечать (наприклад, ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР).

Розмежування юрисдикційної компетенції серед судів загальної юрисдикції (друге розуміння підвідомчості) визначається суб'єктним складом та характером матеріальних правовідносин, які стали предметом судового розгляду.

Ще до внесення змін у законодавство про судоустрій Верховний Суд України у своїх позиціях вказував, що тлумачити положення статті 124 Конституції України стосовно цивільного процесу, зокрема, слід так, що провадження у порядку цивільного судочинства здійснюється за усіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства6. Однак із створенням адміністративних судів це питання повинно бути переглянуто, зважаючи на наступне. Проектом робочої групи визначено, що адміністративним судам у порядку адміністративного судочинства підвідомчі справи по спорах, що виникають із конституційних, адміністративних, зовнішньоекономічних, фінансових, податкових, будівельних, екологічних, транспортних, військових, промислових, соціальних та інших публічно-правових відносин (ст. 28 проекту робочої групи)7 8.

В обох проектах містяться вказівки, що публічно-правові (адміністративні) спори вирішуватимуться адміністративними судами, і незважаючи на те, що у чинному законодавстві може і не існувати прямої вказівки щодо поширення юрисдикції адміністративного суду на цю категорію справ. Наявні у названих варіантах проекту також положення про глобалізацію юрисдикції адміністративного суду щодо вирішення спорів у сфері державного управління.

Як показує сучасна судова практика, можуть виникнути труднощі із з'ясуванням підвідомчості справ, які мають складну, або точніше складену правову природу (коли існує накладення правовідносин, які мають різногалузеву приналежність, у тому числі при поєднанні публічно-правового та приватного начал). У даному випадку повинна наставати підвідомчість "за зв'язком справ".

Так, зустрічаються випадки, коли особа, яка звертається до суду, просить поновити своє порушене право у публічній сфері, а також захистити майновий інтерес (відшкодувати збитки, моральну шкоду та ін.). Стаття 56 Конституції України гарантує кожному відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди, заподіяної громадянинові рішеннями, діями чи бездіяльністю управлінських органів. У наведеній ситуації існує два варіанти поведінки диспозитивно уповноваженої особи. У першому - особа спочатку звертається з вимогою про визнання управлінської діяльності неправомірною, а потім на підставі судової преюдиції просить відшкодувати заподіяну шкоду, у другому - заінтересована особа поєднує обидві правові вимоги в одному процесуальному документі (заяві, скарзі). Виходячи з нині чинного цивільного процесуального законодавства у першому варіанті справа спочатку вирішується у порядку провадження по справах, які виникають з адміністративно-правових відносин, а потім у загальному (позовному) провадженні. У другому варіанті, виходячи з позицій Пленуму Верховного Суду України, такі справи розглядаються у порядку позовного провадження (п. 17 Постанови Пленуму від 7 грудня 1997 року9).

Обидва проекти АПК містять положення про те, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено законом, при чому вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному проваджені з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (ст. 28 проекту робочої групи, ст. 21 проекту 2002 року).

Окремі питання визначення компетенції адміністративного суду можна визначити, як такі, що мають як внутрішньогалузевий, так і міжгалузевий характер правової проблеми. Так, визначення підвідомчості (підсудності) суду справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського (цивільного) стану та справ про оскарження вчинення або відмови у вчиненні нотаріальної дії було питанням виключно цивільного процесуального права, досліджувалося наукою цивільного процесу, а тепер це стає міждисциплінарною проблемою. Це зумовлюється тим, що у науці цивільного процесу немає єдиної точки зору стосовно галузевої приналежності та правової природи даних справ. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить ці категорії справ до безспірних, до справ окремого провадження. Аналогічної точки зору дотримується і робоча група по опрацюванню проекту Цивільного процесуального кодексу України, який внесений на розгляд Верховної Ради України у січні 2002 року10, а перспективним адміністративно-процесуальним законодавством ці справи відносяться до спеціальних проваджень адміністративного процесу, підкреслюючи адміністративно-правових характер справи, а також спірність правовідносин, які виникають при цьому.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про нотаріат"11 не вчинення чи відмову у вчиненні таких нотаріальних дій фізична чи юридична особа, які мають заінтересованість у цьому, можуть оскаржити до суду в порядку глави 39 Цивільного процесуального кодексу України.

В науці цивільного процесуального права точиться дискусія відносно правової природи оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, а також визначення його співвідношення з провадженням по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. Згідно із думкою, яка складається в теорії цивільного процесу, справи, які віднесені до окремого провадження, є, по суті, справами безспірними. Провадження ж у справах, що виникають з адміністративних правовідносин, є спірним провадженням, і скаржник (заявник) завжди звертається до суду за захистом свого суб'єктивного права, вважаючи, що управлінський орган порушив його. Звідси виникла дискусія відносно спірності цих видів справ окремого провадження.

Loading...

 
 

Цікаве