WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Охорона земель як еколого-правовий імператив земельного законодавства - Реферат

Охорона земель як еколого-правовий імператив земельного законодавства - Реферат

Охорона земель як еколого-правовий імператив земельного законодавства

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Закріплення у Основному законі вимоги щодо охорони земель свідчить про виключну важливість земельних ресурсів у всіх сферах життєдіяльності, про запровадження державою особливих правових режимів та принципів щодо охорони земель як природного ресурсу, порівняно з іншими об'єктами нерухомості. Таке конституційне положення знайшло своє відображення та деталізацію у нормах чинного Земельного кодексу України1 (далі - ЗК України) і відтворено у ст.ст. 1, 4, 5, 91, 96, 103 та ін. Охорона земель є важливою складовою предмету земельно-правового регулювання, а тому майже усі інститути земельного законодавства у той чи інший спосіб мають земельно-охоронне спрямування. Ст.1 ЗК України визначає, що земля як основне національне багатство перебуває під особливою охороною держави. Саме у системі охорони земель найбільш повно виявляється нерозривний зв'язок земельного та екологічного права, у якому охорона земель являє собою частину більш широкого поняття охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"2, земля, поряд з іншими природними ресурсами, виступає одним з об'єктів правової охорони навколишнього природного середовища. На це ж спрямовані і вимоги ст.ст. 1, 2, 12 вказаного закону.

Узагальнено вимоги охорони земель сконцентровано у Розділі VI ЗК України. Стаття 162 ЗК України дає визначення охорони земель як системи відповідних правових, організаційних та інших заходів. Виконання заходів по охороні земель, ефективність та дієвість земельного законодавства у цій частині забезпечується шляхом неухильного виконання суб'єктами земельних відносин приписів щодо збереження якісних і кількісних характеристик земель та наявністю заходів юридичної відповідальності і примусу. Встановлюючи диференціацію правових режимів різних категорій земель, особливості земельної правосуб'єктності власників земельних ділянок та землекористувачів, права і обов'язки учасників земельних правовідносин держава тим самим проводить політику охорони земель. Отже, охорона земель здійснюється як на регулятивному, так і на охоронювальному рівні реалізації правовідносин.

Виходячи з цього, слід вести мову про охорону земель у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні охорона земель включає у себе весь комплекс регулятивних правовідносин, у яких опосередковуються економічні, організаційні, науково-технічні заходи, спрямовані на забезпечення збереження земель та їх ощадливе, дбайливе, раціональне, ефективне використання. Здійснення усіх цих заходів реалізується за допомогою державно-владного впливу на поведінку учасників земельних правовідносин, що дозволяє вести мову з одного боку про наявність системи правових заходів як форми юридичної реалізації економічних, науково-технічних, організаційних заходів і, з другого боку, про відносно самостійну групу заходів охорони земель - правової охорони земель, яка і являє собою конкретно-юридичне розуміння охорони земель (охороною земель у вузькому, конкретно-юридичному розумінні). Відтак, сукупність економічних, науково-технічних, організаційних заходів, спрямованих на раціональне, дбайливе, ощадливе, ефективне використання земель, запобігання їх необґрунтованому вилученню, захист від шкідливого антропогенного та природно-стихійного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, забезпечення особливостей правового режиму земель різних категорій за цільовим призначенням, становить збереження земель (охорону земель у широкому розумінні), яке, будучи опосередкованим у правовій формі, набуває властивостей - правової охорони земель. Охорона землі як природного ресурсу одночасно є і охороною правомочностей власника землі та землекористувача, оскільки такі правомочності виникають саме щодо землі і як природного ресурсу і як об'єкту правовідносин використання земель на різних правових титулах.

З юридичної точки зору правову охорону земель слід розглядати як: окремий інститут земельного права та законодавства; один з визначальних принципів земельного права як природоресурсної галузі; юридичну гарантію у правовому механізмі захисту земельних прав; систему юридичних обов'язків учасників земельних правовідносин; елемент правового режиму земель; форму управлінської діяльності у галузі використання, відтворення та збереження земель; сукупність юридичних процедур із відповідними стадіями та етапами.

На техніко-юридичному рівні охорона земель у чинному ГОСТ 17.5.1.05-80 "Охорона природи. Землі. Терміни та визначення" представлена як комплекс організаційно-господарських, агрономічних, технічних, меліоративних, економічних та правових заходів по відверненню та усуненню процесів, які погіршують стан земель, а також випадків порушення порядку користування землями.

Основною вимогою дієвості імперативів щодо охорони земель є комплексність землеохоронних заходів. Земельний фонд України становлять усі землі різних категорій за цільовим призначенням. Тому особливості правової охорони земель різних категорій визначені у нормативних актах різного галузевого спрямування. Так, якщо загальні засади охорони земель сільськогосподарського призначення як однієї з найважливіших категорій земель сконцентровані здебільшого безпосередньо у ЗК України, то комплексне уявлення про особливості правової охорони земель житлової і громадської забудови та землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони формується шляхом узагальнення будівельного, санітарно-медичного та іншого спеціального законодавства (приміром: Закони України "Про планування і забудову територій",3 "Про транспорт",4 Державні санітарні правила планування і забудови населених пунктів,5 Правила охорони електромереж6 тощо). Загальні засади охорони земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення доповнюються вимогами ст.ст.6-8 Закону України "Про природно-заповідний фонд"7 та інших норм, що встановлюють особливості правового режиму різних об'єктів природно-заповідного фонду. На охорону земель лісового фонду спрямовані вимоги ст.ст. 5, 9, 22, 37-47, 75, 76 Лісового кодексу України8. Охорона земельних ділянок водного фонду врегульована у Главі 18 Водного кодексу України.9 Особливості охорони земель як середовища існування фауни чи наданих під мисливські угіддя визначається у ст.ст. 34, 43, 44 Закону України "Про тваринний світ"10. Особливості правової охорони земель оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення визначаються спеціальними нормативними актами, які визначають правові режими таких об'єктів, а також Главами 8-10 ЗК України. Специфіка правової охорони земель курортів відображена у ст.ст.13-15, 27-34 Закону України "Про курорти".11

Проте, піддаючи правовому, етимологічному, аксіологічному аналізу зміст ст. 162 ЗК України, змушені констатувати, що дана стаття не дає повного уявлення про охорону земель різних категорій і за своїм спрямуванням зорієнтована перш за все на охорону земель сільськогосподарського призначення, визначаючи правові засади охорони земель інших категорій (несільськогосподарських земель) досить побіжно та поверхнево. Безсумнівним є той факт, що землі сільськогосподарського призначення становлять особливу цінність і щодо таких об'єктів встановлюються особливі механізми та процедури їх раціонального та ефективного використання. Чинний ЗК України у ст.23 визначає пріоритетність використання земель сільськогосподарського призначення, підкреслюючи тим самим їх особливу роль у складі земельного фонду. Проте, суцільна "аграризація" Розділу VI ЗК України навряд чи виправдана. У такому разі назву даного розділу слід би було визначити не "Охорона земель", а "Охорона земель сільськогосподарського призначення". Безперечно, що правові моделі охорони земель мають диференціюватись в залежності від класифікації об'єкту, тобто цільового призначення земель, що залежить від виконуваних земельною ділянкою домінуючих функцій. Так, якщо домінуючим функціональним призначенням сільськогосподарських земель виступає їх придатність для використання у товарному сільськогосподарському виробництві (що і обумовлює їх віднесення до такої категорії земель), то основним функціональним призначенням земель житлової та громадської забудови є їх використання як оперативного базису для розміщення різноманітних об'єктів життєдіяльності людини (при цьому акцент ставиться саме на домінуючій функціональній ознаці, адже терміни "призначення" та "використання" з юридичної точки зору не ототожнюються, поза як і землі житлової та громадської забудови можуть використовуватись для певних сільськогосподарських потреб, при цьому не змінюючи цільового призначення, оскільки і землі сільськогосподарського призначення використовуються частково як оперативний базис розміщення продуктивних сил, не втрачаючи при цьому визначеності призначення до такої категорії). Диференціація сутнісних характеристик об'єктів охорони детермінує різноманітні алгоритми охоронювальних заходів. Проте загальна модель, керівні принципи, методологія, вихідні засади охорони земель залишаються єдиними для різних категорій земель як в силу того, що усі землі в межах територій України становлять єдиний земельний фонд (ст.1, ст.18 ЗК України), так і в силу того, що алгоритми охорони земель різних категорій переслідують єдину мету - збереження земель і відрізняються лише інструментарієм досягнення такої цілі.

Loading...

 
 

Цікаве