WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Арбітражна угода: теоретичні та практичні аспекти - Реферат

Арбітражна угода: теоретичні та практичні аспекти - Реферат

г) на стадії подачі вимоги про приведення до виконання арбітражного рішення, застосовують право країни, де рішення було винесене, тобто право країни місця арбітражу (а) п. 1 ст. V Нью-Йоркської конвенції і a) i) п. 1 ст. 36 Типового закону).

Огляд можливих варіантів визначення на різних стадіях арбітражного процесу права, що застосовують до арбітражної угоди, виявляє картину відсутності належної одностайності з приводу цього питання. Проблема може ще більш ускладнитися у випадку, якщо національне законодавство з арбітражу не відповідає зразкам Типового закону чи Європейської конвенції. Навіть при найсприятливішому варіанті, мінімум три різних системи права можуть претендувати на регулювання арбітражної угоди: право країни місця проведення арбітражу, право країни місця винесення арбітражного рішення і право, що застосовується до суті спору. У зв'язку з цим бажано, щоб сторони спеціально обумовили право, що застосовують до арбітражної угоди, оскільки такий вибір однозначно й одностайно підтримується і поважається як національними арбітражними актами, так і міжнародними конвенціями.

Варто окремо зупинитися на питанні про дійсність арбітражної угоди. Дане питання передбачає розгляд двох аспектів: процесуально-правового і матеріально-правового.

Процесуально-правовий аспект дійсності арбітражної угоди виявляється в категорії допустимість. Варто враховувати, що арбітражне застереження не припустиме в наступних випадках:

1. Якщо воно порушує норми про компетенцію, тобто:

а) визначені спори або категорії спорів, включені до арбітражного застереження, не можуть бути передані на вирішення третейського суду відповідно до імперативних норм національного законодавства чи міжнародних договорів.

Так, згідно зі ст.12 Господарсько - процесуального кодексу України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Положення про третейські суди (Додаток 3 до ЦПК України) також передбачає вилучення з компетенції третейських судів.

Згідно з п. 1 ст. III Московської Конвенції "Про вирішення арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що випливають з відносин економічного і науково-технічного співробітництва 1972 року" " розгляду арбітражними судами не підлягають вимоги про спонуку до висновку чи договору прийнятті окремих договірних умов.

б) виходить із предметної і суб'єктної компетенції конкретного третейського суду. Наприклад, у МКАС при ТПП України не можуть вирішуватися спори, що виходять з його

предметної і суб'єктної компетенції, визначеної законом і Регламентом МКАС. За загальним правилом, суб'єктна компетенція МКАС дотримується, якщо підприємство хоча б однієї сторони спору знаходитися за кордоном, предметна компетенція обмежена спором з цивільно-правових відносин.

в) спори, які сторони побажали передати на вирішення арбітрів, взагалі не можуть бути предметом судового розгляду.

Тлумачення допустимості комерційних спорів, як предмет арбітражного розгляду, дано в Типовому Законі ЮНСІТРАЛ про Міжнародний комерційний арбітраж. У примітці до ст. I передбачено, що термін "торговий" варто розуміти широко, для того, щоб він охоплював питання, що випливають із усіх відносин торгового характеру, як договірних, так і не договірних. Відносини торгового характеру містять у собі наступні угоди, не обмежуючи ними: будь-які торгові угоди про постачання товарів або послуг, обмін товарами або послугами, угоди про розподіл, торгове представництво, факторингові операції, лізинг, інжиніринг, будівництво промислових об'єктів, надання консультаційних послуг, купівля-продаж ліцензій, інвестування, фінансування, банківські послуги, страхування, угоди про експлуатацію концесії, спільні підприємства й інші форми промислового або підприємницького співробітництва, перевезення товарів і пасажирів повітрям, морем, залізничними і автомобільними шляхами.

Другий аспект розглянутої проблеми матеріально-правовий.

Його зміст полягає у тому, що арбітражна угода як самостійна угода, повинна відповідати визначеним вимогам, що впливають на її дійсність. При цьому, матеріально-правовий аспект дійсності арбітражної угоди припускає можливість застосування іноземного права. При визначенні дійсності угоди враховується її автономність від контракту. Крім цього, вона повинна відповідати всім умовам дійсності цивільно-правової угоди. За українським законодавством такими умовами є:

- відповідність змісту угоди вимогам закону;

- дотримання форми угоди, передбаченої законом;

- здійснення угоди дієздатною фізичною особою; відповідність угоди, укладеної юридичною особою, її правоздатності;

- волевиявлення сторін повинне збігатися з їхньою справжньою волею.

Якщо арбітражна угода недійсна за законом, якому її підкорили сторони зовнішньоекономічної угоди, арбітражне рішення може бути скасоване чи відповідно може бути відмовлено у визнанні чи виконанні такого рішення (ч.2 ст.34; п.1 ч.1 ст.36 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж").

Предметний зміст арбітражної угоди повинен регулюватися спеціальними нормами арбітражного законодавства. При відсутності ж таких норм до арбітражної угоди, як спільного вольового акту сторін, можуть застосовуватися лише загальні норми, що відносяться до договорів, з урахуванням того, що йдеться про особливу самостійну за своєю природою угоду. У жодній правовій системі не ставитися під сумнів застосування до арбітражних угод таких загальних норм договірного права.

Право, яке застосовують до арбітражної угоди, передбачає відповідні до нього вимоги, що впливають на її дійсність. Так, арбітражна угода повинна бути укладена право-дієздатними особами щодо спорів, що випливають із правовідносин сторін, а також предметів розгляду в арбітражі. Питання про право-дієздатність сторін арбітражної угоди, як правило, вирішується за законом громадянства або за законом доміцилія.

Умовою кваліфікації дійсності арбітражної угоди є і дотримання вимог форми. Це питання регулюється внутрішнім законодавством і міжнародними угодами про арбітраж.

Для законодавства більшості країн характерна вимога про необхідність письмової форми арбітражної угоди. Так, відповідно до федерального закону США "Про арбітраж" (#2), Закону Великобританії "Про арбітраж" (розділ 32), Законом РФ "Про міжнародний комерційний арбітраж" (ст. 7), Законом Канади "Про міжнародний комерційний арбітраж" (ст. 7), ЦПК Франції (ст. 1443) арбітражна угода повинна бути укладена в письмовій формі.

Разом з тим, наприклад, у Швеції вимога про необхідність письмової форми не є обов'язковою. У Великобританії, незважаючи на вимогу Закону "Про арбітраж", усна арбітражна угода визнається дійсною за умови, що до неї застосовуються положення "загального права", а не Закону "Про арбітраж".

Хоча законодавство різних країн і передбачає письмову форму арбітражної угоди як загальну вимогу, у ньому спостерігається чимало розходжень, пов'язаних з оформленням письмової форми арбітражної угоди.

Відповідно до ст. 1443 ЦПК Франції арбітражне застереження під страхом недійсності повинно бути зафіксоване в письмовій формі в основній угоді чи в іншому документі, на який в цій угоді є посилання. Стаття 1449 передбачає, що третейський запис повинен бути виражений у письмовій формі. Вона може міститися в протоколі, підписаному арбітром і сторонами.

Вимога про укладення арбітражної угоди в письмовій формі міститься в основних міжнародних конвенціях з арбітражу. Нью-йоркська Конвенція 1958р., визнаючи письмову форму арбітражної угоди (п. 1 ст. II), передбачає, що термін "письмова угода" включає арбітражне застереження в договорі чи арбітражну угоду, підписану сторонами, що міститься в обміні листами чи телеграмами (ч. 2 ст. II). Європейська Конвенція 1961р. встановлює дещо інші вимоги до форми арбітражної угоди в зв'язку з більш широкими можливостями припустимого оформлення арбітражної угоди, оскільки такою визнається підписана сторонами угода, що міститься в обміні листами, телеграмами й у повідомленнях телетайпу.

Відносно законодавчого регулювання цього питання в Україні, слід зважати на ч.2 ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", згідно з якою арбітражна угода укладається в письмовій формі. При цьому, угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.

Отже, слід зазначити, що арбітражна угода як самостійна угода про обрання методу вирішення зовнішньо економічних спорів є альтернативою судовому вирішенню зовнішньо економічних спорів. Таким чином, поняття і дійсність арбітражної угоди, на що спрямоване дане дослідження, потребує подальшого вивчення.

Використана література

ВІСНИК. Хмельницького інституту регіонального управління та права

Loading...

 
 

Цікаве