WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Арбітражна угода: теоретичні та практичні аспекти - Реферат

Арбітражна угода: теоретичні та практичні аспекти - Реферат

Арбітражна угода: теоретичні та практичні аспекти

В міру збільшення обігу зовнішньоторговельних операцій, здійснюваних українськими юридичними особами, постійно збільшується кількість зовнішньоекономічних угод, що укладаються ними. Майже завжди такі угоди передбачають розгляд спорів в міжнародному комерційному арбітражі і майже завжди до тексту угоди включається арбітражне застереження. Незважаючи на широке поширення арбітражних застережень, багато українських юристів і керівників підприємств й дотепер не усвідомлюють правових наслідків - що спричиняє включення до тексту договору такого застереження, не розуміють специфіки арбітражної угоди як особливого інструменту врегулювання спорів, що впливає на наступні дії сторін у випадку виникнення суперечки.

Крім того, з питанням про дійсність арбітражної угоди зіштовхується господарський суд у випадку, коли до нього подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди. Господарський суд повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження по справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

В зв'язку з цим виникає апріорна необхідність у вивченні поняття та дійсності арбітражної угоди на що і спрямоване дане дослідження.

Насамперед, потрібно акцентувати увагу на понятті арбітражної угоди. Арбітражна угода є наріжним каменем всього арбітражного процесу в цілому. В юридичній літературі не склалося єдиної думки про те, що являє собою арбітражна угода, а також - про її правову природу. У різних джерелах вона визнається процесуальним договором, цивільно-правовою угодою або ж угодою змішаного типу.

Можна виділити наступні основні риси арбітражної угоди:

а) подібна угода наділяє компетенцією арбітраж, є достатньою, але не єдиною можливою підставою юрисдикції арбітражу, тобто має "пророгаційний ефект";

б) одночасно виключає компетенцію державних судів, адміністративних і інших юрисдикційних органів (так званий "дерогаційний ефект" арбітражної угоди, див., наприклад, п.3 ст. II Нью-Йоркської Конвенції 1958р.).

У національному законодавстві більшості країн, атакож у Нью-йоркській Конвенції 1958р. і Європейській Конвенції 1961р. прийнята система відводу державного суду за заявою однієї зі сторін, на відміну від іншої відомої системи, за якою суд за наявності арбітражної угоди відмовляє в розгляді справи за власною ініціативою, ex officio.

Специфічність арбітражної угоди полягає в тому що, будучи цивільно-правовою угодою, вона має процесуальні наслідки. Це означає, що для кваліфікації арбітражної угоди як цивільно-правової угоди застосовується цивільне законодавство, що ж стосується виключення державного суду тобто вилучення тієї чи іншої справи з його ведення і допустимості арбітражної угоди, ці питання вирішуються на підставі цивільного процесуального законодавства.

Таким чином, арбітражна угода носить змішаний характер (тобто при його кваліфікації можливе застосування норм матеріального і процесуального права), при цьому, до арбітражного застереження у зовнішньоторговельних контрактах може застосовуватися колізійне право за умови, що мова йдеться про дійсність арбітражної угоди (право- і дієздатність сторін, дотримання вимог форми, предмет угоди).

Поняття арбітражної угоди міститься в ст.7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж":

Арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Практиці відомі два види арбітражних угод, кожен з яких має особливості, іноді навіть спеціально закріплені в нормативних актах.

Під видами арбітражної угоди мають на увазі:

арбітражне застереження —угода про передачу всіх чи деяких категорій спорів, що можуть виникнути з контракту між сторонами в майбутньому, на розгляд в арбітраж. Арбітражне застереження, як правило, включається до основного контракту у вигляді одного з його пунктів. Угода про передачу майбутнього спору на розгляд до арбітражу може міститися в окремому документі, що на практиці зустрічається досить рідко;

третейський запис — угода сторін про передачу будь-якого вже існуючого конкретного спору на вирішення третейського суду.

Як випливає з визначення, різниця між обома видами полягає у тому, що арбітражне застереження стосується майбутніх спорів, що можуть і не виникнути, у той час як третейський запис, по суті, являє собою взаємну згоду сторін звернутися до арбітражу, щоб вирішити вже існуюче протиріччя. Ще зовсім нещодавно в законодавстві ряду країн (Іспанії, Португалії, Аргентини) ці два самостійних види арбітражної угоди регулювалися по-різному. Як правило, однієї наявності арбітражного застереження визнавалося недостатньо для наділення арбітражу компетенцією. Необхідно було додатково укласти третейський запис, наявність якого і слугувала підставою компетенції арбітражу. Якщо сторона ухилялася від третейського запису, то суд не міг примусити сторону брати участь в арбітражному процесі, тобто арбітражне застереження, по суті, не мало виконавчої сили. Зараз положення, за яким потрібний висновок третейського запису додатково до арбітражного застереження, зберігається тільки в окремих країнах, наприклад, у Бразилії.

Останнім часом з'явилася точка зору, що можна виділити також третій вид - арбітражний договір, під яким розуміються самостійні угоди між сторонами про арбітражний розгляд спорів, які можуть виникнути між ними або в майбутньому в зв'язку з будь-яким конкретним контрактом або з групою конкретних контрактів між ними, або навіть у зв'язку зі співробітництвом між ними взагалі.

Арбітражна угода є самостійним договором, незалежно від того, міститься вона в окремому документі чи ж в основному контракті. Принцип автономності (самостійності), який знайшов своє нормативне закріплення в частині 1 ст.16 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", арбітражної угоди має на увазі наступні аспекти:

1) питання про дійсність арбітражної угоди вирішується окремо і незалежно від факту дійсності чи недійсності договору, в якому вона міститься. Якщо одна із сторін посилається на недійсність основного договору з будь-яких причин (недотримання форми або введення в оману тощо), арбітри чи суд будуть розглядати питання про дійсність арбітражної угоди окремо. Недійсність основного договору не тягне автоматично недійсність включеного до нього арбітражного застереження. Якщо в даній ситуації арбітражна угода буде визнана дійсною, то арбітражний суд уповноважений задовольнити вимогу про визнання угоди недійсною;

2) в силу особливого змісту арбітражна угода може регулюватися правом, відмінним від права, що застосовується до суті спору. Сторони в силу автономії волі можуть вказати право, що буде застосовано до їхньої арбітражної угоди. Правом, яке застосовують до арбітражної угоди, регулюється ряд питань, таких як: питання про його дійсність, ефективність, тлумачення і сфери. За рамками права, що застосовується до арбітражної угоди, залишаються питання дієздатності сторін (у даному випадку, крім загальної дієздатності, сторони повинні володіти "спеціальною" дієздатністю укладати арбітражну угоду) і питання про можливість для даних правовідносин бути предметом арбітражного розгляду. Якщо сторони не визначають право, що застосовується до їхньої арбітражної угоди, то таке право буде визначено судом чи арбітражем. При цьому, в залежності від того, на якій стадії підняте питання про встановлення права, що застосовується до арбітражної угоди, це може бути наступне право:

а) на стадії, коли позов поданий до суду загальної юрисдикції, незважаючи на наявність арбітражної угоди, в силу можливої недійсності арбітражної угоди, суд визначає право на підставі власних колізійних норм, що здебільшого передбачають, що право країни місця проведення арбітражу застосовується до арбітражної угоди. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. займає подібну, хоча і не ідентичну позицію, закріплюючи положення, що за відсутності вказівки сторін на право, що застосовується до арбітражної угоди, суд застосовує право країни, в якій повинно бути винесене арбітражне рішення, а при неможливості визначити місце винесення арбітражного рішення в момент, коли заяву про недійсність арбітражного рішення зроблено в суді, суд визначає право, що використовується, відповідно до власних колізійних норм (п. 2 ст. VI Європейської конвенції). Оскільки в більшості законодавчих актів щодо арбітражу підкреслюється, так само, як і в пункті 3 статті 31 Типового закону про Міжнародний комерційний арбітраж, що арбітражне рішення, незалежно від місця його фактичного винесення, вважається винесеним у країні, де проходив арбітраж. Таким чином, два підходи для визначення права, що застосовується на цій стадії в реальності збігаються;

б) на стадії, коли наявність чи дійсність арбітражної угоди оспорюється в арбітражі, арбітражний суд може використати кілька критеріїв (арбітражна практика свідчить про відсутність одностайності у цьому питанні).

Найбільш часто зустрічаються варіанти:

■ право країни місця проведення арбітражу;

■ право, що застосовується до суті спору.

Безпосередньо цей підхід закріплений в Арбітражному регламенті ВОІВ;

в) на стадії, коли стороною подана заява до суду з клопотанням про скасування арбітражного рішення, застосовним до арбітражної угоди правом буде право країни, де арбітражне рішення було винесено (п. 1 (а) ст. IX Європейської конвенції), що рівнозначно, як це було зазначено раніше, праву країни місця проведення арбітражу. Типовий закон вказує, що застосовують право країни суду, у якій було подано заяву про скасування арбітражного рішення. Оскільки, відповідно до Типового закону, тільки суд місця проведення арбітражу має повноваження з скасування арбітражного рішення, то положення як Європейської конвенції, так і Типового закону і заснованих на ньому національних актів з арбітражу ведуть до одного і того ж результату: застосовують право країни, до суду якої подано заяву про скасування арбітражного рішення;

Loading...

 
 

Цікаве