WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблема втілення принципу соціальної справедливості в систему суспільних відносин (соціально-філософський аспект) - Реферат

Проблема втілення принципу соціальної справедливості в систему суспільних відносин (соціально-філософський аспект) - Реферат

Проблема втілення принципу соціальної справедливості в систему суспільних відносин (соціально-філософський аспект)

Справедливість не є простою рівністю, а рівність у виконанні належного.

В.Соловйов Історичний досвід людства свідчить, що соціальна справедливість є важливим консолідуючим та координуючим чинником суспільного розвитку. Феномен соціальної справедливості заключається в тому що на рівні як суспільства в цілому, так і на рівні окремих елементів його соціальної структури він одночасно виступає як суспільно значимий ідеал, інтегруючий принцип організації суспільних відносин і елемент соціальної психології. В силу багатогранності своїх проявів соціальна справедливість це внутрішнє суперечливе явище. Дана суперечність проявляється в діалектичній взаємодії всіх елементів соціальної структури суспільства. Регулятивна функція соціальної справедливості здійснюється на основі причинно-наслідкових зв'язків і безпосередньо впливає на єдність і стабільний розвиток колективу, соціальної групи, класу або суспільства в цілому.

Міра функціонування соціальної справедливості у всіх державах як принципу організації суспільних відносин визначає якість різноманітних форм спілкування суб'єктів в процесі їх життєдіяльності. В процесі взаємодії суб'єктів суспільних відносин соціальні почуття під впливом інших чинників поступово трансформуються у відповідні вимоги соціальної справедливості. Тут слід мати на увазі, що дані вимоги з часом суб'єкти суспільних відносин усвідомлюють як власні інтереси, можуть прагнути до зміни попередньої міри соціальної справедливості у суспільстві. Характерною рисою соціальної справедливості є її поліструктурність. Слід відмітити, що поліструктурність соціальної справедливості заключається в прояві її через суспільний ідеал, організацію суспільних відносин на основі принципу об'єктивності та елементів суспільної психології, тобто в формі окремих почуттів, вимог, бажань та очікувань. Ідеал соціальної справедливості існує на рівнях суспільної та індивідуальної свідомості, а також буденного і теоретичного пізнання. Принцип соціальної справедливості як загальний принцип гуманістичної організації суспільних відносин - це частина дійсності, міра і засіб відносного втілення в основні сфери життєдіяльності суспільства ідеалу справедливості на практиці. Принцип соціальної справедливості може бути втілений в основні сфери життєдіяльності суспільства тільки при наявності в його соціальній структурі прогресивного класу, досягнутого зрілого стану, здатного створити механізм гармонізації суспільних інтересів в умовах переходу людства до антропогенної цивілізації.

Аналізуючи феномен соціальної справедливості, його консолідуючу і координуючу роль у розвитку суспільства, можна констатувати, що ідея соціальної справедливості в історії людства і в сучасних умовах завжди виконувала і виконує роль загально-соціального принципу, суттю якого є мета створення сприятливих умова для найкращого життя громадян в державі і об'єктивного вирішення основних соціальних проблем. У зв'язку з тим, Цицерон під державою розумів об'єднання народу на основі ідеї справедливості, правової рівності і добра.

Перші уявлення про соціальну справедливість формувались в Давньому світі на основі безпосередньої практичної діяльності і різних форм спілкування. Але вже в античній філософії поняття справедливості розглядалась на теоретичному рівні. Видатна роль у розробці ідеї соціальної справедливості і проблеми її втілення в систему суспільних відносин належить давньогрецьким філософам Платону і Аристотелю. Вони розуміли справедливість та її соціальну роль, насамперед, як чесноту, тобто узагальнену морально-політичну характеристику суб'єкта. Наприклад, етичні погляди Платона грунтувалися на трьох чеснотах - мудрості, мужності і поміркованості, які об'єднуються у четверту чесноту - справедливість. В основу своєї теорії ідеальної держави Платон поклав принцип поділу праці: кожна людина повинна робити все те, до чого вона має нахил і здібності. Він вважав, що встановлення рівності між станами - це порушення справедливості. Учень Платона і в той же час його критик Аристотель вважав що вихідним принципом справедливості є принцип рівності. Проте люди відрізняються одне від одного за здібностями і діють у різних умовах. У зв'язку з цим Аристотель з метою розкриття сутності справедливості додатково застосував принцип пропорційності. Тут він вперше провів ґрунтовний поділ справедливості як відплати, зрівняльної й пропорційно-розподільчої справедливості. Аристотель простежив важливі взаємозв'язки власне етичних, правових, політичних, а також соціально-економічних аспектів справедливості.

Дальший поступ в усвідомленні, розповсюдженні й утвердженні ідеї рівності людей перед Богом як критерію справедливості з позиції християнського віровчення припадає на середньовічну епоху. Християнство проголошує рівність усіх людей як створінь Божих і "дітей Адамових", а також рівність вірних во Христі; за словами апостола Павла, у християнській спільності "нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, - але все та в усьому Христос!" (Кол.3,11).

Французькі просвітителі XVIII століття з позицій деїзму сформулювали поняття "вічної справедливості" в нових соціально-політичних та економічних умовах. Так, Жан-Жак Руссо хоча і стверджував, що будь-яка справедливість від Бога, але одночасно рахував недосягнення для людей такого джерела справедливості. На його думку, люди повинні в пошуках справедливості керуватися власним розумом і самі домовлятися між собою про вдосконалення суспільних відносин за допомогою договору.

Відомий український філософ XVIII ст. Г.Сковорода висловив глибоку ідею "нерівної рівності": усі люди рівні, але саме в тому що кожен має відновити свій, властивий тільки йому спосіб скласти подяку за радість буття, реалізувати себе у призначеній для нього галузі. У діалозі "Разговор, называемы алфавіт, или букварь мира" цю ідею він ілюструє через пантеїстичне розуміння образу Бога, якого ототожнює з "фонтаном рівної рівності". "Бог, - писав Г.Сковорода, - богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вместимости. Над фонтаном надпись сія: "Неравное всем равенство". Льются из разных трубок разные токи в разные сосуды, вокруг фонтана стоящіе. Меньший сосуд меньше имеет, но в том равен есть большему. что равно есть полный"1 . Така діалектика рівності і нерівності, уявлення про яку дуже актуальне і в умовах сьогодення, передбачає створення необхідних умов у реалізації ідеї соціальної справедливості. Таким чином, принцип "сродної праці" є принципом відповідності тому вищому, розумному і справедливому началу, що визначає сенс людського буття.

В наш час існує багато інших філософсько-етичних течій, вчень, концепцій, які часто однобічно інтерпретують поняття, місце та роль принципу соціальної справедливості з позицій соціального заказу пануючої ідеології. Незважаючи на розбіжності, вони мають одну загальну рису: порушення і навіть ігнорування принципу об'єктивності. Причиною таких поглядів є метафізичне розуміння феномену соціальної справедливості.

У сучасному розумінні справедливість є мірою відповідності між вчинком того чи іншого суб'єкту соціальної діяльності та його оцінкою в суспільній думці. Сутність справедливості розкриває принцип об'єктивності, який може бути втілений в дійсність тільки при умові всебічного урахування основних інтересів та потреб людей та їх спільностей. Слід мати на увазі, що суспільне буття впливає на суспільну свідомість не механічно, а через матеріальні і духовні потреби людей, які виникають у процесі їх практичної діяльності. Різноманітні потреби людей виявляються в їх почуттях, усвідомлюються ними і породжують цілу низку суспільних інтересів: особистих, приватних, колективних, групових, регіональних, класових, етнічних, національних, державних, міждержавних, загальнолюдських. Прагнення людей задовольнити свої власні потреби, які вони вже усвідомили, породжують багатоманітні інтереси. Саме інтересами люди визначають свою практичну діяльність. Таким чином, необхідно ретельно вивчати діалектичні процеси взаємозв'язків і взаємодії між потребами та інтересами і при цьому бачити їх специфіку. "Якщо потреба орієнтована перш за все на предмет її задоволення, то інтерес направлений на ті соціальні відносини, інститути, засоби, від яких залежить розподіл предметів, цінностей, благ, які забезпечують задоволення потреб. Інтереси особливо тісно пов'язані із розподільчими відносинами в суспільстві, якщо вони направлені або на зміну, або на закріплення існуючих розподільчих відносин"2. Ось чому необхідно створити ефективно діючий механізм відносної гармонізації суспільних інтересів, без якого неможливе втілення принципу соціальної справедливості в систему суспільних відносин. Для створення такого механізму потрібен носій соціальної справедливості, але спочатку звернемо увагу на деякі визначення і основні ознаки соціальної справедливості.

Loading...

 
 

Цікаве