WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та завдання виконавчого провадження - Реферат

Поняття та завдання виконавчого провадження - Реферат

Поняття та завдання виконавчого провадження

Держава, як гарант прав та свобод фізичних та юридичних осіб не повинна обмежуватись лише фіксацією прав, а зобов'язана зосередити увагу на їх здійсненні, а тим більше неможе не гарантувати реалізацію безспірних прав, що виникають з судового рішення. Безпосереднє здійснення захисту суб'єктивних прав відбувається шляхом постановления судового рішення та подальшого його виконання. Рішення зумовлює виникнення певних правовідносин, які санкціоновані судом як органом правосуддя. Ці відносини, що існують в процесі виконання судового рішення, є об'єктом дослідження для процесуалістів, хоча й іноді виходять за межі цивільного процесу, виконавчого провадження. Але не можна не враховувати той факт, що рішення суду не самоціль, а лише засіб її досягнення, бо коли право, підтверджене судом, не втілюється у фактичних відносинах, то видозмінюється його сутність. В такому випадку загальнообов'язковість втрачається, оскільки неможливим стає реальне виконання обов'язку. Будь-який цивільний процес по справі повинен завершуватися реалізацією судового рішення, що набрало законної сили. Саме на "стадії виконання" відбувається реальний захист прав, обов'язків, охоронюваних законом інтересів, підтверджених рішенням суду. Цей етап безумовно має таке є важливе значення як і етап застосування права. Адже реальне виконання судового рішення є, перш за все, показником справедливого вирішення конфлікту, життєвості застосування судом закону, авторитетності правосуддя та важливим механізмом впорядкування суспільних відносин.

Дослідження сутності процесу виконання рішень суддів на інших юрисдикційних органів зумовлює необхідність аналізу правовідносин, в межах яких відбувається реалізація підтверджених судом прав, обов'язків, охоронюваних законом інтересів. Здійснення цих правових відносин відбувається через певну поведінку суб'єктів, рішення суду, однак, не в усіх випадках безпосередньо забезпечує реальний захист підтверджених судом прав та інтересів.

Аналізуючи процес правового регулювання суспільних відносин можна прийти до висновку, що застосування примусу не є первинним завданням, оскільки необхідність в його застосуванні виникає лише тоді, коли у цьому процесі відбувається "зрив", що вимагає негайного усунення за допомогою заходів державного примусу. Роль примусового виконання полягає у забезпеченні реалізації приписів, що містяться у рішеннях суду чи актах інших юрисдикційних органів, в разі відмови від добровільного виконання.

Будучи однією зі стадій цивільного процесу, виконавче провадження здійснюється в межах процесуальних правовідносин: порядок діяльності органів виконання визначений законом, заінтересованим особам забезпечена можливість участі у виконавчому провадженні, їм надаються при цьому певні процесуальні права. Оскільки примусове виконання означає серйозне втручання у права боржника, то в нормах виконавчого провадження детально врегульовані права та обов'язки як стягувача, так і боржника. Не залишені без уваги конкретно визначені заходи примусового характеру, що забезпечують реальне виконання. Кожен з заходів примусового характеру визначається властивостями предмету і вимогами, які відображені у виконавчому листі, що виданий на підставі рішення суду і підтверджує існування і обсяг правових зобов'язань боржника.

Проте в юридичної літературі відстоюється точка зору щодо неоднорідності за своєю природою, змістом цивільних процесуальних відносин та відносин, що виникають в процесі виконання судових рішень та актів інших органів1.

В якості основного аргументу на підтвердження висновків про різнорідність відносин, що виникають при здійсненні правосуддя по цивільних справах та у виконавчому провадженні, прихильники виділення окремої галузі права висувають той факт, що згадані відносини мають різний суб'єктний склад. У виконавчому провадженні основними процесуальними суб'єктами стають стягувач та боржник, а роль суду на цій стадії, на їх думку, зовсім нівелюється. Однак, такі твердження слід визнати не безспірними. В теорії цивільного процесуального права загальновизнаним є той факт, що обов'язковим суб'єктом процесуальних правовідносин виступає суд. Але це положення, на нашу думку, потребує певного уточнення з урахуванням правовідносин, що виникають на завершальній стаді цивільного процесу. М.С. Шакарян була висловлена точка зору, за якою права, обов'язки та відповідні дії суду першої інстанції складаються з прав, обов'язків та дій наступних суб'єктів: колегіального суду, судді (одноособового), членів суду, секретаря судового засідання, судового виконавця2. Дійсно, аналіз законодавства про виконавче провадження дає змогу упевнитися у самостійності таких суб'єктів процесуальних відносин на завершальній стадії цивільного процесу, як суд (суддя), державний виконавець. Про їх самостійність свідчать і правовідносини, що існують між ними. Ці відносини в усіх випадках мають процесуальний характер. Видача судом виконавчого листа - це ні в якому разі не доручення, а, як слушно відзначила Л.Н. Завадська, лише одна з підстав примусового виконання3. А державний виконавець, на якого покладається обов'язок по примусовому виконанню діє не в силу наданих йому судом чи іншим органом повноважень, а в силу безпосередньої вказівки норм закону. Суд виявляє свої владні дії у формі прийняття постанов у встановленому законом порядку. Цим і обмежується зв'язок суду з державним виконавцем.

Щодо зміни кола учасників на стадії виконавчого провадження, а також заміни основних учасників судового розгляду - позивача та відповідача на стягувача і боржника, то з цього приводу слід зауважити, що коло осіб, які беруть участь у справі за загальноприйнятим положенням не змінюється від того, на якій стадії суб'єкти цивільно-процесуальних відносин стають учасниками процесу. Оскільки виконавче провадження - одна зі стадій цивільного процесу, то особи, які беруть участь у справі, є також особами, що беруть участь у виконавчому провадженні. Однак, для того, щоб стати конкретними суб'єктами (учасниками), вони повинні брати участь у цьому провадженні. Звичайно, державним виконавцем та судом (суддею) можуть залучатися в процесі примусового виконання судових рішень й інші особи, зокрема, поняті, зберігачі арештованого майна, різноманітні державні установи, громадські організації, але це, на нашу думку, в жодному разі кардинально не змінює суб'єктний склад учасників.

За правилами виконавчого провадження виконуються не лише судові рішення, але й постанови багатьох інших органів, вказаних у ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження". Причини існування такого феномена досить аргументовано пояснила А.К. Сергун. її точка зору зводиться до того, що "виконавче провадження може вестися і не в зв'язку з розглядом цивільної справи, не як стадія цивільного процесу". За чинним законодавством можуть виконуватися в примусовому порядку акти й інших органів - виконавчі написи нотаріусів, рішення третейських судів, рішення ряду державних або недержавних органів. Примусове виконання таких актів не утворює стадії цивільного процесу, оскільки такого взагалі не було, він не порушувався і не вівся. В цій ситуації, на думку А.К. Сергун, ми зустрічаємося з дуже цікавим і не таким вже рідкісним явищем, коли певні правові процедури використовуються державою, законодавцем не лише за їх першочерговим призначенням4.

З аргументами А.К. Сергун не можна не погодитись. На нашу думку, виконання різноманітних актів в порядку виконавчого провадження за тими ж правилами, що застосовуються стосовно судових рішень зумовлене зовсім не тим, що ніби-то виникає єдиний цивільний процес (або так званий "широкий цивільний процес"), атим, що діяльність, де відбувається безпосереднє застосування примусу, в більшій мірі, ніж будь-яка інша, потребує гарантій, забезпечуваних цивільною процесуальною формою. Тому держава і доручає її здійснення органу, для якого така форма вже встановлена, в порядку, що нею визначений, навіть і в тих випадках, коли попередні стадії реалізації права - прийняття правозастосовчого акта - проводилися в іншому порядку.

В такому разі, не може виникати заперечень з приводу однорідності суспільних відносин, що виникають у суді при розгляді та вирішенні цивільних справ, і при примусовому виконанні судових рішень в порядку виконавчого провадження, а об'єднання їх норм у єдину систему цивільного процесуального права.

У виконавчому провадженні діють принципи цивільного процесуального права, норми про оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що містяться у Главі 31-Г ЦПК України, а також правила про відводи, про склад суду про осіб, які беруть участь у справі, та їх права, про правоздатність і дієздатність, судові витрати, виклики, повідомлення, строки, діє у повному обсязі інститут представництва. При проведенні судових засідань на стадії виконання діють усі правила глав 19 та 20, статті про докази та ін.

Виконавче провадження як стадія цивільного процесу, органічно пов'язане з попередніми його стадіями. Кожна стадія цивільного процесу має свою, властиву тільки їй мету, що спрямована на виконання процесуальних завдань, властивих лише для неї конкретно. Проте, як частина цивільного процесу вона спрямовується на виконання завдань цивільного судочинства, визначених ст. 2 ЦПК України.

Отже, виконавче провадження - це стадія, яка завершує усю діяльність суду по захисту законних прав та свобод, охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, що знайшли своє підтвердження у рішенні суду чи акті іншого юрисдикційного органу. На цю стадію як частину цивільного процесу поширюється дія його принципів, норм та інститутів.

Використана література

1 Гурвич М.А. Решение советского суда в исковом производстве. - М., 1955. - 4 с; Юков М.К. Самостоятельность норм, регулирующих исполнительное производство // Проблемы совершенствования ГПК РСФСР. - Свердловск, 1975. - С. 91-97.

2 Шакарян М.С. Субъекты советского гражданского процессуального права. - М.: 1970. - 13 с.

3 Завадская Л.Н. Реализация судебных решений. - М.: Издательство "Наука", 1989. - 53 с.

4 Сергун А.К. Принудительное исполнение судебных решений в общем процессе реализации норм права // Теоретические вопросы реализации норм права: Уч. труды ВЮЗИ. - М., 1978. - Т. 61. - С. 89-90.

Loading...

 
 

Цікаве