WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Специфіка правовідносин, що виникають в сфері захисту суб'єктивних прав громадян при оскарженні дій органів державної влади - Реферат

Специфіка правовідносин, що виникають в сфері захисту суб'єктивних прав громадян при оскарженні дій органів державної влади - Реферат

Специфіка правовідносин, що виникають в сфері захисту суб'єктивних прав громадян при оскарженні дій органів державної влади

Загальновідомо, що правовідносини - ключова категорія та поняття сучасного правознавства. З приводу трактування правових відносин в науці продовжують зберігатися невирішені питання, немає єдності в розумінні цього поняття. Тим не менш ця категорія продовжує привертати увагу дослідників й по цей час. Невипадково для виявлення сутності захисту прав людини при оскарженні дій органів державної влади насамперед звертаємося до аналізу правовідносин, що виникають в цій сфері, розкриття їх правової природи. Найпоширенішим та загальновизнаним є розуміння правових відносин як суспільних відносин, врегульованих нормами права (Алексеев С.С., Халфина Р.О, Явич Л.С). З цих позицій ключовим моментом стає розкриття співвідношення вказаних суспільних відносин із нормами права, що їх врегульовують. Безперечна роль права в тому що воно закріплює правовий зв'язок особи та держави, що втілюється у законодавчому та практичному плані у різноманітних правових відносинах. "В залежності від багатоманітності та варіативності останніх виявляється набагато змістовніший процес використання громадянином юридичних можливостей, що проголошуються і гарантуються державною владою в демократичному суспільстві, повною мірою реалізується конкретно-історична міра індивідуальної свободи особистості у державі".

В нашому випадку це можна проілюструвати наступним чином. Викликані до життя різноманітні претензії людей, в тому числі право на скаргу знаходять відображення у чинному законодавстві та набувають статусу правових. Хибним видається уявлення про те, що правові відносини виникають автоматично під впливом встановленої норми законодавства. Слід пам'ятати, що ті чи інші претензії, вимоги суб'єктів суспільних відносин можуть на початку фактично задовольнятися в правових відносинах до моменту їх офіційного закріплення в нормах законодавства. Тому правовий характер вказаних відносин повинен бути визнаний державною владою, здебільшого у спосіб встановлення порядку захисту прав у відповідних державних органах. Концептуальною засадою в правовому відношенні виступають саме такі претензії, вимоги індивідів, що викликаються до життя умовами матеріального та духовного розвитку суспільства. Саме вони, з метою отримання найбільш надійної, зручної та гарантованої форми реалізації, вимагають створення відповідної правової норми, виникнення відповідних правових відносин. Якщо брати до уваги, яким чином корелюються суб'єкти, носії прав у правових відносинах, слід брати уваги особливості діяльності, що регламентується правом. Можливість конкретної поведінки кожного із суб'єктів правовідношення та досягнення правового результату базується на їх безпосередній та взаємній взаємодії один одному. Звідси, реалізація поведінки, що передбачається нормою права, забезпечується певною мірою за рахунок взаємного контролю суб'єктів правового відношення з використанням прав та виконанням юридичних обов'язків.

При характеристиці правовідносин, що виникають у сфері захисту прав громадян при оскарженні дій органів державної влади, насамперед неважко прослідкувати неоднорідну природу таких правових зв 'язків. На це вказує сфера суспільних відносин, в яких реалізуються приватні та публічні інтереси суб'єктів. Неважко помітити, що порушення прав громадянина дією органів державної влади знаходиться в спектрі управлінських відносин, в той час як реалізація права громадянина на скаргу та звернення до судового органу є свідченням виникнення правовідносин у сфері здійснення правосуддя. З такої диференціації логічно випливає участь у правовідносинах відповідних суб'єктів, з конкретновизначеною та власною правосуб'єктністю.

Поряд з вищенаведеним слід відзначити й динамічний характер вказаних правовідносин. Динаміка в широкому сенсі вказує на те, що подібні правовідносини насамперед являють собою суспільні відносини, що припускають і вимагають належного правового регулювання. Іншими словами, такі правовідносини є правовою формою (формою законодавчого врегулювання даного суспільного відношення) в силу динаміки їх соціального змісту. Ті ж самі відносини в галузі захисту прав громадян від незаконних дій адміністрації не знаходяться у статичному стані, і постійно розвиваючись приходять у протиріччя із нормами права, що спрямовані на їх врегулювання. Така ситуація виникає тоді, коли норми права перестають відображати закономірності розвитку даного виду правовідношення. Такі правові норми не впливають на волю суб'єктів правовідносин. Тоді протиріччя між правовою формою (нормою права) та соціальним змістом (фактичним суспільним відношенням) вирішується шляхом вдосконалення законодавства. Поряд із вищезазначеним слід звернути увагу на динаміку у вузькому сенсі. Слід мати на увазі, що в залежності від того, чи відповідає динаміка (виникнення, зміна та припинення) даного правовідношення як відносно самостійного правового явища вимогам відповідної норми права, тобто, тій меті, яку переслідує держава, чи не відповідає слід вирізняти дві стадії, два підвиди динаміки: нормальну та аномальну. В першому випадку учасники такого правового зв'язку не відхиляються від передбаченого правовою нормою варіанту поведінки, тоді як у разі порушення обов'язків регулятивне правовідношення трансформується у правоохоронне, в межах яких застосування норм права може мати місце у зв'язку з порушенням того чи іншого припису; до цього моменту процес реалізації права проходить у формі його дотримання. Так, якщо на звернення громадянина до посадової особи про вжиття належних заходів зі сторони адміністрації послідують відповідні адекватні дії, що відповідають вимогам законодавства, то мова може йти про динаміку правовідношення у нормальному стані. В той час, як в результаті тих самих дій порушуватимуться приватні інтереси громадянина, у останнього в межах охоронного правовідношення виникає право на скаргу на незаконні дії посадової особи чи органів державної влади та звертатися за належним захистом до судового органу. В цьому аспекті слід відзначити, що з моменту звернення до суду за захистом своїх прав виникає процесуальне правовідношення, що виступає формою правоохоронного і відносно самостійним по відношенню до останнього. Отже, як бачимо, що правовідносини, що виникають у сфері захисту прав громадян при оскарженні дій органів державної влади являють собою у структурному плані складну конструкцію. Регулятивне правовідношення є первинним по відношенню до правоохоронного та є його передумовою настання. Адміністративна неправда є тим фактором, що обумовлює трансформацію вказаних видів правовідносин (регулятивного у охоронне), що є свідченням зазначеної динаміки (нормальної та аномальної) правових явищ.

Комплексна конструкція досліджуваного правовідношення передбачає наявність правовідношення "посадова особа - громадянин", та за умов оскарження до адміністративного суду, правовідношення "громадянин - суд - посадова особа". Охарактеризуємо перші правовідносини, що по суті обумовлюють характер похідних від них відносин. Слід наголосити, що у такому правовому зв'язку прослідковується розходження інтересів суб'єктів, насамперед, публічно-правових із приватноправовими. Ще римські юристи поділяли право на публічне та приватне: перше стосувалося стану римської держави, друге - прав та вигод окремих осіб. Такий поділ відображав сутнісні зв'язки між державою та особистістю, виявляв, що між посадовою особою та громадянином можливі як гармонійні, так і конфліктні відносини. Справедливо, що публічне право охороняє інтереси держави, визначає функції та повноваження органів державної влади, формулює обов'язки громадян по відношенню до держави та суспільству в цілому. Приватне право окреслює ті суб'єктивні права громадянина, які він здійснював самостійно, без допомоги та втручання держави. Такі права й складали ту сферу громадянської свободи, яка залишалася в результаті вирахування законних обмежень, встановлених на користь суспільству. Разом із цим публічне право надає громадянину можливість (право) вимагати від органів держави захисту своїх прав та інтересів й скаржитися на незаконні дії посадових осіб. Цим самим держава намагається створити перепони на шляху зловживань виконавчої влади, що здатні мати прояв у діях посадових чи службових осіб. Причому під службовими особами слід розуміти осіб, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Таким визначенням охоплюється те коло працівників адміністративно-управлінського апарату державних органів, державних та муніципальних установ, органів місцевого самоврядування, які наділені хоча б деякими управлінськими, розпорядчими повноваженнями з застосування адміністративного примусу по відношенню до осіб, які по службі безпосередньо їм не підпорядковані, та по організації роботи інших осіб (розгляд звернень громадян та прийняття рішень). По великому рахунку громадянину важко й навіть неможливо уникнути зв'язків з посадовими особами та органами виконавчої влади. Одні правовідносини "посадова особа –громадянин" виникають за ініціативою органів виконавчої влади, інші - за волевиявленням громадян.

Loading...

 
 

Цікаве