WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Українське право. Історичні етапи становлення - Реферат

Українське право. Історичні етапи становлення - Реферат

римо-візантійського, також мали місце в міжнародних і торговельних зносинах, у справах церковних і судових, почасти вгалузі спадкового права. З доби Київської держави залишалася найстарша поміж слов'янськими й найвидатніша з усіх поглядів пам'ятка українського права - "Правда Роуська" (далі: Р. П.- У поряд.}. Ця пам'ятка права являє собою збірку норм звичаєвого права та княжих уставів, складену в XI - XII ст. (найдавніший список, що зберігся; походить із кінця XIII ст.). Як і в аналогічних західноєвропейських збірках "правдах" (Lex Salica, Lex Ripuaria), в Р. П. над судовими вироками конкретного змісту переважають суто формалістичні та символічні процесуальні правила (хоч маються також і норми звичаєвого права давнішого походження, які вже втратили конкретнийзмістсудових вироків). Право публічне й карне не відділені ще від права приватного, цивільного, але вже помітне звільнення індивіду з-під опіки суспільних зв'язків, його індивідуальна діяльність в значній мірі відбилася на нормах цивільного права. В Р.П. знаходимо цивільні норми, що торкаються права речового, родинного, опіки, спадкового права, зобов'язань; порівняно значно розвинуто інститути торговельного права, торговельного кредиту тощо. Процесуальне право Р.П. містить багато примітивних норм первісного судочинства, в тому числі найдавнішу норму про управнення інституту кривавої помсти; маються також норми, з яких пізніше розвинулося копне судочинство. Норми Р.П. мають деякі спільні риси з нормами старогерманського й римо-візантійського права (напр., норми про крива ву помсту, "виру" (Wergeld), розшук крадених речей-"свод", судочинство й т. і.).
Р.П. склав невідомий автор, великий знавець тодішнього права не лише українського, а й чужого; вона не мала характеру офіційного кодексу, але безперечно містила в собі норми діючого права.
Київська держава за часів Володимира й Ярослава була для всіх українсько-руських земель не тільки державою старшого великого князя київського, а й центром державного й культурного життя. Державний та громадський устрій Київської землі послужив зразком для устрою інших українських земель, а публічне й приватне право Київської держави розповсюдилося звідси на всі українсько-руські землі. Норми Р.П. були відомі й чинні як у Київській Русі, так і на Волині, в Галицькій землі, на Сіверщині, Мішцині, Берестейщині, Холмщині, на білоруських землях: Смоленщині, Вітебщині, в Полоцькій землі, а також у Новгороді та Пскові. Стародавнє право київське творило ту міцну правну традицію, якою на довгі віки було зв'язано й глибоко просякнуто все життя українсько-руських земель. Воно залишилось у всій своїй силі й після того, як поодинокі землі звільнялися з-під державного проводу і впливів Київської держави.
Після короткого періоду розквіту велика Київська держава почала занепадати. Внутрішньою причиною її слабості була удільна система, що спричинилася до розподілу держави на уділи та згодом призвела до боротьби за уділи й за Велике князівство Київське. Зовнішньою причиною занепаду Київської держави був натиск з південного сходу монголів, що перетяли культурні й торговельні сполучення з Візантією й Сходом та знищили торговельне значення Києва. Внаслідок цих та інших причин з'явилися центробіжні тенденції, місцевий партикуляризм та сепаратизм, у першу чергу в землях-уділах з переважаючою більшістю чужого населення або ж у далеких і малозв'язаних із центром. Після занепаду Великого князівства Київського центр державного життя на короткий час переноситься до Галицько-Володимирського князівства. Політична ситуація, що утворилася після розкладу Київської держави, призвела під кінець XIV ст. до окупації західноукраїнських земель Польщею та до приєднання всіх інших українських і білоруських земель, у тому числі й Київської, до комплексу земель литовських. Таким чином, утворилася нова держава - Велике князівство Литовське, яке справедливо зветься Литовсько-Руською державою. Ця держава перейняла удільний устрій українсько-руських земель. Вона складалася з удільних князівств, якими правили удільні князі під зверхньою владою великого князя литовського. Але під впливом Польщі в Литві скоро розпочався процес централізації, який закінчився в другій половині XV ст. скасуванням уділів та зосередженням державної влади в руках великого князя. Та все ж таки влада великого князя не набрала сили "самодержця", як то сталося в Москві. В структурі суспільства Литовсько-Руської держави довгий час панували засади давнього українського права. Суспільні верстви, що існували за доби "Руської правди", як вищі, так і нижчі, продовжують існувати й користуватися такими ж правами, що і в Київській державі. З часом і тут наступають зміни під впливом інших по літичних та соціальних умов. У XVI ст. виступає нова політична сила - середня шляхта, яка за прикладом польської шляхти бореться за свої права і з великим князем, і з родовитою аристократією, та все ж таки родовиті пани литовські залишаються ще єдиним чинником, що поруч із великим князем тримав у своїх руках державне управління, і творять Раду Великого князівства. В нижчих верствах населення сталися зміни в тому напрямі, що селяни й невільні люди поступово злилися в одну верству підданих, особисто вільних, та підпали під домініальну владу панів. Населення давніх українсько-руських городів, що здавна жило спільним життям із населенням земель, не виділяючись в окремий стан, не зазнало на перших порах жодних змін. Але в XV ст. великі князі литовські за прикладом польських королів почали надавати городам привілеї на самоуправу на німецькім праві (Магдебурзькім), унаслідок чого змінився давній характер українських городів: вони перетворилися в "міста", а населення їх - у "міщан", що користувалися правом міської самоуправи, мали свій суд, своє право.
При цих змінах найбільш міцним і витривалим показалося давнє українсько-руське приватне право. Високо розвинене ще за доби "Руської правди", приватне право продовжувало бути чинним та вільно розвивалося на українських землях, а також було рецеповано в основних засадах і чисто литовськими землями. Основні принципи давнього маєткового, спадкового, родинного права, карне й процесуальне право були чинними на українських, білоруських, а почасти й на литовських землях. Принципи українського права не раз були стверджені великими князями литовськими через уставні грамоти-привілеї. Всі суди Литовської держави керувалися цим правом, не кажучи вже про суди народні, які за доби литовської одержали назву судів "копних". Українське право було чинним у своїй давній, звиклій зовнішній формі, а саме - на "руській", тобто українсько-білоруській мові, яка внаслідок цього стала офіційною мовою Литовської держави. Ставлення влади до українського доава й мови базувалося на принципі: "Старини не рухати, новини де вводити", тому природний розвій українського права довгий час цдов вільно, без жодної затримки. Року 1529
Loading...

 
 

Цікаве