WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правова природа застави - Реферат

Правова природа застави - Реферат

Правова природазастави

Полеміка щодо правової природи інституту застави як способу забезпечення виконання зобов'язань триває вже не одне століття. Наріжним каменем цієї дискусії є визнання речевого або зобов'язального характеру заставних правовідносин. З становленням в цивілістичній науці поділу правовідносин на абсолютні та відносні1 в літературі зустрічаються також твердження про абсолютність або відносність правовідносин, що виникають при заставі2.

Оскільки при науковому дослідженні будь-якої проблеми термінологія має виключно важливе значення, то слід чітко визначити, в межах якої класифікації цивільних правовідносин ми будемо визначати правову природу застави.

Критерієм поділу правовідносин на абсолютні та відносні є суб'єктний склад правовідношення. В абсолютних правовідносинах коло зобов'язаних осіб не визначене і абсолютному праву особи відповідає обов'язок всіх і кожного утримуватися від порушення цього права. У відносних правовідносинах, навпаки, відносному праву особи відповідає обов'язок суворо визначеного кола осіб. Класифікація правовідносин наречевітазобов'язальні здійснюється на підставі такого критерію, як спосіб реалізації права, що лежить в основі правовідношення. Уповноважена особа в речевому правовідношенні "вправі здійснювати свої повноваження без будь яких активних дій зі сторони зобов'язаних осіб, в той час як реалізація зобов'язальних прав можлива лише за умови вчинення активних дій зобов'язаними особами"3.

Речеві правовідносини за своєю природою є абсолютними, але це не є підставою для їх ототожнення з останніми, оскільки до абсолютних належать також такі немайнові права як право на ім'я, честь, гідність, право авторства тощо. Відносні правовідносини є більш об'ємною категорією ніж зобов'язальні, оскільки крім останніх до відносних правовідносин можуть належати, наприклад, корпоративні правовідносини.

Зважаючи на вищевикладене найбільш доцільним вважаємо дослідження правової природи застави саме в контексті поділу правовідносин на речеві та зобов'язальні.

Законодавство визначає заставу як спосіб забезпечення виконання зобов'язання в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (ст. 1 Закону України "Про заставу").

Концепція речево-правової природи застави своїм корінням сягає витоків римського приватного права, і виникнення її пов'язується з існуванням такої історично першої форми застави як фідуція (від лат. "fides" - довіра). В силу фідуціарної угоди боржник передавав кредитору (заставодержателю) в забезпечення виконання свого зобов'язання узгоджену між сторонами річ у власність, але з умовою, що у випадку виконання боржником зобов'язання заставлена річ повинна бути йому повернута.

Слід погодитися з вченими, які стверджують, що "фідуціарна угода уявляла собою не що інше, як продаж речі, що була предметом застави, з правом її зворотного викупу" 4. Фактично при фідуції мали місце відносини власності, а тому речевість вказаних правовідносин не викликає сумніву. Хоча в науці цивільного права існує позиція щодо необхідності впровадження фідуціарних угод в сучасний цивільний оборот5, сьогодні заставні правовідносини мають принципово інший характер.

Аргументація прихильників речево-правової природи застави є досить різноманітною. Так, Г.Ф. Шершеневич, відносив право застави до речевих прав, вказуючи, що "правом, яке виникає при заставі, визначається право на чужу річ, що належить вірителю в забезпечення його прав вимоги по зобов'язанню, та полягає в можливості виключного задоволення з вартості речі"6. Відомий російський цивіліст А. А.Вишневський, обґрунтовує речево-правовий характер застави тим, що вона базується на принципі "вірю речі, а не особі"7. Деякі вчені стверджують, що "речевий характер заставного права виражається насамперед в тому, що це право діє проти третіх осіб"8 (тобто в разі порушення своїх прав заставодержатель може захистити їх тими самими способами, що й власник - наприклад, віндикаційним або негаторним позовами). Іноді науковці взагалі вказують на речевий характер заставних правовідносин як на безспірний факт9.

Щоб проаналізувати позицію прихильників речево-правової природи застави, слід вказати, що в науці цивільного права виділяють наступні ознаки речевих прав: а) об'єктом речевого правазавжди є річ; б) абсолютний характер речевого права виражається в праві слідування та праві переваги.

Дійсно, предметом застави можуть виступати речі. Але ж разом з тим ст. 4 Закону України "Про заставу" вказує на можливість застави майнових прав. Звісно, що в цих випадках про речево-правовий характер правовідносин не може бути й мови. То ж перед нами постає питання - чи доцільно розповсюджувати ознаку, що притаманна інституту застави в його окремих проявах на правову природу застави в цілому?

Розуміючи безпідставність визнання речево-правового характеру застави майнових прав деякі науковці пропонують "з метою створення єдиної моделі застави (речево-правової - С.Н.) та спрощення юридичних конструкцій ввести фікцію "речевості застави" немайнових прав"10. На нашу думку, застосування вказаної фікції речевості застави немайнових прав в жодному разі не призведе до "спрощення юридичних конструкцій", а лише ускладнить проблему правової природи застави.

Застава має найбільш характерну властивість речевих прав - право слідування, що є найбільш вагомим аргументом на користь речевої природи даного інституту. Право слідування означає, що право як би слідуєзаріччю. Де б не знаходився предмет застави, в чиїй би власності він не перебував, він буде предметом застави до припинення основного зобов'язання. "Застава, - як вказує ст. 27 Закону України "Про заставу", -зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи".

Поряд з правом слідування застава має право привілею, яке відображене в законодавстві закріпленням в ст. 18 Закону України "Про заставу" переважного права попереднього заставодержателя на задоволення своїх вимог перед наступними заставодержателями. Але право привілею не поширюється на заставні правовідносини в разі, якщо має місце застава рухомого майна, яка зареєстрована в Державному реєстрі застав рухомого майна, - тут переважне право мають заставодержателі зареєстрованої застави, навіть якщо незареєстрована була вчинена раніше. Тобто, ще одна ознака речевих правовідносин не є притаманною заставним правовідносинам в повній мірі.

Проаналізувавши вищевикладені аргументи приходимо до висновку: наполягаючи на речево-правовій природі застави науковці концентрують увагу переважно на правах, що виникають у заставодержателя в заставному правовідношенні і стосуються третіх осіб. При цьому не беруться до уваги взаємні права та обов'язки сторін, а також сама сутність та головне призначення застави.

Безспірним є факт акцесорності застави щодо основного зобов'язання та її похідного характеру, а тому, незважаючи на деякі ознаки, що характеризують заставу як речево-правовий спосіб забезпечення виконання зобов'язання, самі прихильники такої позиції погоджуються, що застава не є речевим правом в тій мірі, в якій речевим правом є, наприклад, право власності чи повного господарського відання11.

Як вірно зазначав російський вчений цивіліст Гантовер, "застава ніколи не має самостійного значення, котре мають інші речеві права, які завжди існують відокремлено і самостійно, самі по собі. Застава, слугуючи способом забезпечення іншого права, існує лише як акцесорне, додаткове до першого право 12.

В.В.ВІтрянський, відстоюючи зобов'язально-правовий характер застави, вказує, що договором може бути передбачено застава речей і майнових прав, котрі заставодатель придбає в майбутньому. Іншими словами, право застави може бути встановлено на майбутню річ, по відношенню до якої не може бути встановлене ні право власності, ні будь-яке інше речеве право зі сторони будь-якого суб'єкта13.

Якщо аналізувати правову природу застави виключно крізь призму правовідносин, що виникають міжзаставодержателем та заставодавцем, то її зобов'язальний характер не викликає сумніву- між сторонами існує правовий зв'язок, який виражається у взаємних правах і обов'язках.

Але, як вірно зазначав ще століття тому Л. А.Кассо, застава породжує два види відносин - між заставодавцем і заставодержателем, та між заставодержателем і річчю14. Тобто, з однієї сторони, застава- спосіб забезпечення зобов'язання боржника шляхом встановлення відносного правового зв'язку з кредитором, аз іншої сторони - безпосередній правовий зв'язок заставодержателя і речі.

Тому на нашу думку, слід погодитися з позицією деяких вчених про те, що дискусія про речево-правовий чи зобов'язально-правовий характер застави повинна бути вирішена в формі визнання подвійної природи застави15. Законодавчо закріплені ознаки застави дають підстави відносити її виключно до речево-правових або зобов'язально-правових інститутів лише шляхом применшення значимості тих чи інших ознак зобов'язально-правової та речево-правової природи застави, які безперечно їй притаманні. Отже, визначення застави як речево-правового способу забезпечення виконання зобов'язання, запропоноване свого часу О.С.Іоффе16, і підтримуване рядом українських науковців17 найбільш точно характеризує правову природу застави.

Перспективне українське законодавство, зокрема проект Цивільного кодексу України, відносить заставу до способів забезпечення виконання зобов'язання, не вказуючи на ознаки речевого права, що їй притаманні. У зв'язку з цим вченими висловлюються пропозиції щодо нормативного закріплення подвійності правової природи застави шляхом внесення її до переліку речевих прав в розділі 2 "Право власності та інші речеві права" проекту Цивільного кодексу України18. На нашу думку, такі зміни не досить вірно відображатимуть сутність правової природи досліджуваного інституту, оскільки застава, не будучи за своїм змістом речевим правом, має лише деякі ознаки останнього.

Більш доречним було б законодавче передбачення поділу всіх способів забезпечення виконання зобов'язання на речево-правові та зобов'язально-правові, а також розміщення норм, що врегульовуватимуть заставу, в главі "Речево-правові способи забезпечення виконання зобов'язань" нового Цивільного кодексу України. Таким чином було б законодавчо враховано як речеву, так і зобов'язально-правову сторони інституту застави.

Використана література

1 Вперше поділ прав та правовідносин на абсолютні та відносні був запропонований В.К. Райхером. Див.: Райхер В.К. Абсолютные и относительные права (к проблеме деления хозяйственных прав) // Известия экономического факультета ЛПИ. - 1928.

2 Див.: Шкрум Т.С. Застава як речево-правовий спосіб забезпечення виконання зобов'язання за законодавством України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 1996. - С 16-17.

3 Сорокина С.Я. Способы обеспечения исполнения гражданско-правовых обязательств между социалистическими организациями. - Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1989. - 38 с.

4 Римское частное право / Под ред. И.Б.Новицкого, И.С. Перетерского. - М., 1996. - 339 с.

5 Див.: Майданик Р. Забезпечувальне право власності // Право України. - 2002. - № 1. - С. 29-32.

6 Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). - М., 1995. - 240 с.

7 Вишневский А.А. Залоговое право. Учебное и практическое пособие. - М.: БЭК, 1995. - 3 с.

8 Вільнянський С.Й. Радянське цивільне право. - К.: Наукова думка, 1973. - Т. 1. - 313 с.

9 Див.: Май С.К. Очерк общей части буржуазного обязательственного права. - М.: Внешторгиздат 1953. - 198 с;

10 Медведев Д.А. Российский закон о залоге // Правоведение. - 1992. - № 5. - 14 с.

11 Вишневский А.А. Вказана робота. - 8 с.

12 Цит за: Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. - М.: Статут, 197. - С. 396.

13 Див.: Брагинский М.И., Витрянский В.В. Вказана робота. - 402 с.

14 Див.: Кассо Л.А. Понятие о залоге в современном праве. - М.: Статут, 1999. - С.33.

15 Див.: Пучковская И.И. Ипотека: залог недвижимости. - X: Консум, 1997. - 29 с; Сулейменов М.К., Осипов СБ. Залоговое право. - Алматы: ЭдилетПресс, 1997. - 5 с.

16 Иоффе ОС. Обязательственное право. -Ленинград, 1975. - 156 с.

17 Див.: Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д.В. Боброва, ОВ. Дзера, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - Кн. 1. - 785 с; Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 59 с.

18 Шкрум Т.С. Вказана робота. - 21 с.

Loading...

 
 

Цікаве