WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми правової охорони інтелектуальної власності в Україні - Реферат

Проблеми правової охорони інтелектуальної власності в Україні - Реферат

Оформлення прав на об'єкти промислової власності досить заформалізоване. Звичайно, без дотримання формальних вимог в сфері інтелектуальної власності не обійтися. Винахід має відповідати встановленим законом вимогам. Але є окремі питання оформлення прав на винаходи, які досить ускладнені, занадто численні види патентів тощо. Між тим, кожна дія, що здійснюється Департаментом і яка має правове значення, підлягає оплаті. Розмір окремих зборів і мита хоча й невеликий, але сумарно набігає досить солідна сума, яка заявнику-індивідуалу буває не під силу.

Немає чіткості у визначенні моменту виникнення суб'єктивних прав на об'єкти промислової власності. Стосовно об'єктів авторського права, там простіше - з моменту створення твору і надання йому об'єктивної форми. Щодо об'єктів промислової власності діють принципово інші правила. Суб'єктивні права на зазначений об'єкт за формальною логікою мають виникати з моменту видання заявнику правоохоронного документу. Проте чинне законодавство України про промислову власність по різному визначає цей момент. Так, за Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" патент набуває чинності від дати подання заявки (ст.6 п.4). Стаття 6 п.4 цього ж Закону проголошує, що пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчується патентом або деклараційним патентом. Стаття 28 п.1 цього ж Закону проголошує: "Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу".

Із цих досить суперечливих норм випливає, що патент, який засвідчує право власності на винахід, набуває чинності від дати подання заявки, а стаття 28 цього ж Закону містить припис, за яким права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу. З наведених норм важко збагнути, з якого ж моменту виникає право власності на винахід (інший об'єкт промислової власності). Між тим це питання має важливе значення, адже заявка буде розглядатися 3-5 років, патент буде Фактично видано через 5 років, а починає він діяти від дати подання заявки. У заявника виникає право власності на винахід, який ще не визнано винаходом, патенту як правоохоронного документу також ще немає, а строк чинності патенту вже спливає. За цей строк уже потрібно сплачувати встановлений збір. Ось такі неув'язки містяться й в інших патентних законах України, але ж такі суперечливі положення будуть викликати непорозуміння.

Ще складніше питання з скасуванням чинності патенту або визнанням його недійсним. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" чітко визначає підстави для скасування патенту і для визнання його недійсним. За статтею 32 нього Закону патент визнається недійсним за таких підстав в судовому порядку повністю або частково: а) невідповідності запатентованого винаходу чи корисної моделі умовам патентоздатності; б) наявності у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці; в) порушення вимог до правил закордонного патентування.

Досить серйозні наслідки визнання патенту недійсним падають патентовласника. В усіх цих випадках патент визнається недійсним від дати публікації відомостей про його видачу. Але ж перші дві підстави для визнання патенту недійсним можуть мати місце - з вини працівників Департаменту. Якщо заявник обманним шляхом домігся видання патенту з порушення визначених умов, - в такому разі визнання патенту недійсним безперечно буде правильним. Але ж коли заявник діяв добросовісно і йому видали патент на об'єкт, який виявився непатентоздатним або у формулі виявилися ознака, яких не було у поданій заявці, - вини заявника в такому разі немає і негативні наслідки, які Законом покладаються на нього, він несе безпідставно. Адже не він складає Формулу винаходу, в якій виявилися ознаки, яких не було у заявці. Не заявник перевіряє заявку на патентоздатність. Це роблять працівники Державного департаменту інтелектуальної власності і останній має нести негативні наслідки визнання такого патенту недійсним.

Припинення чинності патенту може мати місце з інших підстав: а) відмовою патентовласника від патенту. Власник в будь-який час може відмовитися від патенту повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Проте Закон не допускає повної або часткової відмови від патенту без попередження особи, якій надано право на використання винаходу на підставі укладеного ліцензійного договору, а також в разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом. б) Дія патенту припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності.

Зазначена проблема полягає не тільки в тому що виданий патент вважається недійсним з моменту публікації відомостей про його видачу чи припинення чинності патенту за волевиявленням патентовласника. Ще більша проблема полягає в тому що визнання патенту недійсним чи припинення його чинності на майбутнє може нанести велику шкоду не тільки патентовласнику, а й ліцензіату Ліцензіат вигідно придбав ліцензію на право використання запатентованого винаходу (іншого об'єкту промислової власності). Вклав солідні кошти в організацію використання нього винаходу, а йому - ліцензіату, - оголошують про визнання патенту недійсним або припинення його чинності. Ліцензіат несе певні збитки, - хто йому відшкодує завдані збитки, адже ліцензіар не винен, а без вини відповідальності немає.

Ще одна проблема, пов'язана з визнанням патенту недійсним, залишається не розв'язаною. Мова йде про порушення правил закордонного патентування. Якщо патентовласник, який забажав запатентувати свій запатентований в Україні винахід в іншій зарубіжній країні (крім Російської Федерації) порушить правила патентування, встановлені статтею 37 цього ж Закону то його патент буде визнано недійсним. Це взагалі неконституційна норма. За Конституцією України (ст. 41) власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому об'єктом промислової власності. Отже, він має право патентувати цей свій винахід в будь-якій зарубіжній країні. Проте Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" встановив лише дозвільний порядок закордонного патентування. Якщо патентовласник спробує запатентувати свій винахід за кордоном без дозволу Департаменту його патент буде визнано недійсним незалежно від цінності винаходу. Це каральна норма, яка взагалі не властива цивільному праву. Проте вона є і вона діє.

Серйозною проблемою є майже повна відсутність договірного регулювання використання об'єктів інтелектуальної власності. Закон України "Про авторське право і суміжні права" дуже стисло визначає договірні відносини на створення і використання творів науки, літератури і мистецтва, виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення.

Тих норм, які містяться в законах України про інтелектуальну власність, явно недостатньо. Договорів на створення об'єктів інтелектуальної власності та їх використання досить багато, їх зміст визначається характером об'єкту інтелектуальної власності, їм властиві істотні відмінності, які відрізняють їх один від одного.

Проте чинне законодавство про інтелектуальну власність не має примірних (зразкових) договорів, не виробила їх практика. Норми, що стосуються договорів в сфері інтелектуальної власності, які містяться в чинному законодавстві України, не відзначаються чіткістю і необхідною конкретністю. Потрібний спеціальний нормативний акт про договори в сфері інтелектуальної власності, потрібні примірні договори. Адже чітке договірне врегулювання відносин по створенню і використанню об'єктів інтелектуальної власності підняло б рівень її правової охорони.

Чинні закони України про інтелектуальну власність не проводять розмежування між промисловою власністю і правом на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Між тим між цими об'єктами з істотні відмінності. За рекомендацією окремих вчених Росії і України об'єкти промислової власності варто розділити на дві групи: власне - промислова власність і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг. Наведена рекомендація заслуговує на увагу. Адже не можна зрівнювати, наприклад, винахід, з фірмовим найменуванням або із знаками для товарів і послуг. Отже, фірмові найменування, знаки для товарів і послуг, а також зазначення місця походження товару мають скласти окрему групу результатів інтелектуальної діяльності - право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Звертає на себе увагу й те, що далеко не всі результати інтелектуальної діяльності знайшли правову охорону, що також не можна визнавати нормальним. Поки що в Україні не охороняються права на відкриття, селекційні досягнення у тваринництві, раціоналізаторські пропозиції, комп'ютерні програми, біотехнології, фірмові найменування та деякі інші.

Проте однією із найбільш серйозних є проблема захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. Нині існуюча система захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності малоефективна, не забезпечує надійного і ефективного захисту, не досягає мети. Про це свідчать все зростаючі масштаби "піратства" в сфері інтелектуальної власності. Зараз в Україні прийнято 9 законів про інтелектуальну власність. Кожний з них містить свою систему (якщо це можна назвати системою) норм про захист того чи іншого об'єкту. Норми цих законів не узгоджені між собою, інколи суперечливі, малоефективні і не забезпечують належної охорони права інтелектуальної власності.

З точки зору захисту всі об'єкти інтелектуальної власності рівні між собою. Тому видається, варто створити єдину систему норм для захисту всіх об'єктів інтелектуальної власності. На сьогодні найбільш досконалою є система норм для захисту прав на об'єкти авторського права і суміжних прав. Вона також має свої недоліки, але після її вдосконалення цю систему норм можна поширити на всі об'єкти інтелектуальної власності.

Проте і система норм захисту об'єктів авторського права і суміжних прав має істотні недоліки, які зумовлені принципами цивільного права. Цивільно-правова відповідальність носить чисто компенсаційний характер - відшкодування тільки завданих збитків. Цивільно-правова відповідальність майже не виконує каральних функцій. В сучасних умовах зростання масштабів правопорушення в сфері інтелектуальної власності обмежуватися тільки відшкодуванням завданих збитків, то це означає стимулювати "піратство". Слід розробити такі принципи боротьби з правопорушеннями в сфері інтелектуальної власності, які б зробили "піратство" в сфері інтелектуальної власності невигідним промислом. Крім того цивільно-правова відповідальність має носити каральним характер майнового змісту. Покарання має бути настільки серйозним, щоб могло відбити бажання займатися цим видом промислу назавжди.

Тільки в такому разі буде досягнута мета захисту права інтелектуальної власності. При цьому слід виходити, що інтелектуальна власність - це найцінніший капітал, який може мати людство. Отже, відповідно цій цінності має бути і її захист.

Використана література

Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права

Loading...

 
 

Цікаве