WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми правової охорони інтелектуальної власності в Україні - Реферат

Проблеми правової охорони інтелектуальної власності в Україні - Реферат

Проблеми правової охорони інтелектуальної власностів Україні

Двадцять перше століття нового тисячоліття буде присвячене розвитку інтелектуальної Діяльності. Тенденції світового розвитку науки, культури, техніки свідчать про те, що саме ці напрями людської діяльності в новому столітті стануть пріоритетними, оскільки вони уже визначають стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни, в тому числі і України. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності тієї чи іншої країни зумовлює високий рівень добробуту цієї країни. Там, де поважають науку, культуру мистецтво, там краще живуть люди.

Це спостерігається на такому прикладі. Заданими ООН найкращих досягнень в економіці за останні роки досяг Китай. Швидких темпів економічного розвитку і приросту національного доходу досягли країни, які поділяють послідовно перших 15 місць за цими показниками: Китай, В'єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа-Нова Гвінея, М'янгма, Шрі-Ланка, Туніс, Уганда, Індія, Філіппіни.

Тому видається обґрунтованою думка про те, що все залежить від науки. Усі цивілізовані країни ставлять науку та її носіїв на вищий суспільний щабель. На те є причина. Вона полягає в тому, що кожний народ посідає те місце в світі, на якому стоїть його наука. І чим вищий щабель, тим більше пошани, тим більше успіхів має цей народ. Це об'єктивний фактор, який спростувати просто не можна.

Виробництво, яке вважали тим фактором, який визначав всі інші напрями суспільної діяльності, поступово стає лише засобом і способом реалізації досягнень інтелектуальної діяльності на користь людей і суспільства.

Наведене дає підставу для висновку про необхідність докорінного удосконалення правової охорони інтелектуальної власності і про поліпшення правового забезпечення інтелектуальної діяльності. Наше сьогодення не надає оптимізму в плані належної ефективності правового забезпечення інтелектуальної діяльності і інтелектуальної власності. Ширяться масштаби "піратства" в сфері інтелектуальної власності і надіятися на їх зменшення в ближчі роки також немає підстав. Необхідні рішучі дії в цьому напряму. Законодавчі та інші нормативно-правові заходи, що вживаються державою, поки що мети не досягають. Так буде до тих пір, поки прибуток від "піратства" буде перевищувати витрати на ухилення від відповідальності за "піратство".

Потребує істотного удосконалення правова охорона інтелектуальної власності в Україні. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність в основному відповідає світовим стандартам. Проте воно не позбавлене окремих прогалин, суперечливих положень, уразливих місць, певної непослідовності тощо. Наприклад, законодавець України ніяк не може визначитися щодо права інтелектуальної власності. Одні Закони проголошують однозначно і чітко, право власності на об'єкти промислової власності. Інші Закони України проголошують лише виключне право на об'єкти інтелектуальної власності. Це в одній правовій темі, що само по собі неприпустимо.

Слід сказати, що дискусія з приводу того, що є право інтелектуальної власності - право власності чи виключне право, набула світового масштабу. Правові системи одних країн чітко і однозначно визнають на об'єкти інтелектуальної власності право власності, інші - лише виключне право. Але, щоб в одній правовій системі одночасно визнавалося на одні об'єкти інтелектуальної власності право власності, а на інші - виключне право, - таке має місце лише в правовій системі України. При цьому забувають про те, що право власності само по собі є за своєю юридичною природою виключним правом.

Піддають сумніву саму норму, що об'єкт інтелектуальної власності може бути об'єктом власності ніби тому що об'єкт інтелектуальної власності є нематеріальний і, отже, він не може бути об'єктом речевого права власності. Понад дві тисячі років приватне право Стародавнього Риму визнавало об'єктами права власності так звані безтілесні речі, тобто нематеріальні. В наш час ще ніяк не можемо погодитися із звичайним природним, логічним правовим явищем, - те, що створено певною людиною є її власність, належить їй. Ще в 1791 році французький Патентний закон проголосив: "Будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і слід визнати обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця" (Пиленко А. Право изобретателя. - СПб. - Т. 1. - С.84.).

Ще раніше Патентний закон штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. зазначав, що "нема власності, що належить людині більше, ніж та. Яка є результатом його розумової праці".

Ми ж намагаємося втовкмачити автору будь-якого літературного твору, що цей твір не є його власністю, що він має стосовно свого твору лише якесь не дуже зрозуміле для нього виключне право. Між тим виключне право і право власності - це все ж таки не одне й те ж. В Україні Закон про авторське право наділяє автора твору лише виключним правом на свій твір, а Закон України про промислову власність проголошує право власності на їх об'єкти. Така суперечливість в одній правовій системі не повинна мати місця.

Для належного стимулювання інтелектуальної діяльності було б краще визнати за авторами право власності на їх твори з усіма наслідками, що з нього випливають. Творець відчував би себе значно надійніше будучи впевненим в тому, що його творіння це його власність.

Відкритим, неврегульованим поки що залишається питання про право на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Які з тих чи інших причин не стали об'єктами правової охорони, тобто не стали об'єктами інтелектуальної власності. Наприклад, досить цінний, ефективний винахід втратив новизну через безпечність чи юридичну неграмотність свого творця. Сутність винаходу була розголошена в відкритій публікації і лише більш, ніж через дванадцять місяців на нього була подана заявка до Державного департаменту інтелектуальної власності (Установи). При розгляді заявки з'ясувалося, що на заявлену пропозицію втрачена новизна і у видачі патенту на нього заявникові було відмовлено. Права інтелектуальної власності на цей результат науково-технічної творчості не виникло.

Чи захищаються чинним законодавством України про інтелектуальну власність права такого винахідника - винахід свого винахідницького рівня не втратив, він залишається істотним надбанням як самого творця, так і України, але він втратив право на охорону чинним законодавством про інтелектуальну власність. Відповідь на поставлене питання годі шукати в чинному законодавстві про інтелектуальну власність. Між тим проблема існує. З тих чи інших причин формальні вимоги не дотримуються, але ж пропозиції від цього не втрачають свого високого науково-технічного рівня. Проте вони не мають правової охорони. Захист прав на таку пропозицію породжує кілька питань. А чи є право у такого творця, який, наприклад, сам розголосив сутність своєї пропозиції. Якщо є, то що це за право, в якій спосіб воно має захищатися.

Видається, що творець такої пропозиції все ж має на неї право, адже це його творіння. Проте чинне законодавство проголошує, що результат інтелектуальної діяльності, який не дістав правової охорони з тих чи інших причин, може бути використаний будь-ким без дозволу його творця і без виплати винагороди за його використання. Постає питання, на якій підставі будь-хто має право використовувати моє творіння, навіть, якщо воно з тих чи інших причин не дістало правової охорони. Принаймні, дана проблема варта уваги, щоб з нею розібратися.

У зв'язку з цим постає ще одна проблема, - чи всі результати інтелектуальної діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності. Очевидно, не всі. Результати науково-технічної творчості, які не відповідають вимогам чинного законодавства України про промислову власність, не визнаються об'єктами правової охорони і, отже, об'єктами інтелектуальної власності. Таких результатів не мало.

Ще складніше стоїть питання про об'єкти авторського права. Закон України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р. виключив із переліку вимог до об'єктів авторського права його достоїнство. Цей же Закон в попередній редакції від 23 грудня 1993 грудня року проголошував, що правова охорона об'єктам авторського права надається незалежно від його достоїнства. В новій редакції Закону словосполучення "незалежно від його достоїнства" відсутнє. Це означає, що правова охорона творам надається лише за умови, що його достоїнство відповідає моральним засадам суспільства. Отже, хто має визначати, чи відповідає той чи інший твір вимогам достоїнства, який рівень цього достоїнства має бути. Чи має право автор на твір, який не відповідає встановленим вимогам достоїнства. Безперечно, з нього приводу будуть виникати суперечки, які будуть потребувати судового розгляду.

Водночас згаданий Закон про авторське право не визнає за авторами права власності, а лише виключне право на використання. Між тим, в тексті самого Закону досить часто вживається термін право власності стосовно об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Так, наприклад, стаття 15 цього Закону говорить про виключне право на використання, а в інших статтях цього Закону говориться про право власності на твір.

Однією із важливих є проблема строків розгляду заявки на будь-який об'єкт промислової власності. Чинні закони України про промислову власність не визначають конкретних строків розгляду заявок. Це законодавство передбачає чіткі строки для виконання певних дій заявниками, які є обов'язковими. Проте це законодавство не зобов'язує певними строками Державний департамент інтелектуальної власності. Ця обставина свідчить, по-перше, - про відомчий характер проектів законів про промислову власність, а законодавець не помітив цього відомчого характеру. По-друге, - найшвидший розгляд заявки на об'єкт промислової власності не входить в інтереси того самого Департаменту. Адже мито і збори за підтримання чинності патенту стягуються з моменту подання заявки до Департаменту.

Проте найбільш негативний наслідок такого явища полягає в тому, що заявка на винахід, наприклад, може розглядатися п'ять і більше років, адже за затягування розгляду будь-якої заявки Департамент ніякої відповідальності не несе. Тривалий строк розгляду заявки вважається нормальним явищем. Те, що таке затягування може нанести істотної шкоди державним, суспільнім інтересам, не хвилює ні працівників Департаменту, ні законодавця.

Між тим моральний вік, наприклад, винаходу, становить в сучасних умовах 7-9 років. Отже, якщо заявка буде розглядатися п'ять і більше років, то використовувати цей винахід буде вже ніколи.

Відсутність чітко визначених строків для розгляду заявки в Департаменті не кращим чином дисциплінує працівників Департаменту. Більш того, затягування строків розгляду заявок вигідне Департаменту, оскільки збори стягуються від дня подання заявки.

Між іншим, у своїх річних звітах про результати діяльності за певний минулий рік Державний департамент інтелектуальної власності не показує строків розгляду заявок на ті чи інші об'єкти промислової власності. Зазначені звіти не містять й інших результатів діяльності Департаменту, які могли мати науковий інтерес.

Loading...

 
 

Цікаве