WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна підтримка в агропромисловому комплексі - Реферат

Державна підтримка в агропромисловому комплексі - Реферат

Активно має проводитись політика протекціонізму щодо захисту потенційно кон-курентоспроможної продукції та продовольства вітчизняного виробництва. Сільськогосподарську продукцію та вироблені з неї продовольчі товари, які в достатній кількості можуть виготовляти вітчизняні виробники, слід імпортувати в обмежених обсягах, визначених відповідними квотами, ліцензуванням, розмірами ввізного мита зі створенням належного контролю за дотриманням цих правил. В цьому плані слід зазначити, що навіть ринково розвинуті країни проводять політику протекціонізму сільськогосподарських товаровиробників.

Система захисту умовно поділяється на дві складові:

1) зовнішній захист на кордоні - експортно-імпортне мито;

2) захист всередині держави – а) компенсаційні збори, акцизи, податки, неподаткові обмеження, квоти, адміністративне регулювання, державна монополія на оптову торгівлю тощо; б) субсидії та інші заходи протекціонізму власному виробникові.

Зазначимо, що в Європейському Союзі існує більше 8 типів субсидій фермерам і це незважаючи на сприятливі загалом природні умови та технічну оснащеність. Рівень такого зовнішньо-торгівельного захисту становить майже 60 % , що не дає реальних можливостей для іноземних експортерів , крім країн тропічного поясу, проникати на цей ринок. Японія, ввівши державну монополію на оптову торгівлю рисом, фактично заборонила ввозити його з-за кордону, хоча ввізне мито складає всього 15 %. Фінляндія, ввівши високі внутрішні збори , зробила нерентабельним, точніше неможливим завезення з інших країн тієї сільськогосподарської продукції, яку вона спроможна виробляти сама.

Отже, для розширення ринку сільськогосподарської продукції однією з головних умов галузі має бути захист її виробництва. В цьому плані ще одним напрямом посилення впливу держави є створення дієздатного ринку вітчизняної сільськогосподарської техніки. Державі слід підтримувати розробки та виробництво вітчизняної сільськогосподарської техніки, яка не поступається закордонним аналогам. Це дасть змогу підняти промисловість, забезпечити сільськогосподарських товаровиробників технікою , що допоможе зібрати урожай. На сьогодні через відсутність обігових коштів незавершене виробництво складної сільськогосподарської техніки становить 144 млн. грн. , а тим часом діючий парк тракторів у 2000 ро2і скоротився з 471 до 215,5 тисяч, зернозбиральних комбайнів – з 110 до 44,1 тисяч. Одним із джерел фінансування заходів, пов'язаних з придбанням сільськогосподарської техніки є лізинговий фонд, що створений за рахунок кредитів, залучених під державні гарантії. Однак, через неповернення сільськогосподарськими товаровиробниками у 2001 році коштів у сумі 2,6 млрд. грн. за отриману ними техніку іноземного виробництва, у 2002 році очікувати реального збільшення техніки не доведеться. Разом з тим у Законі України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" передбачено кошти на придбання сільськогосподарської техніки. Проте джерелом формування видатків бюджету на сільськогосподарську техніку якраз і є кошти, що надійдуть в рахунок погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і надані для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, переданої сільськогосподарським товаровиробникам. Отже, слід розробити комплекс заходів для забезпечення села необхідною вітчизняною технікою. На жаль, і на сьогоднішній день ця проблема залишається актуальною. Так, випуск вітчизняних комбайнів "Лан" у 2001 році склав лише 10 % від реальної потреби. Цей факт свідчить про недостатню увагу щодо даної проблеми, а наслідком цілком реально може стати значна втрата врожаю.

Першочерговим напрямом підсилення державного впливу в фінансово-кредитній політиці є обмеження дії посередників на ринку та здешевлення вартості кредитних ресурсів. Це дасть змогу поки що невеликій кількості прибуткових підприємств нормально користуватися кредитними ресурсами. Очолювати роботу з реалізації аграрної фінансово-кредитної політики має Міністерство аграрної політики. Протягом останніх років банки почали надавати кредити селянам, але тільки платоспроможним господарствам. Держава, в свою чергу, відшкодовує частину позички за селян. Проте існуючий механізм кредитного забезпечення необхідно доповнити новими елементами.

Передусім потрібно встановити диференційовані строки видачі кредитів для окремих галузей АПК (аграрні, переробні, заготівельні та торгові), ввести пільгове оподаткування та знизити економічні нормативи комерційним банкам у частині, що стосується кредитного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, запровадити систему страхового забезпечення діяльності кредитно-фінансових структур, які обслуговують агропромисловий сектор.

Також доцільно запровадити мораторій на податки і податкові платежі, які сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками терміном на 5 років. За період мораторію необхідно розробити й апробувати фундаментальну систему оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, яка б, з одного боку, максимальною мірою враховувала специфіку сільськогосподарського виробництва, а з другого - вписувалася у загальну державну систему оподаткування. Також слід розробити і запровадити відповідні критерії по кожному об'єкту оподаткування, при досягненні яких суб'єкти господарювання ставали б платниками податків .

Паралельно з реформуванням безпосередньо механізму оподаткування повинні розроблятися і запроваджуватися інші заходи щодо системи оподаткування. Зокрема, необхідно :

удосконалити систему митного оподаткування імпорту техніки та технологій для АПК , які не виробляються в Україні;

встановити пільгові ставки оподаткування (до 50 %) тієї частини прибутку, яка спрямовується переробними підприємствами АПК для розширеного відтворення матеріально-технічної бази;

розробити, як альтернативний варіант, механізм спрощеного оподаткування фермерських господарств.

Ще одним важливим напрямом державної політики є розробка комплексу заходів по екологізації продукції АПК. Агропромисловий комплекс за обсягами та численністю використовуваних ресурсів , в тому числі і природних, належить до найбільш ресурсо- та природомістких сфер господарської діяльності людини, але водночас за масштабами і характером впливу на навколишнє природне середовище його слід віднести до найпотужніших негативних чинників впливу на природу. Саме еколого-економічний підхід є найважливішим в умовах переведення АПК на інтенсивний шлях розвитку, становлення нових форм господарювання і власності на землю. Він передбачає і екологічність, і економічність народногосподарських і науково-технічних рішень.

Ведення сільського господарства в регіоні має базуватися на принципах забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності населення та еколого-економічної оцінки функціонування єдиної системи "природа-виробництво-суспільство". Така оцінка передбачає визначення сукупності позитивних та негативних впливів на навколишнє природне середовище та на людину з боку АПК . Це зумовлює необхідність детального вивчення усіх сторін взаємодії агропромислового виробництва та природи, особливо земельних і водних ресурсів, перспектив та екологічних наслідків розвитку АПК.

Отже, за умов гострої екологічної кризи необхідною є принципово нова концепція розвитку АПК, яка повинна базуватися на всебічній екологізації агропромислового виробництва, застосуванні безвідходних або маловідходних технологій та еколого-безпечної організації виробництва. Основними напрямами забезпечення екологозбалансованого функціонування АПК можна виділити: максимальну мобілізацію науково-технічного потенціалу, а саме застосування екологобезпечних технічних засобів і технологій; врахування екологічного фактору при ціноутворенні на сільськогосподарську продукцію і стандартизації продуктів переробної промисловості; підвищення матеріальної зацікавленості трудових колективів та окремих виробників в екологічному сільськогосподарському виробництві за рахунок пільгового кредитування, оподаткування тощо; посилення матеріальної відповідальності за порушення природоохоронного законодавства.

Отже, держава повинна проводити активну політику підтримки АПК, насамперед створити належну нормативно-правову базу , проводити антимонопольну політику, розробити комплекс заходів по фінансово- кредитному забезпеченню АПК, створити сприятливий податковий клімат, здійснювати захист вітчизняного агропромислового виробництва, здійснювати матеріально-технічне постачання АПК. Саме при реалізації такої політики агропромислове виробництво як на державному, так і на регіональному рівні зможе стати тим визначальним фактором, який покращить стан в народному господарстві та зніме соціальну напругу в суспільстві.

Використана література

1. Про Державний бюджет України на 2002 рік: Закон України від 20 грудня 2001 року // Урядовий кур 'єр. - Орієнтир. - № 4. - 2002. - 9 січня.

2. Екологізація виробництва в АПК : Збірник наукових праць / НАН України: Інститут економіки : Редкол. : Д. Ф. Кірсанов/відп. ред ./та ін. - К : Вища школа, 1998. - 450 с.

3. Павловський М. А. Шлях України : шлях вліво, шлях вправо - хибний шлях ... - К: Техніка, 1996. - 152 с.

4. Зубець М. Реформування агропромислового комплексу України// Вісник аграрної науки. - 1999. - № 1. - С. 5-11.

5. Клочко В. Приватизаційні процеси в АПК постсоціалістичних країн // Економіка України. - 1998. - № 10. - С. 77-82.

6. Сватош М., Губені Ю.Е., Аверчев О.В. Державний фонд ринкової регуляції у сільському господарстві Чеської республіки //Економіка АПК. - 2001. - №3. - С. 116-120.

7. Онищенко О., Трегобчук В., Юрчишин В. Аграрні перетворення : здобутки і втрати// Віче. - 1998. - № 10. - С. 95-113.

8. Саблук П. Соціально-економічна модель постреформованого агропромислового виробництва // Економіка АПК. - 2000. - № 2. - С. 4-22.

9. Балачками про фінансовий лізинг поле не зореш // Урядовий кур 'єр. - 2002. - 4 січня

10. Петрушко М. Чужими комбайнами збиратимемо лише збитки // Урядовий кур 'єр. -2000. - 22 квітня.

Loading...

 
 

Цікаве