WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Інститут імунітету свідків у кримінально процесуальному законодавстві - Реферат

Інститут імунітету свідків у кримінально процесуальному законодавстві - Реферат

Інститут імунітету свідків у кримінально процесуальному законодавстві

Проголошуючи особу найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України), держава тим самим бере на себе обов'язок забезпечення прав і свобод людини. Одним з аспектів цієї важливої і складної проблеми є вирішення низки питань, пов'язаних із законодавчим урегулюванням та реалізацією на практиці положень кримінально-процесуального інституту імунітету свідків.

Незважаючи на те, що впродовж тривалого часу в науці кримінального процесу проводились дослідження цього інституту, говорити про те, що на даному етапі досягнуто єдності у поглядах вчених стосовно поняття, змісту, шляхів законодавчого закріплення та інших питань не доводиться.

Ведучи мову про цей інститут, перш за все необхідно виходити з того положення, що "імунітет свідків" є поняття видове стосовно поняття "імунітет" взагалі як поняття родового. Однією з найважливіших, з самого початку невід'ємних властивостей правових норм, що передбачають той чи інший імунітет, є те, що ці норми створюють винятки із загальних правил, що повною мірою стосується й імунітету свідків. Як зазначена загальна норма, на нашу думку, в цьому разі виступає обов'язок свідка давати показання.

У літературі висловлена пропозиція називати розглядуваний інститут не "імунітетом свідків", а "частковим імунітетом свідків", з огляду на те, що йдеться не про повний імунітет свідків, а про частковий, усічений. "Особи, які звільняються від відповідальності за відмову давати показання, не мають таких характеристик діяльності, якими володіють посадові особи, тобто такі якості, як важливість, значущість, незалежність. Тому вони мають право мати лише свого роду усічений, частковий імунітет, що звільняє їх від відповідальності за відмову давати показання як свідків. Він призначений для забезпечення дотримання морально-етичних норм" . Слід зауважити, що законодавство України не передбачає повного (абсолютного) імунітету від кримінальної відповідальності для будь-якої категорії громадян. Вищезгадана назва була б виправданою за умови, якби у кримінальному судочинстві існував повний імунітет свідків, а відтак, виникла потреба їх розрізняти. На сьогоднішній день така постановка питання нічим не виправдана.

Д.П.Кокорєв розуміє імунітет свідка як "право громадянина у певних випадках відмовитися давати показання органам розслідування і суду" . З цим не можна погодитися, оскільки в такому розумінні імунітету ним охоплюється занадто широке коло випадків. С.Стахівський дає визначення імунітету свідків як "...безумовного чи обмеженого звільнення деяких груп громадян від обов'язку давати показання, серед яких можна виділити осіб: 1) яких заборонено допитувати як свідків; 2) які мають право відмовитися від дачі показань; 3) які можуть відмовитися відповідати на окремі запитання... Разом з тим про імунітет свідка допустимо вести мову лише тоді, коли особа може бути свідком, але має право відмовитись від дачі показань" . На думку Т.М. Москалькової, імунітет свідків, - це "...сукупність правил, які звільняють деякі категорії свідків і потерпілих від передбаченого законом обов'язку давати показання по справі, і також тих, що звільняють будь-якого допитуваного від обов'язку свідчити проти себе самого" . В п. 40 ст. 5 КПК Російської Федерації визначено, що імунітет свідків - право особи не давати показання проти себе і своїх близьких родичів. Як ми можемо бачити з наведених визначень, існують розбіжності у поглядах вчених щодо того, які саме виключні правові норми слід вважати, власне, імунітетом свідків.

Як суб'єкт цього права на імунітет традиційно розглядається свідок, що цілком зрозуміло і природно. Разом з тим, існують підстави для наділення зазначеним правом також потерпілого. Необхідно враховувати ще й ту обставину, що відповідно до ст. 308 КПК України потерпілий допитується за правилами допиту свідків.

Відповідно до чинного КК України потерпілий не несе відповідальності за відмову давати показання. Разом з тим окремі вчені, зважаючи на ту обставину, що вищеназваний імунітет може бути використаний зацікавленими особами з метою приховати здійснення незаконного впливу на потерпілого, стверджують, що відмова у наданні потерпілому такого імунітету свідчила б про непослідовність у введенні цього інституту в кримінальний процес. Не можна не брати до уваги і ту обставину, що потерпілі не завжди дають правдиві показання, хоча б, здавалося, кримінальне переслідування порушене в їх інтересах . "Конституція проголосила принцип рівності перед законом і судом. Конституційною засадою є рівність учасників судового процесу. Це може бути забезпечено за умови, що потерпілий буде наділений однаковими з обвинуваченим правам" . "Реалізація конституційної норми про рівність учасників судового процесу перед судом означає, що за таких умов потерпілий має бути наділений однаковими з обвинуваченим правами не лише в судовому розгляді, а й досудовому провадженні, - пише Г. Омельяненко. - Право потерпілого відмовитися давати показання у КПК не відтворено... Необхідно закріпити в КПК це положення і, водночас, передбачити обов'язок слідчого та суду роз'яснювати потерпілому таке право перед допитом" . З цією пропозицією слід погодитися, і тому доцільно вважати суб'єктом даного імунітету поряд зі свідками також і потерпілих. М.М. Михеєнко і А.Р. Михайленко зазначають, що відсутність в законі обов'язку потерпілого давати показання не перешкоджає встановленню істини в справі .

На нашу думку, необхідно звернути увагу на ту обставину, що особа користується правом на імунітет при проведенні не тільки допиту, а й інших слідчих дій, якщо вона дає показання (очна ставка, пред'явлення для впізнання).

Окремі науковці як один з видів імунітету свідків розглядають норму, закріплену в п. З ч. 1 ст. 69 КПК України, яка передбачає, що особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них . В цьому аспекті цікавою є позиція, яку займає М.І.Бажанов. На його думку можна розрізняти обов'язковий (абсолютний) і факультативний (відносний) імунітет свідка. При обов'язковому імунітеті взагалі забороняється допит певних осіб як свідків у справі. При факультативному імунітеті є право відмовитися від обов'язків свідка у справі, але вона може за власним бажанням скористатися і дати показання. Абсолютний імунітет мають три категорії осіб, перелічені в ст. 69 КПК України, а факультативний імунітет від обов'язку свідчити мають особи, перелічені в статті 63 Конституції України . До цього слід додати, що коло названих категорій осіб, яким надано так званий абсолютний імунітет, було законодавчо розширено у зв'язку зі змінами, внесеними до КПК України. Але це питання розглядатиметься далі, а тут йтиметься про те, чи є положення п. З ч. 1 ст. 69 КПК України саме імунітетом свідків.

Існує й дещо інша точка зору з цього питання. На думку В.Г.Даєва, "заборона допитувати як свідка особу, яка через власні фізичні чи психічні вади не здатна правильно сприймати обставини справи і давати про них правильні показання, не може визнаватися імунітетом, оскільки в цьому разі мова йде не про звільнення від процесуального обов'язку, а про неможливість покладення його взагалі" . Вважаємо, що тут йдеться про інформаційну недопустимість зазначених доказів. "Інформаційна недопустимість, - пише Н.В.Сибільова, - охоплює випадки, коли слідчий і суд мають справу в принципі з допустимим джерелом фактичних даних, але через пряму вказівку закону при певних обставинах інформація, що міститься в ньому, не може мати доказового значення" . Таким чином, немає підстав вважати заборону допитувати як свідків осіб, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них, як один із видів імунітету свідків. Ця правова норма має більше спільного з положенням, закріпленим в ч. З ст. 68 КПК України, відповідно до якого не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Сам факт того, що законодавець використав для нормативного закріплення розглядуваної правової нори формулювання, яке зазвичай засовується при закріпленні правових норм про імунітет, не дає підстав вважати положення п. З ч. 1 ст. 69 КПК України імунітетом свідків.

Щоб уникнути подібних дискусій стосовно належності тієї чи іншої правової норми до інституту імунітету свідків, на нашу думку, слід виходити з того, що як необхідна риса цього імунітету виступає надання свідку (а також потерпілому) права відмовитися від дачі тих чи інших показань. За такого підходу можна виділити три підвиди імунітету свідків:

1) право свідка відмовитися від дачі показань у плані реалізації свободи від самозвинувачення;

2) імунітет свідків стосовно показань щодо близьких родичів та членів сім'ї;

3) імунітет свідків стосовно охоронюваної законом таємниці. С.Стахівський вважає, що "У кримінально-процесуальному законодавстві України, враховуючи зростання злочинності, зухвалість та жорстокість злочинців, слід надати п13аво свідкам відмовитись від дачі показань стосовно злочинів, які не є тяжкими" . Однак, після прийняття у 1996 р. Конституції України реалізація такої пропозиції у кримінально-процесуальному законодавстві України навряд чи можлива, оскільки обмежувальне тлумачення норм Конституції недопустиме, тим більш, що у цьому разі йдеться про права особи.

Можна припустити, що однією з причин обмеження права свідка відмовитися давати показання внаслідок цього імунітету лише колом справ про злочини, що не є тяжкими, є намагання уникнути можливих перешкод у розслідуванні злочинів, пов'язаних з відмовою свідка давати показання, якщо він скористається імунітетом. З приводу цього в літературі відзначається, що "імунітет свідків не слід розглядати як перешкоду у вирішенні завдань судочинства. Інколи стверджують, що по деяких категоріях справ немає інших джерел доказів, крім свідків - близьких родичів обвинуваченого. Це невірно. Досвідчений, кваліфікований слідчий, суддя завжди зможе знайти інші джерела доказів . До цього слід додати, що надання імунітету свідкам дозволяє уникнути ситуацій, коли особа була б змушена внаслідок особистих переконань давати завідомо неправдиві показання щодо участі своїх родичів та членів сім'ї у вчиненні того чи іншого злочину. Отже, не створюється перешкод у розслідуванні кримінальних справ, а скоріше вони усуваються у розумінні завідомо неправдивих показань. Слід мати на увазі й те, що далеко не всі свідки відмовляються давати показання внаслідок наданого їм імунітету.

Loading...

 
 

Цікаве