WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Слідчі помилки поняття та класифікація - Реферат

Слідчі помилки поняття та класифікація - Реферат

Слідчі помилки поняття та класифікація

У слідчій діяльності, як і в кожному виді діяльності, мають місце недоліки та помилки. У семантичному розумінні помилки – це висновки суб'єктапевного виду діяльності, які не відповідають оцінюваним ним явищам об'єктивної дійсності, а також вчинювані ним дії ненавмисного характеру, що випливають із цих висновків. Згідно тлумачного словника української мови, помилки - це неправильна думка, хибне уявлення про когось чи щось, а також неправильність у вчинках, діях; огріх, хиба [8, с. 556].

За загальним правилом, помилки, у першу чергу, є наслідком складностей процесу пізнання об'єкта дослідження. Крім цього, вони стають результатом добросовісних хибних уявлень, омани суб'єкта пізнання. Ця омана, хибне уявлення об'єктивно характеризує стан та рівень знання про когось чи про щось, котрі якісно відрізняються від істинних. Хибність, помилковість, окрім іншого, обумовлюються особистісними якостями, особливо психічно – інтелектуальними властивостями дослідника. Тому помилки у різних сферах діяльності самі собою є неуникними, майже обов'язковими. Більше того, у соціології є загальновизнаним метод " спроб і помилок ". Окрім того, всім відомо, що не помиляється той, хто не працює.

Разом з тим, сумнівно і більш ніж невиправдано розцінювати помилки, а особливо слідчі як позитивний фактор пізнання та діяльності, оскільки вони, так чи інакше, знижують якість їх результату, а отже – якість розслідування злочинів та судового розгляду кримінальних справ щодо них.

Перед тим, як звернутись до короткого аналізу слідчих помилок, є сенс зазначити, що вони виступають підмножиною більш об'ємної та глибшої категорії "правові помилки". Під ними у юридичній науці розуміють будь – які ненавмисні порушення закону, недоліки і прогалини у правозастосовчій діяльності.

Проблемі слідчих помилок, аналогічно проблемам судових і експертних помилок, у юридичній літературі приділено, як видається, невиправдано недостатньо уваги. Деякі їх аспекти аналізувались професором Н.І. Клименко, коли у 1990 році вона досліджувала питання криміналістичних знань у структурі професійної підготовки слідчого, та професором О.М. Бандуркою у книзі " Слідчий – моя професія " (7, с.59 -63; 1, сі 13 - 121). Окрім цього, є ще декілька російських науковців, котрі з того чи іншого приводу звертались до розглядуваного питання. Зокрема, В.І. Власов у навчальному посібнику " Якість розслідування злочинів " [5, с.66 – 126], група авторів : О. Соловйов, С. Шейфер, М. Токарева у статті "Слідчі помилки" та професор Р.С. Бєлкін у ряді своїх праць, і деякі інші науковці [10, с.163 –175; 2, с. 119 – 125; 4, с. 117 - 121; 9, с.186–208;3, с.230– 231].

Цими науковцями слідча помилка визначалась по – різному, але, в основному, суть її визначається: як відступ слідчого від вимог кримінально – процесуального закону під час провадження у кримінальній справі, а також невиконання процесуальних дій, потреба котрих обумовлена реальними обставинами розслідуваної події, що у кінцевому рахунку призвело до прийняття незаконних рішень і створило перешкоду в досягненні завдань кримінального судочинства.

Як неважко зауважити, за такого підходу, окрім інших спірних моментів, акцент, головним чином, робиться винятково на процесуальних помилках слідчого. У ньому зовсім не йдеться про порушення вимог криміналістичної тактики, методики розслідування злочинів, наукових та інших організаційно – технічних рекомендацій, хоча й непередбачених законом, але таких, що тягнуть за собою не менш негативні для розслідування наслідки. Зовсім не йдеться про психолого – правовий характер цього явища та форми його прояву.

Через це доцільно слідчу помилку визначати як неусвідомлено неправильні дії або бездіяльність слідчого, направлені у відповідності з його суб'єктивним поглядом на успішне досягнення завдань кримінального судочинства і, як правило, відображені в прийнятті підсумкового або проміжного процесуального чи тактичного рішення, незаконність і необґрунтованість якого відображені прокурором або судом у відповідному акті реагування.

Саме критерій добросовісності помиляння і відрізняє слідчу помилку від усвідомлених професійних недоліків, прогалин, порушень у діяльності, від посадових проступків і навіть злочинів проти правосуддя. Кожне свідомо неправильне діяння, рішення слідчого, котрі тягнуть за собою порушення закону, буде не помилкою, а чимось іншим – правопорушенням, що вимагатиме іншого, відмінного, як на помилку, реагування.

Не завжди однобічність і неповнота розслідування, як про це розмірковують науковці колишнього Науково – дослідного інституту Прокуратури СРСР, а нині - Прокуратури РФ, виступають лише як специфічні форми слідчих помилок [10, с. 119 -125]. Коли неповнота і однобічність є результатом недобросовісного, халатного відношення слідчого до своїх обов'язків, недбалого виконання вказівок наглядаючого прокурора та суду, що повернув справу, більш ніж сумнівно відносити їх до категорії помилок. І в кожному разі неприпустимо вважати слідчою помилкою навмисне нехтування слідчим вимогами кримінально-процесуального закону, як вважає процесуаліст С.А. Шейфер та інші автори вже згадуваної статті.

Відмінними ознаками слідчих помилок, окрім того, що кожна слідча помилка - результат не умислу чи необережності, а винятково добросовісного помиляння, омани, слугують:

1. специфічна сфера вчинення і прояву помилки – слідча діяльність;

2. суб'єкт помилкових суджень або діянь – посадова особа відповідного правоохоронного органу, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, а також відповідні учасники судочинства. Хоча, якщо бути більш категоричним і точним, доречно зазначити, що помилки безпосередньо вчиняються саме згаданими посадовими особами, а помилкові судження або дії інших учасників кримінально-процесуальної діяльності слугують винятково або спонукальним мотивом, або підставою для помилкових дій чи уявлень слідчого;

3. слідча помилка не виступає упущенням, недоліком, прогалиною, як вважає М.Л Гранат [6, с. 57 - 59], оскільки для останніх властиво те, що слідчий не виконує необхідне не через добросовісне похиляння, оману, а усвідомлено нехтує обов'язком, легковажно або самонадіяно відноситься до вимог закону, тактичних і методичних рекомендацій і своїх завдань.

У певних межах упущення, прогалина, недолік можна порівнювати з діянням, вчиненим з необережності у вигляді самонадіяності (коли суб'єкт без достатніх підстав легковажно розраховує уникнути негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності) чи у вигляді недбалості (коли упущення, прогалина, недоліки у слідстві можна було і потрібно було передбачити й уникнути, якби слідчий був уважним, передбачливим, відповідальним ).

Упущення, недолік, прогалина можуть стосуватись різноманітних обставин процесу розслідування: пропуску строків виконання слідчої дії, невиклику спеціаліста для обов'язкової участі в огляді місця події і трупа, незабезпечення понятих, незабезпечення роздільного утримання в СІЗО арештованих у одній справі тощо. Головне тут те, що ці недоліки у жодному разі не можуть пояснюватись помилковістю, оскільки не було в чому помилятись, адже про те, про що йшла мова знає кожен слідчий. Тут має місце не помилка, а проступок, або злочин (залежно від наслідків).

Відмінність помилки від злочину, як видається, може виражатись в одному слові: "свідомо " – зокрема: свідомо незаконний арешт, свідомо незаконне затримання або незаконний привід, притягнення очевидно невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання під час допиту, свідомо неправдиві дані проведення дізнання чи досудового слідства, тобто фальсифікація доказів – діяння, котрі аж ніяк не можуть вчинятись внаслідок помилки, розумових хиб чи недалекості. Отже, з одного боку – добросовісне похиляння, омана слідчого, який щиро вважає, що мислить і діє правильно, належним чином, адекватно меті судочинства, а з іншого – завідомо неправильна, шкідлива або навіть суспільно-небезпечна поведінка з усвідомленням цієї шкідливості або злочинності. Психічний стан усвідомлення помилковості своїх висновків, неправильності або навіть злочинності своїх діянь унеможливлює їх оцінку як помилкових.

Слідчі помилки, як правильно вважає Н.І. Клименко, - складне і багатогранне явище в юридичній практиці [7, с.60]. Щоб правильно зрозуміти його суть, з'ясувати зв'язки і взаємозалежність з іншими явищами кримінального судочинства, визначити структуру, місце поняття " слідчі помилки " у системі одногалузевих категорій, поглядів і розумінь, першочергово потрібно побудувати їх класифікацію.

Loading...

 
 

Цікаве