WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Органи дізнання збройних сил України та інших військових формувань сучасні аспекти їх діяльності - Реферат

Органи дізнання збройних сил України та інших військових формувань сучасні аспекти їх діяльності - Реферат

Органи дізнання збройних сил України та інших військових формувань сучасні аспекти їх діяльності

Забезпечення державної безпеки та захист державного кордону України, згідно з ч.2 ст. 17 Конституції України покладаються на відповідні військові формування і правоохоронні органи, організація та порядок діяльності яких визначається законом.

В ст. 1 Закону "Про оборону України" вказується, що метою оборони України є створення усіх необхідних умов для запобігання військовому нападу і збройного опору можливій агресії проти України в любий час та за любих обставин, а в ст. 2 цього ж закону визначені заходи з організації оборони України, які складають: формування військової політики держави та військової доктрини, розвиток військової науки; охорону державних кордонів; підготовку, розвиток, формування структури і забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримка їх боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони України; виробку та проведення військово-технічної політики і забезпечення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, продовольством, речовим майном та іншими матеріальними ресурсами у повному обсязі; мобілізаційну підготовку народного господарства, державних органів і систем управління до дій в умовах військового положення; підготовку населення і території країни до оборони.

Збройні Сили України - це військова державна структура призначена для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та неподільності України від зовнішнього нападу. На випадок війни свої завдання вони виконують у тісному взаємозв'язку з Прикордонними військами України та іншими військовими формуваннями.

Захист Батьківщини - конституційний обов'язок кожного громадянина України, який в Законі України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" одержав реалізацію у формі загального військового обов'язку. Загальний військовий обов'язок встановлюється в цілях забезпечення комплектування Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, цивільної оборони України, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших військових формувань, що створені у відповідності з законодавством України, а також для підготовки населення до захисту України.

Військова служба є як почесним обов'язком кожного громадянина, так і особливим видом державної служби, пов'язаної з виконанням громадянином України загального військового обов'язку та службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, що створені у відповідності з законодавством України.

На відміну від Збройних Сил колишнього СРСР, що складались із Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, прикордонних і внутрішніх військ, сучасні Прикордонні війська України є самостійним військовим формуванням, що створене у відповідності з законодавством України, і в склад Збройних Сил України не входять. Разом з тим, особи, що приходять на службу в Прикордонних військах України є військовослужбовцями, вони приймають присягу на вірність Україні, мають єдині для Збройних Сил України військові звання та знаки розрізнення . Прикордонні війська України свою діяльність здійснюють у відповідності з Конституцією та законодавством України.

Аналіз показує, що більшість військовослужбовців Збройних Сил, Прикордонних військ та інших військових формувань України чесно і сумлінно виконують свій військовий та службовий обов'язок. Однак, в сучасних умовах серед них зустрічаються особи, що допускають дисциплінарні вчинки і злочини, чим наносять шкоду боєздатності та боєготовності військових частин і підрозділів. Тому зміцнення військової дисципліни та правопорядку потребує запобігання і викорінення усяких порушень військового порядку і дисципліни. Дисциплінарний статут Збройних Сил України зобов'язує командира рішуче і твердо вимагати від підлеглих дотримання військової дисципліни, не залишати без реагування жодного вчинку підлеглого.

Від командирів та начальників вимагається вміла організація роботи по боротьбі з правопорушеннями, по усуненню причин злочинів і попередженню протиправних проявів. При цьому головну увагу необхідно приділяти попередженню та усуненню умов за яких стає можливим скоєння правопорушень.

Хоча організаційна робота та виховання особового складу - це основне у попереджувальній роботі, боротьбу з порушеннями військової дисципліни недостатньо вести тільки пропагандою і агітацією. Необхідні також методи примусу. Метод переконання, що поєднується з примусом, як правило, дає вагомі результати в укріпленні військового порядку та службової дисципліни.

До військовослужбовців, що вчинили конкретні злочини, застосовуються передбачені Кримінальним кодексом України відповідні міри покарання. Для цього слідчими органами проводиться розслідування скоєного злочину, після чого кримінальна справа розглядається у суді, тобто здійснюється регульоване нормами закону провадження у кримінальній справі.

Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає дві форми розслідування кримінальних справ: дізнання і досудове слідство, які між собою розрізняються суб'єктами, їх повноваженнями та строками провадження.

Термін "дізнання" з давніх часів в українській мові застосовується в значеннях "допитатись", "вивідати". В дореволюційних джерелах дізнання визначається як збирання офіційними органами відомостей про визначену обставину чи факт або збирання доказів такого факту. Воно може мати місце по відношенню до всякого роду справ, як адміністративних, так і тих, що підлягають судовому розгляду, цивільному і кримінальному та при усякому стані справи. Російський "Устав уголовного судопроизводства" 1864 року передбачав декілька різновидів дізнання: доручення мировим суддею поліції збирати відомості у справі, що порушена по принесеній скарзі

(ст.47); провадження по скарзі, що заявлена поліції (ст. 48); дізнання за власним розсудом мирового судді (ст.52); дізнання чинами жандармських управлінь (ст.261/1); доручення слідчим поліції провадження дізнання (ст. 271); дізнання по державних злочинах (ст. 1035-1035/33); дізнання військовими начальниками про військовослужбовців (ст. 1237) та ін.

Слід мати на увазі, що "Военносудебный устав" 1867 року (ст. 312) дізнанню військовим начальством приділяв більше значення ніж "Устав уголовного судопроизводства". Якщо злочинне діяння, що підлягало розгляду полкового суду і по відомостях, які містились в повідомленнях, донесеннях або скаргах винність обвинуваченого уявлялась досить ясною, призначення дізнання для військового начальника було не обов'язковим. Дізнання проводилось військовим начальником на підставі військово-судового статуту у трьох випадках (ст. 314): 1) коли військовослужбовцем порушені закони дисципліни і військової служби, навіть якщо в цьому порушенні приймали участь особи цивільного відомства, а також у випадках, коли злочини військовослужбовців, які не відносяться до порушень законів, дисципліни та військової служби, вчинені у місцях, які знаходяться у віданні військового начальства; 2) коли злочини останнього роду скоєні між одними військовими чинами під час виконання ними обов'язків служби; 3) коли злочини скоєні особами цивільного відомства в місці, яке знаходиться в систематичному веденні військового начальства. В інших випадках дізнання здійснювалось поліцією за правилами Статуту кримінального судочинства. Право призначення дізнання належало полковим командирам, особам прирів-няним до них і всім старшим начальникам. Розпорядження про провадження дізнання віддавалось тим начальником, у віданні якого знаходилось місце, де було скоєно злочин; якщо він був скоєний в місці, що знаходилось у віданні загальної поліції, то тою особою, в безпосередній підлеглості якої знаходився обвинувачений чи підозрюваний.

Провадження дізнання доручалось офіцерам або цивільним чиновникам військового відомства, а у військовий час - чиновникам військової поліції. При цьому офіцер, призначений для провадження дізнання, повинен був бути вище чином або в чині особи у відношенні якої воно проводилось. На дізнавача покладався обов'язок збирати усі необхідні для роз'яснення справи відомості, шляхом розшуку та розпитувань, але йому заборонялось робити обшуки і виїмки в будинках. До завдання дізнавача входило прийняття заходів щодо збереження слідів злочину; міри запобігання він не мав права застосовувати, а у випадку потреби в цьому, повинен був робити подання з цього приводу начальнику, що призначив дізнання. Матеріали закінченого дізнання у вигляді письмової або усної справи подавались начальнику за розпорядженням якого воно проводилось. За загальним правилом (ст. 250-261, 127 Статуту кримінального судочинства), лише за малозначні вчинки, підсудні полковому суду, дізнанням вичерпувалось все попереднє провадження по справі; по справам більш тяжким, що були підсудні військовому окружному суду, матеріали дізнання через прокурора направлялись слідчому для продовження попереднього слідства.

Характеризуючи, в цілому, дізнання в дореволюційному кримінальному процесі, Н.Я. Фойницький писав, що "воно не має справи з судовими формами та обрядами... уявляє діяльність не судову". Пояснюючи причини цього, він відмічав: "Успіх дізнання забезпечується більш за все можливістю проводити його швидко і безперервно, тому встановлення різних формальних вимог в цій стадії було б не тільки некорисним, але й шкідливим для інтересів кримінального правосуддя".

Loading...

 
 

Цікаве